18. Існує два методи зіставлення інвестицій у часі — метод склад­них процесів і метод дисконтування. За допомогою першого методу дають оцінку наявним грошовим засобам на певну дату в майбутньому, а другого, навпаки, визначають цінність грошей на поточний момент, якщо відома їхня майбутня вартість.

19. Етапами методу оцінки чистої поточної вартості є такі:

1. Визначення конкретних напрямів інвестування (придбання трактора, комбайна, корів, автомобіля тощо).

2. Обчислення сум платежів готівкою, враховуючи суми позики й термін віддачі від інвестицій.

3. Встановлення надходження коштів за роками від даного виду інвестицій.

4. Визначення сум бажаного щорічного приросту коштів від інвестицій, враховуючи виплату процентів за кредит.

5. Розрахунок поточної вартості грошей і їх зіставлення з чистим доходом за роками, в результаті чого одержують поточну чисту вартість інвестицій.

6. Прийняття рішення про доцільність інвестування — якщо поточна чиста вартість позитивна, дохід від інвестицій більший за вартість інвестованого капіталу, то рішення має бути позитивним. Якщо ж поточна чиста вартість від’ємна, дохід нижчий за вартість капіталу, рішення має бути негативним.

20. Суб’єкти господарської діяльності в Україні можуть використовувати такі форми кредиту: банківський (фінансовий), комерційний (товарний), лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

21. Відповідно до Положення НБУ «Про кредитування» банківські кредити класифікують:

• за строком користування:

• короткострокові — до одного року;

• середньострокові — до трьох років;

• довгострокові — понад три роки

• за забезпеченням кредити поділяються на:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

• гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

• з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

незабезпечені (бланкові).

• за способом надання кредити можуть бути:

• разові;

• відповідно до відкритої кредитної лінії (видача заздалегідь обумовленої суми частинами впродовж певного періоду);

• гарантійні (що надаються за потреби на попередньо визначених умовах).

22. І короткострокові, і довгострокові кредити мають певні переваги та недоліки. Беручи, наприклад, короткостроковий кредит, позичальник має за короткий період сплатити досить значні суми часто за рахунок не тільки доходів від реалізованого проекту (якщо за цей час він не окупився), а й інших джерел. Проте, беручи короткостроковий кредит, керівник підприємства може точніше спрогнозувати обсяги виробництва та ціни на продукцію і ресурси, а відповідно й грошові потоки підприємства та його фінансовий стан. За довгострокового кредитування названі переваги стають недоліками і навпаки.

23. Суть авансованого капіталу може бути розкрита на основі тео­рії відтворення факторів виробництва (виробничих ресурсів). Адже відомо, що для того, аби розпочати будь-яке виробництво, потрібна певна сума грошових коштів, отже, саме вони є первісною формою капіталу. Однак щоб організувати виробництво, капітал з грошової форми повинен перейти у продуктивну (виробничу).

Структура авансованого капіталу — це склад і співвідношення його елементів (статей активу балансу). Авансований капітал представлений трьома розділами:

1) необоротні активи;

2) оборотні активи;

3) витрати майбутніх періодів.

Структурними елементами необоротних активів є нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Нематеріальні активи й основні засоби відображаються за первіс­ною (переоціненою) та залишковою вартістю, наводиться також сума їх зносу. Проте у підсумок балансу ці ресурси включаються за залишковою вартістю.

24. В умовах ринкової економіки аграрні підприємства можуть використовувати кілька джерел формування авансованого капіталу. Найголовнішим джерелом є власні кошти підприємства, які матеріалізуються в його майно і частково функціонують у сфері обігу. Але нерідко аграрні підприємства не мають достатніх власних коштів для інвестування виробництва, яке диктується виробничою необхідністю, тому вони вдаються до кредитів банку, випуску власних облігацій тощо, залучаючи цим самим позичковий капітал для формування свого авансованого капіталу в обмін на виплату процентів. В окремих випадках джерелами формування авансованого капіталу можуть бути пайові внески засновників (учасників) підприємств, грошові кошти, що надходять як пожертвування, благодійні та спонсорські внески.

