27. Класифікація основних фондів:

І. за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види:

-  будівлі;

-   споруди;

-   передавальні пристрої;

-   машини та устаткування

1) силові машини та устаткування

2) робочі машини та устаткування

3)вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне устаткування

4) обчислювальна техніка);

- транспортні засоби;

- господарський інвентар;

- інструмент;

- виробничий інвентар та приладдя;

- інші основні фонди.

ІІ. за призначенням (у сфері використання)

- виробничі (основні фонди, які беруть участь у виробничому процесі і створюють умови для виробничої діяльності);

- невиробничі (об`єкти культурно-побутового призначення, житлові будинки, медичні установи та ін.);

ІІІ. за ступенем участі у виробничому процесі:

- активні (які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі – робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі пристрої, ЕОМ, деякі технічні споруди);

- пасивні (які створюють умови для здійснення процесу виробництва);

ІV. по групах для встановлення норм амортизаційних відрахувань:

- перша : будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;

- друга: автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, прилади до нього;

- третя: основні фонди, не включені до першої, другої, четвертої груп;

- четверта: електронно-обчислювальні машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, інші інформаційні системи, телефони (у т.ч. мобільні).

Структура основних фондів – це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у відсотках від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому.

28. Земельний кадастр — це система необхідних відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл поміж власниками землі і землекористувачами за категоріями земель, про їх оцінку, класифікацію, кількісну та якісну характеристику і народногосподарську цінність. Основними складовими частинами державного земельного кадастру є кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель, їх бонітування, економічна оцінка та грошова оцінка земельних ділянок.

Грошова оцінка землі — це розрахункова величина, і її не можна ототожнювати з поняттям ціни землі. Ціна землі визначається в процесі купівлі-продажу земельних ділянок з урахуванням на них попиту і пропозиції, місцеположення, бонітету тощо. В світовій практиці існують різні підходи до грошової оцінки землі. В більшості така оцінка зводиться до капіталізації земельної ренти. За згаданою офіційною методикою грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення здійснюється за одержаним сукупним рентним доходом, що є сумою диференціального і абсолютного рентного доходу.

Диференціальний рентний дохід визначається за формулою:

Дрд = (У • Ц – В) – (В • Кр) : Ц,

де У — урожайність зернових з 1 га; Ц — ціна реалізації 1 ц зерна, грн; В — виробничі витрати на 1 га, грн; Кр — коефіцієнт рентабельності, що береться на рівні 0,35.

Як бачимо, для оцінки орних земель диференціальний рентний дохід розраховується лише по зернових культурах. Це зумовлено необхідністю забезпечення однакового підходу до оцінки земель у різних зонах України. Такій вимозі найбільше відповідають саме зернові культури, оскільки вони займають до 50 % у структурі посівних площ і вирощуються в усіх регіонах держави.

29. Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші за ті, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов’язано із соціальними виплатами, які зобов’язані здійснювати підприємства відповідно до діючого законодавства.

Витрати на робочу силу мають різний характер зв’язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах (для фермерських господарств — оплата праці фермерів і постійних найманих працівників), розглядається ними як постійні витрати, і це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироблено і який прибуток одержує підприємство за наслідками господарської діяльності. Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної категорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою забезпечення для них необхідного фронту робіт, що сприяє повному використанню фонду їх робочого часу протягом року.

30. Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану.

Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин. У сільськогосподарських підприємствах ці показники за останні роки становили відповідно 0,0476 і 21 рік.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для прояву цієї тенденції в сільському господарстві (порівняно з іншими галузями народного господарства) звужені, все ж чимало аграрних підприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивно позначається на результатах їх господарювання. Адже маса продукту, виробленого за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.

Аграрним підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт.

31. Плата за землю сільськогосподарського призначення встановлюється у відсотках від її грошової оцінки. Зокрема, для ріллі, сіножатей і пасовищ ставка земельного податку визначена у розмірі 0,1 %, для багаторічних насаджень — 0,03  %. У 1997 р. ці ставки були збільшені в 1,81 раза.

Важливо, що земельний податок використовується як джерело для фінансування заходів, направлених на раціональне використання та охорону земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, на ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, розвиток інфраструктури населених пунктів тощо.

