2. Наочність в процесі навчання української літератури. Види наочності

Перед державно-професійними технічними навчальними закладами стоїть одне з першочергових завдань: забезпечити успішне вивчення української літератури, домогтися знання учнями відомих письменників, які своїми творами піднімали розвиток української культури. Вирішення цього відповідального і нелегкого завдання зобов’язало викладача постійно і всебічно підвищувати ефективність навчально-виховного процесу. Серед найважливіших чинників, сприяючих успіху, є використання наочності. Наочність – найважливіший принцип навчання в навчальних закладах, що давно одержав загальне визнання в педагогічній теорії і практиці. Він диктується як особливостями психології дітей шкільного віку, так і всім комплексом навчально-виховних задач на уроках. Ефективне використання наочності з метою кращого засвоєння матеріалу, що вивчається, забезпечується активізацією різних органів чуття. Отже, різною по характеру повинна бути і наочність. Проте нерідко під наочним навчанням розуміється тільки навчання за допомогою зорової наочності, забувається слухова наочність, спостерігається надмірне захоплення одними засобами і недооцінка інших.

Література – явище суспільне. В своїй суспільній функції вона є, з одного боку, «слухова» – усне мовлення; з іншою, – «зорова» – писемне мовлення. Удосконалення в учнів навичок усного і писемного мовлення - важке і багатогранне завдання, що стоїть перед викладачем. Головне в методиці уроку літератури полягає у використанні таких наочних дидактичних засобів, які на основі слухових, зорових і моторних (пов’язані з рухом пишучої руки) відчуттів викликали б у школярів яскраві слухові і зорові враження.

Чітке слухове сприйняття допомагає дітям в засвоєнні головних моментів у житті письменника, звернути увагу на особливості написання творів, настрою поезій тощо. З метою створення правильного слухового сприйняття в учнів на практиці використовується показ орфоепічного зразка (слухова наочність). У ряді випадків варто одночасно з’ясувати труднощі в артикуляції. Велика частина знань з літератури отримується через мовлення. Оскільки фонетичні, лексичні, граматичні мовні факти є абстрактним матеріалом, то для його засвоєння необхідне наочне і конкретне пояснення з урахуванням вікових особливостей учнів, рівня їх розумового розвитку. З цією метою використовується конкретний словниковий матеріал і відповідні засоби наочності. Термін «наочність» тому, окрім загального значення принципу навчання, вживається і у більш вузькому значенні, – для позначення конкретних засобів наочності, наочних предметів, посібників.

Методисти російської , української мови та літератури (Н. Канонікін, Н. Щербакова, І. Чередниченко, А. Текучев, В. Горецький, Л. Зельманова та ін.) виділяють такі види наочності, що застосовуються частіше за інші: безпосередньо мовну та образотворчу. Засобами образотворчої наочності є репродукції картин; ілюстрації з книг, журналів; діафільми і т. ін. Все це є неабиякими джерелами для осмислення і засвоєння навчального матеріалу, розвитку пізнавальних здібностей дітей, мовних умінь і навичок, здійснення виховання на уроках української мови та літератури.

Залежно від провідних аналізаторів, що лежать в основі сприйняття, безпосередньо мовна наочність може бути двох видів: слухова і зорова. Слухова мовна наочність здійснюється шляхом використання зразків усного зв’язного мовлення (комунікативне слухання) і її елементів (не комунікативне слухання): читання прозових уривків у виконанні майстрів художнього слова, демонстрація читання поезій напам'ять власне письменником(використання аудіозаписів) або учнями тощо. Основна задача використання слухової наочності - сприяти розвитку умінь правильно ставити наголоси, декламувати, усвідомлюючи звукові особливості тих чи інших поезій, удосконалювати навички усного мовлення. В процесі використання слухової наочності розвивається фонематичний слух (здатність розрізняти і правильно відображати звуки української мови в мовному потоці), необхідний для вивчення української літератури на подальших етапах навчання.

При використанні зорової наочності сприйняття матеріалу здійснюється через зорові канали. Засоби зорової наочності поділяються на зорово-предметні і зорово-мовленнєві. Зорово-предметна наочність – це предмети і явища навколишньої дійсності. Цей вид наочності пов’язаний з демонстрацією предметів, ознак і дій. Використовується він при вирішенні конкретних завдань – вивченні нових творів, активізації мовленнєвих дій. Така наочність особливо важлива при семантизації нових слів і мовної їх актуалізації. Чим вища якість відібраного наочно-предметного матеріалу, чим більше в ньому враховуються вікові особливості учнів, тим ефективніший процес семантизації нового матеріалу, продукування мовлення.