Крім того, аграрні підприємства можуть залучати акціонерний капітал, тобто кошти інших юридичних і фізичних осіб, віддаючи їм частку власності в активах підприємства і виплачуючи цим особам дивіденди за рахунок власного прибутку. Таке залучення може відбуватися через емісію і вільний продаж акцій або через прийняття до складу акціонерів підприємств-кредиторів по коротко- та довгострокових боргах. На суму таких боргів зменшуються зобов’язання підприємства і водночас на цю ж суму зростає його власний капітал, проте володільцями цієї частки власного капіталу стають бувші кредитори. Підприємство може також збільшити свої виробничі ресурси за рахунок оренди землі, техніки, поголів’я тварин, багаторічних культурних насаджень.

25. Ефективність використання авансованого капіталу на стадії виробництва - це найбільш вузьке (серед зазначених) поняття. Воно характеризує лише сферу виробництва продукції. Показники ефективності використання авансованого капіталу на стадії виробництва не залежать від того, наскільки ефективною виявилась реалізація готової продукції, позареалізаційні чи комерційні операції. Для характеристики ефективності використання авансованого капіталу на стадії виробництва запропоновано застосовувати показник, що визначається відношенням валової продукції, виробленої за досліджуваний період, у співставних цінах до валової продукції за собівартістю.

Поняття ефективності використання авансованого капіталу на всіх стадіях його функціонування характеризує як сферу виробництва, так і інші сфери, у яких задіяний авансований капітал - реалізацію готової продукції, позареалізаційні, комерційні операції тощо. Крім того, показник ефективності використання авансованого капіталу на відміну від ефективності діяльності підприємства не залежить від того, за рахунок яких саме джерел (власних чи залучених) був сформований капітал, та від наявності витрат, не пов’язаних з функціонуванням авансованого капіталу (витрат зі страхування майна та врожаю, податкових платежів тощо). Враховуючи викладене, для характеристики ефективності використання авансованого капіталу на всіх стадіях його функціонування доцільно використовувати прибуток до вирахування податку з прибутку, до здійснення плати за користування кредитними ресурсами, плати за користування засобами виробництва, одержаними на умовах оренди, та страхових платежів. Для визначення ефективності функціонування підприємства в цілому (як і для визначення ефективності використання власного капіталу) найбільш доцільне використання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (тобто прибутку після оподаткування), за мінусом штрафних санкцій, сплачених підприємством.

26. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.За об’єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Основними цінностями інвестицій є:

- рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

- кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

- майнові права, похідні від авторського права – ліцензії, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності;

- право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Головними етапами інвестування є:

- перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об’єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

- перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

- приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є: - новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

- цінні папери (акції, облігації та ін.);

- цільові грошові внески;

- науково-технічна продукція та інші об’єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є:

- інвестори (замовники);

- виконавці робіт (підрядники);

- користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

- юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

- громадяни України;

- іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб’єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.

27. Перелік усіх можливих джерел інвестування за каналами надходження інвестиційних коштів наведено в Законі України "Про інвестиційну діяльність": власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, повернення збитків щодо аварій, стихійного лиха, грошових накопичень та заощаджень фізичних та юридичних осіб та ін.); займані (позикові) фінансові кошти інвестора (облігаційні займи, банківські та бюджетні кредити); залучені фінансові кошти інвестора (кошти від продажу акцій, пайові та інші вклади фізичних та юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; безоплатні та благодійні вклади, пожертвування організацій, підприємств, громадян.

Джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи: власні, залучені та позикові.

Власні інвестиційні джерела підприємства є основними. До них належать:

— прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів;

— амортизаційні відрахування;

— раніше виконані довгострокові фінансові вкладення, строк сплати яких закінчується в поточному періоді;

— реінвестований прибуток шляхом продажу частини основних фондів;

— страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна;

— частка зайвих оборотних активів, що іммобілізується в інвестиції;

— гранти

28. Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займають капіталовкладення.

Капітальні вкладення аграрних підприємств — це витрати на будівництво нових тваринницьких комплексів, будівель, споруд, переробних виробництв, їх розширення і реконструкцію, придбання техніки, обладнання, інвентаря, закладку багаторічних культурних насаджень і їх вирощування, формування основного стада, на меліорацію землі й охорону довкілля.

Як бачимо, за допомогою капіталовкладень відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, отже, створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва. Завдяки капіталовкладенням реалізуються досконаліші форми суспільної організації виробництва : його спеціалізація, кооперування і комбінування.