Принципово важливою особливістю цього податку є те, що він замінює собою 12 податків і зборів, які раніше сплачували сільськогосподарські товаровиробники: податок на прибуток підприємства, земельний податок, податок з власників транспортних засобів, комунальний податок, збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, збір за користування водою для потреб сільськогосподарського виробництва та деякі інші збори.

Не всі виробники сільськогосподарської продукції сплачують фіксований сільськогосподарський податок. Платниками такого податку є аграрні підприємства різних організаційно-правових форм господарювання, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки за звітний (податковий) рік, перевищує 50 % загальної суми грошової виручки підприємства . Якщо ж цей відсоток менше вказаної граничної межі (тобто 50 і менше), то таке підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

Враховуючи слабкий фінансово-економічний стан багатьох аграрних підприємств , їм надається право вибору форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку: або в грошовій формі, або/та у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Якщо підприємство використовує другий варіант сплати податку, то кількість сільськогосподарської продукції, що поставляється в рахунок цього податку, визначається, виходячи із нарахованої до оплати у звітному податковому році суми фіксованого сільськогосподарського податку та договірної ціни на продукцію, яка поставляється для цієї мети. При цьому ціна не повинна бути нижчою за біржову ціну за вирахуванням витрат, пов’язаних з прийманням продукції.

32. Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.

З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці.

Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо спожитих засобах і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої — збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насамперед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо.

З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники — погодинну, денну і річну продуктивність праці — відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.

33. У процесі використання об’єктів основних засобів економічні вигоди, втілені в них, споживаються підприємством, внаслідок чого зменшується залишкова вартість основних засобів, що відображається шляхом нарахування амортизації.

Об’єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Амортизація – це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід враховувати:

  очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

  очікуваний фізичний і моральний знос;

  правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори, наприклад, закінчення терміну оренди цього активу.

34. Оренда землі в нашій державі як форма виробничих відносин на селі вперше юридично була закріплена Земельним кодексом України в 1992 р.

Оренда землі — це передача її власником у тимчасове (строкове) володіння та користування іншим фізичним або юридичним особам за відповідну плату, яку називають орендною.

Об’єк­том оренди є земельні ділянки, що знаходяться у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад (комунальна власність), а також держави. Зазначені власники земельних ділянок водночас є і орендодавцями. Скажімо, орендодав­цями земель, що знаходяться у власності територіальних громад, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради народних депутатів, а земель у державній власності — районні й обласні державні адміністрації, Рада міністрів АРК, Кабінет Міністрів України в межах їх повноважень. Орендодавці мають право здавати землю в оренду на строк до 50 років. Конкретний термін оренди визначається за погодженням сторін.

Право на оренду землі мають громадяни та юридичні особи України, її релігійні і громадські організації, іноземні держави, іноземні юридичні і фізичні особи, особи без громадянства. Законом передбачено, що орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути лише ті юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

35. У сільському господарстві України до 1990 р. склалася тенденція до підвищення продуктивності праці. Проте воно відбувалося повільними темпами.

В наступні роки через кризові явища в економіці, істотне зниження врожайності культур і особливо продуктивності худоби трудомісткість центнера продукції значно зросла. Повільне підвищення продуктивності праці в 1970—1990 рр. та її істотне зниження в 1991—2000 рр. насамперед через різке зниження врожайності культур, продуктивності тварин призвело до того, що її рівень у сільському господарстві України нині є значно нижчим, ніж у розвинутих країнах Заходу.

Основні причини, що зумовили низький рівень продуктивності праці в сільському господарстві, були породжені відривом сільських працівників від засобів виробництва, втратою ними почуття господаря, недостатньою матеріальною заінтересованістю в результатах своєї праці, низьким рівнем механізації та автоматизації виробництва, повільним освоєнням нових технологій, низькою в багатьох підприємствах технологічною і трудовою дисципліною і за останні роки — глибокою економічною кризою.

Усі фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, за характером дії на цей показник можна об’єднати в три групи. До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої — скороченню затрат живої праці, до третьої — соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективнішої праці.

Збільшення виробництва продукції досягається завдяки підвищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, кращих порід і ліній тварин, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі, зміцненню кормової бази тощо. Серед другої групи факторів важливе значення мають такі, як впровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями. Але найбільш радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає прибутковість підприємств. Складність і важливість цього питання вимагають його детальнішого розгляду.

Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, моральне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом (менеджерами) і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об’єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.

Значного підвищення продуктивності праці можна досягти завдяки впровадженню наукової організації праці, коли досягається найбільш раціональне виконання трудового процесу.

Модуль 2

1. Співвідношення між позиченим і власним капіталом показує відповідний коефіцієнт. Якщо він дорівнює нулю, то це означає, що половина капіталу належить фермеру на правах власності,  а половина ¾ це позичений капітал. З підвищенням питомої ваги позиченого капіталу зростає і коефіцієнт.

У разі якщо середня віддача від усього капіталу (20 і 15 %) є вищою, ніж процент за позики (10 %), то з підвищенням коефіцієнта співвідношення спостерігається і зростання віддачі від власного капіталу (відповідно 20; 25; 30; 35; 40 % і 15; 17,5; 20,0; 22,5; 25 %). І навпаки, коли середня віддача від усього капіталу нижча, ніж проценти за позику (5 і 2 %), спостерігається тенденція до зниження віддачі від власного капіталу зі збільшенням коефіцієнта співвідношення (відповідно 5,0; 2,5; 0,0; 2,5; 5,0 і 2,0; 2,5; 6,0; 10,0; 14,0). Низька віддача від капіталу і висока питома вага позиченого капіталу створюють ризик для втрати власного капіталу.

По-перше, гроші доцільно позичати лише тоді, коли очікувана віддача від капіталу буде вищою, ніж процент за позику. По-друге, в умовах залучення капіталу на правах позики виникає ризик втрати власного капіталу, коли точно не відомо, яку саме віддачу від капіталу буде одержано.

Позичений капітал має бути повернутий в обумовлений строк з виплатою процентів за позику. Суми, що виплачуються як повернення позики, мають назву «принципові платежі». При виплаті як принципових платежів, так і процентів за позику може бути застосовано кілька підходів. Наприклад, принципові платежі можуть сплачуватися в однаковому розмірі протягом усього терміну, на який видано кредит, а проценти за позику нараховуватимуться на початковий баланс або ж принципові платежі і проценти становитимуть постійну суму протягом усього терміну повернення кредиту.

2. Залучення до роботи в господарстві техніки ззовні для виконання певних видів робіт може дати економію виробничих витрат. Передусім це може бути економія постійних витрат. Іншою перевагою залучення сторонньої техніки може стати вища кваліфікація спеціаліста, що є власником техніки чи обслуговує її. Однак для прийняття рішення про доцільність купівлі техніки або її оренди потрібно мати відповідні розрахунки, які показали б можливі результати прийнятого рішення.

Інший шлях зменшення виробничих витрат на техніку  спільне володіння. Кілька господарств або фермерів можуть купити потужний трактор чи зернозбиральний комбайн. Такий варіант використання техніки є доцільним для тих господарств, де обсяги виробництва і певних видів механізованих робіт не окуповують витрат на придбання тієї чи іншої машини. Звичайно ж, при цьому важливими є довіра між спеціалістами і погодження графіка використання техніки.

3. Виробничі витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією старої техніки, можуть перевищувати витрати на нову техніку внаслідок значних витрат на ремонт, питомої витрати пального. Хоч на стару техніку амортизація і не нараховується, але експлуатаційні витрати можуть перекривати економію на амортизації. Тому, вирішуючи питання про заміну техніки, знову ж таки необхідно зіставити виробничі витрати за варіантами використання старої і нової техніки. Баланс витрат покаже, використання якої техніки є прибутковішим.

4. Під час пошуку відповідей на це питання враховуються як розмір земельної площі, й інші фактори. Якщо техніки, наприклад, буде недостатньо, то втрачається чинник своєчасності виконання робіт, що, звичайно, негативно вплине на кількість та якість продукції, а це означатиме зменшення прибутку. Якщо техніки буде більше, ніж потрібно на певні площі й обсяги робіт, то прибуток також знижуватиметься внаслідок високої собівартості продукції.

5. Важливим чинником, що впливає на рівень виробничих витрат, є проведення технічних обслуговувань та ремонтів техніки. Це стосується передусім дотримання строків виконання цих робіт, від чого залежать і термін служби техніки, і безпосередньо самі витрати на технічне обслуговування та ремонти.

