якщо вас кому-небудь відрекомендують, обов'язково запам'ятайте ім'я та по батькові цієї особи. Потім ви зможете відразу звернутися до співрозмовника на ім'я та по батькові, це справить позитивне враження.

2. Сумлінно та охайно заповнюйте всі анкети і документи, які вам запропонують.

3. Підтримуйте зоровий контакт.

4. Уважно слухайте запитання, не перебиваючи співбесідника. Ваші відповіді на запитання повинні бути прямими (відповідати треба безпосередньо на поставлене запитання), точними (не варто виходити за межі обговорюваної теми). Під час співбесіди кандидат на вакантну посаду теж має право поставити запитання, але не більше 2-3, треба лише вдало обрати момент для того чи іншого запитання. Якщо ви не зрозуміли запитання, не соромтеся уточнити: «Чи правильно я зрозумів, що...»

Відповідаючи на запитання, говоріть тільки правду.

2. Під час співбесіди тримайтеся гідно, впевнено, але не зухвало.

3. Наприкінці розмови слід чітко домовитися про те, коли і як ви дізнаєтеся про результати. Бажано, щоб ініціатива такої домовленості залишалася за вами: краще домовитися, що ви зателефонуєте у призначений час, ніж чекати дзвінка. Активна позиція завжди ліпша пасивної. Це справить враження ділової людини.

4. Завершуючи співбесіду, не забудьте про звичайні правила ввічливості. Важливо, щоб обидва учасники закінчили зустріч з відчуттям, що все, про що слід було сказати, сказано і що ви маєте достатньо інформації для прийняття рішення. Подякуйте співрозмовникові за бесіду та за виявлену увагу.

5. Після співбесіди ретельно проаналізуйте свою поведінку, відповіді й зробіть правильні висновки. Якщо вам відмовили, з'ясуйте причину відмови і врахуйте її під час підготовки іншої співбесіди. Пам'ятайте, що роботодавець зацікавлений у кваліфікованих фахівцях, професіоналах. Це і потрібно демонструвати впродовж всієї бесіди.

/5. Службова бесіда. Правила ведення службової' бесіди

Бесіда є важливим і потрібним елементом ділового спілкування. Бесіда - форма усного ділового спілкування. Вона має три основні типи мовленнєвої ситуації: начальник - підлеглий, партнер — партнер, співробітник - співробітник.

Ділова бесіда направлена завжди на розв'язання конкретної проблеми, завдання, має мету і повинна бути результативною і змістовною. Вона може бути присвячена виробничим проблемам, організаційним завданням, плануванню, кадровим нарадам.

Успіх бесіди залежить від прозорості, переконливості, лаконічності й ґрунтовності. Важливо бути добре поінформованим щодо предмету розмови, продемонструвати зацікавленість у бесіді.

Основні фази ділової бесіди:

• установлення часу і місця зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території);

• спосіб вступу в контакт, початок розмови (на своїй території ініціатива належить господареві, він же диктує правила гри; на нейтральній - ініціатива належить тому, хто прийшов першим: це вітання, початкові жести і фрази для мобілізації уваги);

• формулювання конкретної мети зустрічі (у формі проблеми чи завдання);

обмін предметними пропозиціями й випрацювання рішень (оцінка пропозицій та ухвалення чи не ухвалення рішення за кожним пунктом питання);

фіксування остаточної домовленості й вихід із контакту, закінчення розмови (підведення кінцевих підсумків ділової бесіди, фіксування (у писемній чи іншій формі) взаємних зобов'язань і розподіл функцій щодо реалізації рішень).

Обидві сторони ділової бесіди повинні бути ввічливими, привітними, доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність і емоційну стриманість у полеміці, тактовність і здатність до співчуття та розуміння проблем одне одного. Розмовляючи, слід дивитися на співрозмовника, щоб відповідно скоригувати подальший хід ділової бесіди у разі втрати інтересу до теми. Для досягнення повнішого взаєморозуміння слід оволодіти не лише вмінням переконливо говорити, а й уважно слухати співрозмовника.

Ефект ділової бесіди залежить від того, як учасники готуються до неї, чи знають, якими принципами слід керуватися на окремих її стадіях, чи вміють контролювати свою поведінку під час розмови, чи вміють перетворити розмову на плідний діалог, чи враховують особливості психології партнера.

Існує два різновиди ділових бесід: кадрова і проблемна (дисциплінарна) бесіди. До кадрових бесід належать співбесіди з прийому на роботу, звільнення. Ефективність кадрових бесід залежить від тактовності й вміння керівника говорити конструктивно, максимально відверто. Хамство, недотримання норм ввічливості, агресивність і неувага до аргументів співрозмовника не може мати конструктивних і бажаних наслідків.