Зорово-мовленнєві засоби наочності – це спеціально підібрані зразки письмового мовлення з наочно виділеними явищами, що вивчаються, з графічними і умовними способами їх зображення (схеми, графіки, таблиці тощо). Матеріал зорової безпосередньо мовної наочності частіше за все оформляється в навчальній таблиці. Навчальна таблиця звичайно містить заголовний текст і ілюстративний матеріал, що належить до нього. Як ілюстративний матеріал можуть бути використані зв’язний текст, речення, словосполучення, слова.

Чим молодші учні, тим більше значення мають ілюстрації, малюнки на навчальних таблицях, що сприяють усвідомленню явища, яке вивчається, ілюструючи його суть. У практиці навчання нерідко використовуються навчальні таблиці, на яких розміщується правило як висновок з аналізу дидактичного матеріалу. В інших навчальних таблицях міститься керівництво (алгоритм). Навчальна таблиця може бути побудована як довідкова наочна допомога. У ряді випадків доцільно користуватися таблицями з накладною або відокремленою частинами. На уроках української літератури у старших класах використовуються також демонстраційні таблиці з умовними графічними позначеннями (різні способи наочного виділення літературних явищ).

Дидактичний матеріал таблиць повинен бути змістовним. Необхідно також, щоб мовні елементи, що виділяються (за допомогою підкреслень, особливим шрифтом або кольором), не були одиничними, щоб їх було достатньо для узагальнення, порівняння, зіставлення, висновків.

Таблиці можуть бути присвячені одній темі або бути узагальнюючими, змістом яких є не одна підтема, а декілька тем. Такі таблиці використовуються для повторення великих розділів програми. Відповідно до завдань програми існують таблиці і з розвитку мовлення, у тому числі з культури мовлення.

Правильне оформлення і використання класної дошки як засобу наочності значною мірою сприяє успіху у викладанні. Виконувані на дошці записи, схеми, таблиці, що розташовуються в певній послідовності, супроводжуються відповідним аналізом або повідомленнями. Іноді викладач заповнює потрібний дидактичний матеріал на дошці одночасно з поясненням, аналізом. Це підсилює активність навчання. Використання наочності на уроці повинне бути доцільним і методично виправданим. А це вимагає серйозного підходу до її вибору.

Найважливішою вимогою до наочної допомоги є виховуючий і розвивальний її характер. Наочність, яку використовує викладач, повинна:

– сприяти активізації пізнавальних здібностей дітей, розвитку їх мислення і мовлення, стійкої уваги, пам’яті, спостережливості;

– удосконалювати аналітико-синтетичні вміння порівнювати, узагальнювати, доводити, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, проводити аналогію;

– формувати творчі здібності, самостійність і навички самоконтролю тощо.

Знання всіх розглянутих вимог до наочності допоможе усунути недоліки, які часто зустрічаються при використанні її на уроках. Правильно підібрана наочність допоможе будь-якому учневі, мислення якого ще відрізняється конкретно-образним характером, засвоїти мовні явища і факти.

ВИСНОВКИ

У процесі написання методичної розробки я дійшла таких висновків:

1. В учнів з використанням наочних методів навчання зростає інтерес до уроків з літератури, виконання різних видів робіт, особливо письмових. Процес навчання йде без примусу і створює широкі можливості для вияву індивідуальних особливостей і здібностей учнів, що є передумовою глибоких знань, навіть ширших, ніж вимагає шкільна програма. В той же час на засвоєння матеріалу діти витрачають менше часу, ніж при традиційному вивченні.

2. Наочність навчання – це одна з найважливіших умов, що забезпечує успішне формування в учнів всіх форм мислення, слугує для них джерелом отримання об’єктивних наукових знань, розвитку мовлення та самостійного розуміння матеріалу.

3. Критично оцінивши методичну спадщину минулого і узагальнюючи передовий досвід сучасної школи, викладач може вибрати найефективніші засоби навчання і застерегти себе від помилок в організації навчального процесу.

4. Складаючи систему навчально-тренувальних вправ при вивченні тієї чи іншої теми, викладач підбирає їх так, щоб у процесі виконання завдань формувалися і вдосконалювалися всі вміння і навички, збагачувалося мовлення учнів, щоб через літературу вони прилучалися до культурних надбань рідного народу.

5. Вивчення української літератури в училищах методом укрупненого структурування матеріалу досить ефективне, адже гарантує багаторазове повторення теоретичного матеріалу щоразу в новій якості. А це сприяє тривалості збереження вивченого в пам’яті. До того ж така «оборотність» теоретичного матеріалу допомагає у застосуванні диференційованого підходу, коли реально і багаторазово можна коригувати діяльність кожного учня за наслідками проміжних етапів. При такому циклічному вивченні розділу реалізується комплекс завдань, створюється можливість виходу на всебічну практику. Адже робота на уроках дає змогу навчити учнів користуватися різними типами словників, а значить створюються умови для збагачення словникового запасу дітей різними категоріями лексики, усунення лексичних помилок, формування навичок використання слова як виразного засобу мови.