6. При розрахунку витрат на утримання техніки розробляють відповідний кошторис для кожної одиниці техніки. В ньому відобра- жають інформацію про марку, потужність, розміри техніки, її балансову вартість, нормативний строк служби, ліквідаційну вартість і години або обсяги роботи за рік. Кошторис розробляють на кожний рік використання техніки.

Залучення до роботи в господарстві техніки ззовні для виконання певних видів робіт може дати економію виробничих витрат. Передусім це може бути економія постійних витрат. Іншою перевагою залучення сторонньої техніки може стати вища кваліфікація спеціаліста, що є власником техніки чи обслуговує її. Однак для прийняття рішення про доцільність купівлі техніки або її оренди потрібно мати відповідні розрахунки, які показали б можливі результати прийнятого рішення.

7. Інший шлях зменшення виробничих витрат на техніку  спільне володіння. Кілька господарств або фермерів можуть купити потужний трактор чи зернозбиральний комбайн. Такий варіант використання техніки є доцільним для тих господарств, де обсяги виробництва і певних видів механізованих робіт не окуповують витрат на придбання тієї чи іншої машини. Звичайно ж, при цьому важливими є довіра між спеціалістами і погодження графіка використання техніки.

8. З часом виникають питання строків заміни техніки. Як показує зарубіжний досвід, можуть бути такі причини цього:

• виробничі витрати (постійні і змінні) на стару техніку перевищують витрати, які мали б місце при купівлі нової техніки;

• через часті поломки техніка стає ненадійною і підвищується ризик щодо невиконання робіт в оптимальні агротехнічні строки;

• потужність старої техніки не дозволяє виконувати весь обсяг робіт у господарстві, оскільки виробництво розширилося;

• існують досконаліші машини з погляду дизайну і престижності (неекономічні мотиви).

9. Усі виробничі витрати, пов’язані з використанням сільськогосподарської техніки, поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати  це амортизація самої техніки, приміщень, де вона знаходиться, ремонт цих приміщень, страхування техніки і приміщень. Вони не залежать від інтенсивності використання техніки. До змінних виробничих, або експлуатаційних, витрат відносять витрати на паливно-мастильні матеріали, технічне обслуговування і ремонт техніки, оплату праці.

При розрахунку витрат на утримання техніки розробляють відповідний кошторис для кожної одиниці техніки. В ньому відобра- жають інформацію про марку, потужність, розміри техніки, її балансову вартість, нормативний строк служби, ліквідаційну вартість і години або обсяги роботи за рік. Кошторис розробляють на кожний рік використання техніки.

10. Співвідношення між постійними й змінними виробничими витратами та його вплив на прибуток мають важливе значення при прийнятті рішення стосовно того, яку техніку купувати. Так, купуючи дорогий і потужний трактор, можна знизити питомі постійні витрати (з розрахунку на один гектар), якщо розширити земельну ділянку (додатково взявши землю в оренду) або використовувати трактор за межами свого господарства. При цьому експлуатаційні витрати на один гектар землі хоч і зростуть, але це збільшення компенсуватиметься скороченням термінів виконання робіт.

11. Таким чином, комплектуючи машинно-тракторний парк, мене­джер повинен виходити з мінімальної питомої потужності трактора при виконанні різних механізованих робіт. Основним критерієм при цьому має бути своєчасність виконання всіх агротех­нічних операцій, тобто фактор впливу на врожайність сільськогос­подарських культур. Менеджер має вирішити, на яку врожайність він орієнтуватиметься, вибираючи техніку,  середню чи максимальну. Чим вищу врожайність він планує одержати, тим потужнішу техніку потрібно мати. При цьому також враховується запас потужності техніки для перестрахування на випадок несприятливих погодних умов. Звичайно ж, беруться до уваги також рельєф місцевості, де знаходиться ферма, тип ґрунтів, розміри і конфігурація полів, можливості технічного обслуговування й ремонту певної марки техніки.