Працівник може створювати план бесіди, дотримуючись якого він зможе скерувати напрямок розмови. Для бесіди на нараді керівник упорядковує її відповідно до плану:

• визначити причини, конкретні завдання, тему й мету;

• можливі аргументи і контраргументи співбесідників;

• шляхи здійснення поставленої мети;

• варіанти вирішення проблеми;

• конкретні виконавці планів, завдань.

Проблемні, або дисциплінарні бесіди зумовлені кадровими змінами або порушеннями дисципліни на виробництві, або невиконанням певних правил, норм, завдань.

Нам 'ятка проведення дисциплінарної бесіди:

1. Головне завдання бесіди - майбутній стиль поведінки працівника, який щось порушив.

2. Бесіда щодо дисциплінарних порушень не потребує скандалу або нещирості.

3. Дисциплінарна бесіда може вимагати попередньої підготовки.

4. Не можна приймати рішення заздалегідь.

5. Чесно буде, якщо про винятки для когось з працівників ви повідомите одразу всьому колективу.

6. Працівник повинен усвідомити свою провину, налаштуватися на роботу.

7. Потрібно розповісти працівнику про подальші свої дії та його майбутні завдання.

16. Нарада. Особливості проведення ділової наради

Нарада - це такий вид приватного ділового спілкування, при якому внутрішня культура і культура мовлення виявляються особливо. На нараду збираються, як правило, знайомі відповідальні працівники, які цінують час і можуть ухвалювати колективні рішення, ось чому ефективність їх проведення залежить перш за все від того, елементи якого стилю в них будуть переважати: розмовного чи ділового. Існують три види нарад: інформаційні (директивні), оперативні (диспетчерські) і дискусійні.

Досвідчений керівник інформаційні наради буде зводити до мінімуму, тому що доцільніше ознайомити працівників із новою інформацією в письмовій формі (якщо це директивні матеріали) або роздати текст доповіді, щоб на самій нараді ухвалити рішення. В іншому випадку спонтанне спілкування на непідготовленій нараді перетвориться у найгірший варіант розмовного стилю і буде зводитися до загальних закликів "поліпшувати трудову дисципліну", "підвищувати продуктивність праці", що є непродуктивною витратою робочого часу працівників.

Не менш проблематичним є проведення диспетчерських нарад, осо­бливо у випадку, коли вони зводяться до "розносу" кожного з підлеглих. Здається, що такі наради охоплюють усі стадії процесу управління (збір інформації, її переробку й прийняття рішень). Діловий стиль "розмивається" і стає основою для безмежного розширення волюнтативної функції мови. Тому вважається доцільним проводити диспетчерські наради по телефону (селектору). Головним елементом у такому випадку стає збір інформації і надання попередніх рекомендацій, що дає значну економію часу й зусиль, а також створює атмосферу добросовісності.

Найбільш продуктивною й демократичною формою ділових засідань є дискусійні наради, тому що на них можна вільно висловлювати думку, навіть якщо вона буде розходитися з думкою керівника. Як правило, саме на цих нарадах народжуються справді конструктивні рішення. Ось чому їх проведення - важка справа для керівника, що сповідує волюнтаристські методи управління, тим більше, що такі наради треба серйозно готувати.

Нарада включає основні підготовчі етапи:

1. Визначення тематики порядку денного.

2. Приблизний склад учасників.

3. Дата, година початку і місце проведення.

4. Підготовка доповіді.

5. Проект рішення.

6. Регламент, процедура проведення і технічні засоби.

17.Загальні правила поведінки на переговорах Переговори можна номінувати як організаційну форму встановлення та юридичної фіксації виробничо-економічних зв'язків між зацікавленими в спільній діяльності.

Учені виділяють 3 основні стратегії переговорів:

1. зводиться до протистояння крайніх позицій партнерів;

2. золота середина між м'якістю та жорсткістю, тобто досягається поставлена мета і водночас не псуються стосунки з людьми;

3. передбачає розв'язання проблем, виходячи із їхнього змісту, не допускаючи дебати з приводу позицій, яких кожна зі сторін жорстко дотримується.

Щоб успішно вести переговори, незалежно від їх рівня і масштабу, потрібно оволодіти культурою переговорів, тобто системою понять, цінностей і норм, яка б стала засобом успішного спілкування учасників переговорів-державних діячів, дипломатів, ділових людей. Модель переговорів зазвичай включає:

привітання учасників і введення у зміст переговорів; взаємне уточнення позицій, інтересів, концепцій учасників; діалог учасників;

узгодження позицій та підведення підсумків; - прийняття рішення (домовленостей) і завершення переговорів.