6. У процесі сприйняття об’єкту поряд зі сприйманням беруть участь пам’ять і мислення. Образ об’єкту, який сприймається є наочним тільки тоді, коли дитина аналізує об’єкт, співставляє його зі вже набутим досвідом. Наочний образ виникає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності людини.

7. Ступінь наочності може бути різним в залежності від індивідуальних особливостей дитини, від рівня розвитку її пізнавальних здатностей, знань, ступеню наочності початкових образів сприймання.

8. Принцип наочності виходить із самого процесу сприйняття, осмислення та узагальнення учнями навчального матеріалу.

9. Наочність забезпечує зв’язок між конкретним і абстрактним, бере участь у розвитку абстрактного мислення, у багатьох випадках є його підґрунтям.

10. Аналогічні результати, на користь використання наочних посібників на уроках української літератури, показало моє дослідження, що дає змогу висловити концепцію: навчальний процес на уроках лвтератури стане більш раціональнішим, рівень навчальних досягнень підвищиться, а мотиваційний компонент уроку набуде нових властивостей за умови широкого але обґрунтованого використання наочності.

11. Недостатня увага до наочності на уроках української літератури позначається на якості знань, умінь і навичок, які застосовуються переважно в стандартних та знайомих ситуаціях. Тому є необхідність застосовувати наочність, щоб підвищити рівень засвоєння знань учнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Антонова Т.В. Мультимедийный учебник. Поиски жанра / Т.В. Антонова, А.И. Харитонов // Компьютер-пресс. – 1999. – № 9. – С. 26–31.

2.Баринова Е.А. Методика русского языка [Текст] / Е.А. Баринова, Л.Ф. Боженкова, В.И. Лебедев. – М.: Педагогика, 1974. – 246 с.

3.Богоявленська Д.Б. Психологія мотивації [Текст] / Д.Б. Богоявленська. – К.: Освіта, 1990. – 124 с.

4.Бургін М.С. Наукова теорія і її підсистеми / М.С. Бургін, В.І. Кузнецов // Філософська думка. – 1987. – № 5. – С. 34–46.

5.Выготский Л.С. Педагогическая психология [Текст] / Под. ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. – 128 с.

6.Галетова А.Г. Особливості проведення уроку в кабінеті мови / А.Г. Галетова, М.І. Пентилюк // Українська мова і література в школі. – 1978. – № 4. – С. 77–84.

7.Девдера М.В. Тематичні опорні плакати вчителям та учням до навчально-методичного комплекту «Уроки української мови – нетрадиційно» / М.В. Девдера. – К.: Ленвіт, 1996. – 26 с.

8.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості [Текст] / Г.С. Костюк. – К.: Вища школа, 1984.– 132 с.

9.Кулінська Л.П. Екранна і звукова наочність на уроках української мови [Текст] / Л.П. Кулінська. – К.: Радянська школа, 1986. – 106с.

10.Молочков В.П. Наглядность как принцип обучения / В.П. Молочков // Информатика и образование. – 2004. – № 3. – С. 20–25.

11.Талызина Н.Ф. Компьютеризация и программированное обучение / Н.Ф. Талызина // Вопросы психологии . – 1986. – № 6. – С. 43–45.

12.Щукина Г.І. Активація пізнавальної діяльності учнів у навчальному процесі [Текст] / Г.І. Щукіна. – М.: Освіта, 1979. – 131 с.

ДОДАТОК 1

ДПТНЗ «Полтавське вище професійне училище імені А.О.Чепіги»

КОНСПЕКТ УРОКУ

Предмет : Українська література

Група
Дата

Тема: Жіночі образи в романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Навчальна мета: допомогти учням усвідомити ідеї, проблематику твору, їх зв'язок із сучасністю, визначити рівень художньої майстерності автора та значення роману;

Розвиваюча мета: розвивати навички характеристики героїв, засобів їх творення, вміння дискутувати й толерантно відстоювати власні думки;

Виховна мета: виховувати прагнення до чесного, духовно здорового життя, естетичний смак.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Методи і прийоми: міні-диспут, евристична бесіда, колективна робота, самостійна робота.

Обладнання, наочність: портрет письменника, видання твору, роздатковий матеріал(картки), схеми, таблиці.

Міжпредметні зв’язки: історія України, художня культура.

Теорія літератури: художній образ, художні засоби, портрет.