12. Найважливішими ознаками орендних відносин є:

- рівність (рівноправність) сторін – суб’єктів орендних відносин:

жодна з них не може змусити укласти договір оренди і погодитись на неприйнятні для неї умови орендних відносин;

- добровільність вступу в орендні відносини – кожний з суб’єктів орендних відносин особисто вирішує вступати чи не вступати в орендні відносини з конкретним орендарем чи орендодавцем;

- строковість договору оренди – він укладається на чітко визначений в договорі оренди строк, який за погодженням сторін може бути продовжений або достроково припинений;

- погодження умов оренди виключно даними суб’єктами орендних відносин – ніхто третій (інший) не може мати жодного юридичного права впливати на вирішення цього питання,

- відповідальність сторін за дотримання умов договору оренди – її характер і розмір визначаються у відповідному договорі;

- можливість вступу в орендні відносини юридичних і фізичних осіб – в різному комбінуванні: юридичних осіб з юридичними, фізичних – з фізичними, юридичних з фізичними (чи навпаки).

13. При викупі орендарем частки у спільній частковій власності на вартість цієї частки може бути виділено окреме майно в натурі і внесено відповідні зміни до договору оренди й договору про спільне володіння, користування та розпорядження майном. Частка може бути викуплена і без її наступного виділення в натурі. При цьому орендар стає одним з співвласників. Ціна викупу частки встановлюється за згодою сторін. На суму викупу орендар відображає зобов’язання перед окремою особою, що продала свою частку, і погашає заборгованість у встановлений термін.

Відновлення та повернення майна. У разі поліпшення з дозволу орендодавця найнятого майна орендар має право на відшкодування здійснених з цією метою необхідних витрат, якщо інше не передбачено договором. Дозвіл на поліпшення майна для запобігання спорам у майбутньому повинен бути обумовлений у договорі.

Страхування майна. Окремі інвентарні об’єкти майна можуть бути застраховані за домовленістю сторін, але це не є обов’язковою умовою договору. Орендар може на свій власний розсуд і власним коштом застрахувати окреме майно на випадок загибелі, крадіжки тощо. У разі настання страхового випадку з вини орендаря останній повинен відшкодувати вартість такого майна орендодавцю. Якщо це майно було застраховано орендарем, то страхова компанія повинна сплатити орендарю страхову суму. Коли загибель майна сталася через форс-мажорні обставини, то ризик випадкової загибелі майна несе орендодавець.

Відповідальність сторін. У договорі оренди мають бути передбачені відповідальність кожної зі сторін у разі невиконання умов договору і санкції, які застосовуватимуться до порушника умов договору. Наприклад, якщо орендар не вносить своєчасно орендної плати, за кожний день затримки на суму орендної плати може нараховуватися пеня у розмірі 0,05 % вартості орендованого майна (або інший відсоток вартості майна за згодою сторін).

Передача майна в оренду оформляється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженою особою від імені орендодавця (співвласників) і представником орендаря. Від імені орендаря цей акт підписують директор і головний бухгалтер приватного підприємства.

Акт приймання-передачі підписується після підписання договору оренди. Він засвідчує факт здійснення господарської операції, зокрема отримання майна в оренду, і є підставою для відобра­ження цієї операції в бухгалтерському обліку.

14. Платоспроможність - це здатність підприємства вчасно розплачуватися за взятими на себе борговим зобов'язанням. При хорошому фінансовому стані воно є стійко платоспроможним, при поганому - періодично або постійно неплатоспроможним. Ідеальний варіант, коли у підприємства завжди є вільні грошові кошти для погашення наявних зобов'язань.

Платоспроможність підприємства характеризує також коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами. Для його розрахунку використовуйте формулу: Коб = ВОК / ОА, де ВОК - власні обігові кошти; ОА - оборотні активи підприємства.

15. Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Результат розраховується як коефіцієнт ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

16. Власний капітал — це загальна вартість активів підприємства (матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої та іншої підприємницької діяльності.

Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов’язаннями:

К = А – З, де А-вартість майна підприємства, З- боргові зобов’язання.

Власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Слід зазначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства.

17. Особливість інвестицій полягає в тому, що віддачу від них одержують через певний період часу, а не відразу. Крім цього, інвестиції — це завжди значні суми коштів, і перш ніж їх вкладати, слід усе розрахувати. Наступним моментом процесу інвестування є необхідність урахування фактора інфляції, який означає, що гривня, отримана сьогодні, коштує більше, ніж гривня, яку буде отримано завтра.

На сьогодні кредитування сільського господарства здійснюється переважно комерційними (товарними) кредитами. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів, що використо­вуються у виробничому процесі. Його об’єктом можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Основна мета цієї форми кредиту — прискорення реалізації товарів.