Правила, яких слід дотримуватися під час переговорів:

1. Важливо пам'ятати про те, що запізнюватися на переговори неприпустимо. Це може негативно позначитися на іміджі фірми і пошкодити самому ходу переговорів. За затримку потрібно також вибачитися.

2. Не рекомендується приймати відвідувачів, сидячи за столом. Набагато краще вийти з-за столу і зробити кілька кроків назустріч гостям або ж зустріти їх при вході до кабінету або кімнату для переговорів.

3. Учасники переговорів сідають так, щоб члени кожної делегації, що займають приблизйо рівне становище, сиділи один навпроти одного.

4. Переривати або перебивати виступаючих не прийнято, питання задають по закінченні виступу.

Техніка ведення переговорів передбачає три основні фази. Перша - уточнення позицій сторін (10% часу), друга - пошук альтернатив розв'язання завдань (60%), третя - досягнення домовленості або укладання угод (30%).

Схема ведення переговорів

1. Обгрунтування тактики ведення переговорів.

2. Визначення суперечливих проблем.

3. Формулювання завдань.

4. Аналіз ситуації.

5. Висновки, що допомагають досягти згоди.

6. Реалізація угоди.

7. Контроль виконання.

18. Презентація як різновид публічного мовлення

Уміння представляти проекти (презентації), звітувати, переконувати, якісно інформувти аудиторію е досить важливою складовою професіограми майбутнього фахівця. Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи.

Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.

Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація, під час якої досягнено поставлену мету; неуспішна - аудиторію не вдалося переконати, підсумком стало розчарування як аудиторії, так і презентатора.

Основними причинами неуспішної презентації є: нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією; недоліки у плануванні й підготовці презентації; погано організований, неструктурований зміст; недостатній контакт з аудиторією; неуважність до деталей; відсутність відчуття часу; неефективне використання наочних засобів; перевантаження інформацією.

Важливим для успіху презентації є її планування.

План презентації

1. Мета і завдання презентації.

2. Тема і предмет презентації.

3. Аудиторія, на яку спрямована презентація.

4. Початок і тривалість виступу.

5. Місце проведення презентації.

Сучасному фахівцеві часто доводиться готувати і виголошувати публічні виступи як у межах своєї установи, так і поза нею. Ефективній презентації сприяють засоби Ро\уеРоіЩ. Вони дають змогу за допомогою комп'ютера досить швидко підготувати набір слайдів, що супроводжує виступ. Цей набір називається презентацією.

Слайди можуть містити: текст, таблиці, діаграми, рисунки, відеокліпи, звуковий супровід тощо.

Розрізняють такі види презентації:

г

Використання анімаційного матеріалу в поєднанні з діаграмами, графіками та ілюстраціями дає змогу зосередити увагу слухачів на основних твердженнях і сприяє кращому запам'ятовуванню інформації. Озвучує матеріал зазвичай сам ведучий.

Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і вибирає на екрані потрібний об'єкт. У цьому випадку видається інформація, на яку є запит.

Інтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації, заглиблбюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації. Така презентація захоплює користувача і утримує його увагу.

Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.

Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.

Навчальні презентації поділяють на такі види: презентація-семінар; презентація для самоосвіти; презентації порадники.

У навчальних можуть використовуватися всі інші види презентацій.

Успіх будь-якої презентації, незалежно від її мети, типу, теми, складу

аудиторії, визначається умінням доповідача презентувати свій задум.

Структурні компоненти презентації:

• Експозиція - це встановлення миттєвого контакту з аудиторією, створення атмосфери доброзичливості, утримання уваги та спонукання інтересу до теми презентації. Вона повинна бути короткою, захопливою, оригінальною.

• Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації, можна умовно переділити на 2 блоки: початок і вступ. Завдання - встановлення (якщо не вдалося під час експозиції) чи закріплення контакту з аудиторією, виклад лаконічних зауважень стосовно теми презентації.

Вступна частина презентації передбачає такі етапи: привітання, вступні зауваження; пояснення мети презентації;

огляд основних етапів презентації, використання допоміжних засобів;

пропозиція ставити запитання після або під час презентації.

Вступ повинен допомогти аудиторії знайти відповіді на такі запитання, як: Що я почую, побачу?, У якій послідовності я це почую?, Чому це мені буде цікаво?

-Основна частина - це серцевина виступу, плануючи яку доцільно відокремити ключові положення, переходи-зв'язки. Будь-яке велике повідомлення для того, щоб бути засвоєним, повинно містити один, іноді два і зрідка три пункти (ключових тез). Це дозволяє логічно структурувати матеріал, аби він був зручним для сприймання.