Залежно від функціонально-цільового призначення розрізняють виробничі і невиробничі капіталовкладення.Виробничі капіталовкладення — це вкладення на відтворення і розширення основних виробничих фондів, невиробничі— це витрати на житлове, комунальне, побутове, культурно-просвітницьке будівництво. В народному господарстві основну частку становлять виробничі капіталовкладення.

Розрізняють також валові капіталовкладення і чисті капіталовкладення. Валові капіталовкладення — це витрати коштів (вкладання капіталу) на просте і розширене відтворення основних засобів, чисті — це вкладання капіталу в розширене відтворення даних засобів. Кількісно чисті капіталовкладення визначають як різницю між валовими капіталовкладеннями і нарахованою амортизацією за певний період. Вони можуть мати позитивне значення, дорівнювати нулю або мати від’ємне значення.

29. Регіональні фактори агропромислового виробництва в умовах Закарпатської області, серед яких низька землезабезпеченість в розрахунку на одного жителя (0,36 га сільгоспугідь та 0,16 га ріллі), вертикальна зональність розташування і використання сільськогосподарських угідь гірської і передгірської підзони області, вигоди географічного і геостратегічного розташування області, можливості продукування екологічно чистої сільгосппродукції, як приватними так і колективними сільгоспвиробниками, спонукають розумно використати сукупність еколого-економічних пріоритетів краю, вимагають особливих підходів до формування і використання складових елементів аграрного ресурсного потенціалу.

В умовах подальшого реформування земельних відносин важливим є підвищення народногосподарської ефективності використання земельних ресурсів. В цілому, кризову екологічну ситуацію в Закарпатті, порушення принципів раціонального природокористування спричинили катастрофічні повені у листопаді 1998 та березні 2001 р., внаслідок яких збитки в аграрному секторі області сягнули 7,5 млн.грн., рекультивації підлягають понад 100,0 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. Незавершеність земельної реформи, велика розораність земельних угідь, деградація ґрунтового покриву та змиву найбільш родючого його шару, суттєве зменшення внесення органічних і мінеральних добрив, відсутність засобів хімічної меліорації ґрунтів в процесі вирощування сільгоспкультур, виступають стримуючими факторами нарощування виробництва сільськогосподарської продукції в області.

30. Держава повинна займати активну позицію у підтримці сільського господарства та створенні умов для ефективного функціонування підприємництва, передусім малого та особистих селянських господарств. Визначальна роль і функції держави у підтримці малого підприємництва повинні спрямовуватись на виділенні трьох груп форм, методів і важелів, спрямованих на досягнення поставленої мети, а саме: економічних форм, методів і важелів безпосереднього (прямого) впливу держави на їх діяльність; адміністративно-правових важелів і методів впливу держави на сприяння розвитку підприємництва; непрямих (опосередкованих) економічних і організаційних методів сприяння розвитку малого підприємництва.

Встановлено, відсутність достатніх площ сільськогосподарських угідь, особливо ріллі в гірській і передгірній природно-економічній зоні (малоземелля), складні умови сільськогосподарського виробництва через високогір’я та дрібноконтурність ділянок для ведення сільського господарства не дають змоги вирощувати багато видів сільськогосподарських культур. У цій зоні пріоритетні напрями підприємницької діяльності не співпадають з регіональними та обласними. Провідними галузями підприємницької діяльності тут залишаються тваринництво та картоплярство, продукція яких має найвищу питому вагу у сільськогосподарському виробництві Закарпатської області.

Основним товаровиробником тваринницької та більшості видів рослинницької продукції, такі господарства потребують державної підтримки є особисті селянські господарства.  Спеціалізуючись на виробництві екологічно чистої тваринницької продукції такі господарства потребують державної підтримки. Така підтримка можлива через державне замовлення щодо забезпечення шкіл, лікарняних закладів, рекреаційно-туристичних об’єктів, регіонів України з несприятливими екологічними умовами для проживання. Крім того, доцільно підвищити ціни на заготівлю такої тваринницької продукції малим підприємницьким структурам, зайнятим в її виробництві.

Овочівництво, садівництво, виноградарство, ягідництво, тютюнництво повинні бути пріоритетними напрямами підприємницької діяльності в низинній природно-економічній підзоні. Провідними галузями підприємницької діяльності в гірській та передгірній природно-економічній зоні Закарпаття мають бути тваринництво, “зелений туризм”, картоплярство, у низинній підзоні – раннє овочівництво, садівництво, ягідництво, виноградарство, тютюнництво.