Основна частина становить 70-85% презентації.

Залежно від типу презентації за цільовим критерієм (інформаційна, спонукальна, переконлива), різняться і методи розгортання презентації. Для роботи на цій стадії доповідачеві необхідно уміти аналізувати ситуацію та поведінку аудиторії, пояснювати матеріал і аргументувати викладену думку.

• Резюме підсумовує сказане, ущільнює зміст і свідчить про те, що презентація наближається до завершення.

• Висновок - вихід з контакту, завершення спілкування. Це не тільки висловлення подяки за увагу, а ще одна фінальна спроба переконати аудиторію, тобто досягти мети презентації. Висновок має бути виразним, коротким і обов'язково оптимістично-мажорним.

Відомо, що промовця слухають більш уважно на початку й наприкінці презентації, це називають «законом краю». Продумуючи експозицію та висновок, важливо виявити почуття міри, бо занадто яскравий, образний початок зобов'язує витримати тональність під час усієї презентації.

Спосои завершення презентації: неочікуване завершення, резюме, жарт, оптимістичний або спонукальний заклик, заклик до дії, комплімент на прощання, виловлення вдячності.

19.Телефонна розмова. Культура ділової телефонної розмови

Неможливо уявити сучасні ділові стосунки без телефонного зв'язку, який забезпечує безперервний двосторонній обмін інформацією на відстані. Майстерність телефонної розмови полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідомити про все необхідне і дістати відповідь. Запорукою успішного проведення телефонної розмови є компетентність, намагання оперативно вирішити проблему.

Невміння розмовляти по телефону, виділити головне в інформації, чітко, стисло, грамотно і ввічливо висловлюватися може бути серйозним недоліком у професійній підготовці керівників, бо зумовлює втрату робочого часу. Спілкування за допомогою телефону може утруднюватись через навколишній шум. дефекти мовлення, сильний голос, невідповідний тон співрозмовника. Тому слід говорити виразно, спокійно.

За змістом інформації службові телефонні розмови поділяються на розмови:

1. до прийняття рішення;

2. після прийняття рішення.

У телефонній розмові беруть участь ініціатор розмови та абонент.

Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, запитання, спонукання.

Телефонна розмова складається з таких елементів:

1. момент встановлення зв'язку;

2. виклад суті справи (введення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, відповідь);

3. закінчення розмови.

Якщо телефонуєте ви: насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім - це буде почуто;

• якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви б хотіли поговорити;

• якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

• попередньо напишіть перелік питань, котрі потрібно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;

• завжди закінчує розмову той. хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника.

• у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

• спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

• у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

• розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

• не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;

• якщо ви даєте обіцянку, намагайтеся дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;

• завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленості, що їх ви досягли.

Незалежно від того, хто телефонує:

• будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось;

• ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;

• намагайтеся залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас;

• симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові;

• особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;

• пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення - рівним, тон - спокійним, витриманим;

• намагайтеся якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтесь стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх думок, послідовністю;

• розмовляйте середнім за силою голосом.

Момент встановлений зв'язку. На початку і під час телефонної розмови не слід забувати про формули ввічливості. Перші фрази слугують засобом відрекомендування сторін. Особа, яка знімає слухавку, називає себе зразу: "Інспектор податкової служби Ніколаєва", "Фірма Промінвест" У відповідь теж називають себе й установу: "Доброго ранку! Вас турбує наукова частина". "Добрий день! Власенко, журнал "Капітал".

На анонімний дзвінок можна не відповідати і покласти слухавку. Якщо потрібно говорити з іншою особою, а не з тією, яка біля телефону, то звертаються так: "Білоитцьку Марію Миколаївну", "Перепрошую, чи не можна запросити до телефону директора фірми "Альфа". Варіанти відповіді можуть бути такі: "Одну хвилинку, зараз підійде ". На жаль, Юрій Семенович вийшов. Чи можу я йому щось передати ? ".

Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатися і назвати себе. Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефону. Буде люб'язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з'ясувати причину невдачі. У свою чергу, якщо ви зателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов'язково перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність - це насамперед повага до самого себе. Ввічливість має стати духовною потребою кожної людини.

Виклад справи. Уміння вести діалог по телефону полягає в тому, щоб стисло передати суть питання, ситуації, дати конкретні відповіді. Ще однією надзвичайно важливою умовою ведення розмови є логічність та послідовність висловлення думок. Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже так мета вашого дзвінка може залишитися незрозумілою для співрозмовника. Щоб розмова не перетворилася на монолог, потрібно вчасно зробити паузу і тим самим дати співрозмовникові можливість висловити свою думку. У розмові уникайте категоричності, докладайте зусиль, аби тон вашої розмови був якомога доброзичливішим. Якщо ви поважаєте і себе, і свого співрозмовника, намагайтеся уникати категорично- наказових висловлювань.

Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою або жіночої статі, слід дати йому можливість закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні справи, присутність у кабінеті відвідувачів або службової особи. Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх виконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи. 1 насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова - діалог, а не монолог.

Правила етикету ділової телефонної розмови:

1. чим коротша і насиченіша телефонна бесіда, ти більше від неї користі;

2. ваше мовлення - ваша візитівка і візитівка фірми, у якій ви працюєте. Тому слід казати не просто "Алло", а "Відділ маркетингу";

3. "Так" кажуть як ствердження на питання, що вам поставлять. Казати "слухаю" теж не рекомендують, адже і так зрозуміло, що ви не закрили вуха;

4. рекомендують говорити спокійно і з гідністю;

5. не можна ставити запитання на зразок "Що вам потрібно?", "Що ви хотіли?". Краще запитати: "Чим я можу вам допомогти?", "Чи можу я вам допомогти?";

6. розмову вести потрібно доброзичливим тоном, говорити привітно;

7. якщо ви телефонуєте, обов'язково потрібно представитися, назвавши чітко посаду, підприємство, прізвище, ім'я та по батькові;

8. не можна використовувати в діловій розмові "слів-паразитів": ага, угу, еге. Для підтвердження думки, що ви з цікавістю слухаєте, вживайте слова: звичайно, я вас розумію, так;

9. суть справи потрібно викладати чітко, лаконічно. Цього можна досягти за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, які вимагають короткої і конкретної відповіді;

10. закінчувати розмову може той, хто зателефонував, або ж старша за віком чи службовим становищем людина.

20.Невербальні засоби публічного спілкування

Ефективність ділового спілкування визначається умінням правильно інтерпретувати візуальну (невербальну) інформацію, тобто погляд партнера, його міміку, жести, а також тембр і темп мови.

Психолог Альберт Мерабян дійшов висновку, що людське спілкування тільки на 7 % є вербальним (слова і фрази), на 38 % вокальним (інтонація, тон голосу інші звуки) і на 55 % невербальним. Професор Бердвістл наполягає, що вербальне спілкування складає всього 35 %, а 65 % інформації передається невербальними шляхами.

У процесі ділової комунікації кожен учасник «спостерігає за спостерігачем», стежить за невербальним поводженням партнера і тим враженням, яке на нього справляють сказані слова.

До засобів невербальної комунікації відносять, як правило, такі:

1. Тактильниіі контакт, що виражається в різноманітних формах - поштовхи, дотики, поплескування, поглажуванн і т. п.

2. Дистанція між співрозмовниками. Відстань між учасниками ділового спілкування свідчить про його формальність або неформальність, про ставлення партнерів один до одного, про ступінь зацікавленості в розмові.

3. Орієнтація, тобто просторове положення партнерів щодо один одного: обличчям, боком тощо. Орієнтація може змінюватися в залежності від ситуації і свідчить про ступінь суперництва або співробітництва.

4. Зовнішній вигляд. Основна мета тут - повідомити про себе. Через імідж ділові партнери інформують навколишніх про свіфй соціальний стан, вид діяльності, самооцінку і т.п.

5. Поза тіла. Поза звичайно вказує на певні міжособистісні стосунки, на соціальне становище партнера. Вона може змінюватися залежно від настрою й емоційного стану людини. Однак при інтерпретації необхідно враховувати культурний потенціал людини і загальноприйняті етикетні умовності, яких варто дотримуватися у певних конкретних ситуаціях.

6. Кивок головою - використовується для схвалення або підтвердження чого-небудь, а також як сигнал, що дає партнерові підстави почати або продовжити діалог.

7. вираз обличчя (міміка) - дає можливість для широкої інтерпретації, приховання або демонстрації емоцій, допомагає зрозуміти інформацію, передану за допомогою слів, сигналізує про ставлення до когось або чогось. Перш ніж говорити, усміхніться. Це настроїть навіть важку розмову на доброзичливий тон і взаємоповагу. Посмішка повинна не тільким відповідати ситуації, але й визначати її. Навіть мовчазної посмішки іноді стає достатньо, щоб пом'якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування партнера. Проте вона має бути не постійною маскою, а відповідати ситуації і природному настрою.

8. Жести можуть бути не дуже виразні, напрклад, рухи голови або тіла, але використовуються паралельно з мовленням, аби виділити в ньому певні елементи, підкреслити, а іноді й замінити. Проте частота дестикуляції залежить від культури людини. Досвідчені лектори радять:

• жести повинні бути мимовільними й використовуватися лише при необхідності;

• жестикуляція повинна бути різноманітною, але не безперервною;

• жести мають відповідати своєму призначенню і не відставати від

слова.

9. Погляд це найсильніший компонент розмови, дозволяє зчитувати найрізноманітніші сигнали: від прояву інтересу до когось або чогось до демонстрації абсолютної зневаги. Важливе значення для встановлення контакту й утримання уваги аудиторії поряд з усмішкою має зоровий контакт. Варто дивитися слухачам безпосередньо в очі, бо це викликає довіру, і використовувати кліше типу Ви розумієте..., Ви також помітили, що..., Як Ви знаєте... Такі «хитрощі» привертають увагу співрозмовників до теми і перетворюють монолог на діалогічну форму, нехай і уявну. Вираз очей тісно пов'язаний з комунікацією. Уміння «витримувати погляд» - ознака сильної, рішучої особистості. Зустрічаючись, люди обов'язково дивляться одне одному в очі, що є «пробою на довіру». Щирість у цьому погляді означає доброзичливе ставлення, але якщо партнер затримує його на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо ж співрозмовник затримує погляд, супроводжуючи це кивком голови, це означає згоду і довіру, а коли відводить очі в паузі - він не все ще сказав і просить не перебивати.

10. Паравербальні й екстравербальні сигнали. Зміст висловлювання може змінюватися в залежності від того, яка інтонація, ритм, тембр були використані для його передачі. Мовні відтінки впливають на зміст висловлювання, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненість або сором'язливість. Голос, тон, уся сукупність виразових засобів мають свідчити про істинність думок і почуттів промовця. Ось чому треба постійно тренувати свій голос, частіше читави вголос те, що написали, і виконувати правила, які радять досвідчені оратори:

• пристосовуйте голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

• частіше робіть паузи: на початку промови - щоб зібратися з думками і настроїти аудиторію на слухання; в середині промови й у процесі її виголошення - для відмежування частин викладу думки; в середині речення - для організації слухачів і зосередження їхньої уваги;

• старанно вимовляйте звуки і слова, зробіть так, щоб вас не тільки чули, а й почули;

• не говоріть надто голосно - це справляє враження агресивності, і не говоріть надто тихо - це справляє враження невпевненості;

• підвищуйте голос, коли ставите запитання, і зменшуйте його тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Таким чином, мова тіла сама по собі є різновидом паралельного мовлення, що супроводжує в основному висловлювання людини і охоплює всі її рухи, у тому числі несвідомі, душевні (психомоторні). Той факт, що людина здатна мовчати, але не може цілком контролювати рухи свого тіла, дає діловому партнерові, який уміє «зчитувати» невербальну інформацію, феноменальний інструмент, що дозволяє йому адаптувати власну комунікативну тактику відповідно до реакції (рухів) співрозмовника.

21. Терміни та професіоналізміі

Терміни - це слова або словосполучення, які означають чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя.

Правила функціонування термінів:

1. Розрізняють термінологію загальнонаукову (експлуатація, конструкція, майстер, виробництво) і вузькоспеціальну (штрек, депозит, факсиміле).

2. У складі термінології наявна значна кількість іншомовних слів: штрек (з німецької), кабель (з голландської"), конструкція ( з латинської).

3. Для термінів характерна літературна унормованість й однозначність. В основному значенні зафіксовані в державних стандартах і спеціальних словниках, довідниках. Неоднозначний термін вважається невдалим, його намагаються замінити чи дають додаткові пояснення.

4. Терміни не мають емоційного забарвлення і не можуть мати синонімів.

Джерела творення термінів:

1. Переосмислення загальновживаних слів: особа - юридична особа, відповідальність - матеріальна відповідальність.

2. Запозичення з інших мов: баланс, дебет.

3. Професійні слова: ін єкція, експрес.

4. Поєднання власне українських слів та частин іншомовних: радіоприймач; поєднання запозичених складників: фонологія, автобіографія.

5. За допомогою власних назв: меценат (Maecenas - римський державний діяч, що підтримував поегів та художників).

Більшість слів сучасної української літературної мови є загальновживаними. Ними користуються у всіх сферах життя і діяльності. Значно менше слів вузькоспеціальних, які вживають окремі групами людей у різних галузях науки, господарства, культури тощо.

Слова або звороти, властиві мовленню людей певної професії, називають професійними.

Професійні слова (професіоналізми) - це назви понять певної галузі виробництва, роду занять і под. За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Наприклад, слова та словосполучення із мовлення шахтарів: штрек, антрацит, терикон, видавати на гора; із мови рибалок: кіьов, улов, насадка.

Значна частина професіоналізмів - неофіційні розмовні замінники термінів.

Як утворюються професіоналізми? По-перше, завдяки вживанню слова загальнонародної мови у специфічному значенні, наприклад: вікно (у мовленні вчителів) - не заповнений між уроками час; човник - деталь швейної машини.

По-друге, шляхом усічення основ слів на зразок кібер (кібернетик), термояд (термоядерна реакція); скорочення слів та словосполучень, як-от: мехмат (механіко-математичний факультет), білокоска (білокоса пшениця ).

По-третє, через зміни в наголошенні слів. Порівняйте нормативні та професійні наголоси на таких словах, як: атомний - атомний, компас - компас - компас, раптор - раптор.

По-четверте, звичайна потреба професіоналів - визначити деталі виробничого процесу чи виробу приводить до появи фахових назв, зокрема, частин глечика: дно - нижня частина виробу, утір - лінія, що окреслює дно, пук - середня опукла частина виробу, а також вінця, пелюстка, плечі, карнизик.

По-п'яте, шляхом заміни деяких граматичних законів літературної мови. Наприклад, професійній мові властиве вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині: масла, олії, жири. В інших випадках такі іменники мають форму лише однини.

Де вживаються професіоналізми? Найчастіше в усному неофіційному мовленні людей певної професії. На письмі професіоналізми вживаються в науково-технічних професійних виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях). Найбільше інформації професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці. У практиці ділового спілкування треба бути обережними щодо їх уживання в службових паперах. Документ може перетворитися з офіційного в неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

22.Іншомовна лексика в професійному мовленні

Запозичення відбувалося в різні часи усним і письмовим шляхом, безпосередньо і через мови-посередники. Слова приходили і інших мов і народжувалися в українській мові разом з новими поняттями, предметами, явищами. Звичайно, вони підлягали змінам, пристосовуючись до мовної системи, соціально-економічного, культурного і політичного простору.

Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. їх слід вживати в разі потреби, коли немає потрібного еквівалента в українській мові.

Одні іншомовні слова функціонують поряд зі своїми українськими відповідниками, а інші є елементами активного словника міжнаціонального спілкування. Такими міжнародними словами є фінансові терміни, лексика бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків, діловодства, зовнішньої торгівлі, техніки, наприклад: акцепт, штраф, дебет, гриф, кредит, маркетинг, бандероль, франко-борт, біржа, комп ютер тощо.

Правила вживання іншомовних слів:

1. Іншомовне слово повинне бути потрібним, тобто у нього в українській мові не має бути відповідників з тим самим обсягом значення. Так, не слід вживати - не як терміни, а як загальновживані слова-запозичення типу координувати, бо є погоджувати, пролонгувати, бо є продовжувати, локальний, бо є місцевий, прерогатива, бо є перевага.

2. Іншомовне слово повинне вживатися правильно й точно - саме в тому значенні, з яким воно запозичене: вільна вакансія, власноручний автограф, лімітне обмеження.

3. Запозичене слово в тексті документа повинно бути зрозумілим для тих, хто буде ознайомлюватися з цим документом, опрацьовувати його.

4. Не вживати в одному тексті власне українське слово та іншомовний відповідник: конвенція - умова, екстраординарний - особливий. Ми дійшли консенсусу зі згоди. Потрібно зупинити свій вибір на одному із двох слів і користуватися лише обраним.

Потрібно знати значення запозичених слів:

Хайдингова угода - середньотермінова угода, яка передбачае оренду машини і устаткування.

Ф 'ючерсна угода - термінова угода, яка передбачає купівлю-продаж права на товар з поставкою в майбутньому. Мета угоди - одержання різниці в ціні за період між укладанням контракту і виконанням його умов.

Мета - угода, що передбачає поділ витрат і ризик навпіл.

Авторитет повага, пошана

Апеляція звертання

Домінувати переважати

Спонсор доброчинець, попечитель, меценат

Превентивний запобіжний

Пролонгація продовження

Екстраординарність особливість

23.Синоніми, пароніми

Багатство, повнота і виразність мови визначаються кількісним і якісним складом її синонімів, антонімів, паронімів. Ділове мовлення повинно використовувати ефективно всі ці мовні явища, з метою уточнення, повноти і довершеності змісту документів. За потреби слід використовувати відповідні словники.

Синоніми - це слова однакові або близькі за значенням, але різні за звучанням. Це слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються'значеннєвими відтінками, емоційним забарвленням, стильовою належністю. Наприклад - їсти, жерти, перехоплювати, смакувати. Думка, міркування, задум, твердження - загальне лексичне значення «Одиниця процесу розумової діяльності людини». Окремі лексичні значення: 1. Думка - один сформульований висновок. 2. Міркування - ланка думок. 3. Задум - тривалий, підготовлений висновок. 4. Твердження - категоричний аргументований висновок.

Синоніми в діловому мовленні використовують:

1. Для більш точного виразу думки (вологий і мокрий).

2. Як засіб уникнення повторів.

3. Як засіб для зв'язку речень у тексті.

Синоніми сучасної української мови можна поділити на три основні групи:

1. Ідеографічні (значеннєві) - такі, що передають різні смислові відтінки спільного поняття. Наприклад: сильний дужий могутній - здоровий.

2. Стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням, характерним для певного стилю. Наприклад іти - крокувати - чимчикувати - плестись швендяти.

3. Контекстуальні - такі, що в певних умовах переносного вживання набувають додаткового значення. Наприклад: синонімічний ряд загорілий, засмаглий доповнюється контекстуальним синонімом бронзовий.

Однакові за значенням і емоційно-експресивним забарвленням слова називають абсолютними синонімами. Наприклад азбука абетка, підбори - каблуки.

Синонімія також творить евфемізми - слова і вислови, що пом'якшують зміст висловлюваного шляхом використання іншої ознаки Наприклад: брехати - говорити неправду, несповна розуму - навіжений, не топтати ряст - померти.

Вимоги до використання синонімів:

1. Не допускається взаємозаміна синонімів, особливо коли одне слово є запозиченим, а друге - власне українським. Наприклад: контракт угода

2. Потрібно вибирати синоніми відповідно до стилю: говорити - молоти язиком.

3. Слова слід використовувати з точним урахуванням відтінків значень.

Запитання це словесне звернення, яке потребує відповіді.

Питання - здебільшого вживають, коли йдеться про якусь проблему,

справу, яка потребує розв'язання або вивчення.

Пароніми - однокореневі слова, близькі за звучанням, але різні за значенням або частково збігаються у значенні.

Поділяються пароніми на кілька груп:

1. Синонімічні - важкий - тяжкий; привабливий - принадливий.

2. Антонімічні - прогрес регрес, еміграція - імміграція, адресат адресант.

3. Близькі за значенням - вирізнятися - відрізнятися, витрати - затрати.

4. Граматичні абонент - абонемент, пам я пшик - пам 'ятка.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх

засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильного вживання одного слова замість іншого. Особливо уважно слід стежити за вживанням слів-паронімів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис і вимову потрібного слова.

Наприклад: економічний - економний. Комунікабельний - комунікаційний - комунікативний. Особистий - особовий - особливий. Тактовний - тактичний.

24. Кліше, суржик і калька як мовні явища.

Кліше - мовленнєвий стереотип, готовий зворот, який легко відтворюється у певних умовах і контекстах стандарту.

Кліше мають такі ознаки:

• Легке відтворення готових формул у процесі мовлення;

• Автоматизація прооцесу відтворення, що полегшує процес комунікації;

• Економія зусиль, мисленнєвої енергії і часу як для того, хто говорить (пише), так і для слухача (мовця).

Наприклад, у ділових текстах використовують такі кліше:

виконання доручень, заходи щодо покращення, економічні зв'язки, виголошувати промову, здійснювати керівництво, накласти резолюцію, прийняти рішення, взяти участь, ужити заходів, прийняти одностайно, схвалити пропозицію, відповідно до постанови, як виняток, згідно зі

списком...

Калька - це слово чи словосполучення, складене з українських мовних елементів (морфем, слів) шляхом перекладу структури іншомовного зразка.

Кальки - це приховані запозичення.

Лексична калька - слово, що виникла в результаті поморфемного перекладу іншомовного слова: підмет, хмарочос, півострів, колгосп.

Іноді переклад може бути частковим. Так у словах телебачення, бавовна перекладені тільки другі частини слів: бачення і вовна, а перші частини те.іе- і ба- запозичені прямо.

Фразеологічна калька - це послівний переклад українською мовою фразеологізму: медовий місяць, жереб кинуто, мати місце.

Семантичні кальки - це запозичення українським словом значення іншомовного слова, яке відбувається на основі того, що вони вже мають інші спільні значення. Наприклад: слова лівий і правий стали означати політичні поняття під впливом відповідних значень французьких слів; слово блискучий здобуло значення талановитий, прекрасний також під впливом французької мови.

Великою вадою сучасного українського мовлення є ненормативні кальки з російської мови: співпадати (замість збігатися), багаточисельний (замість численний), приймати участь (замість брати участь), задавати питання (замість ставити питання), рахувати (замість вважати).

Суржик - мова, в якій штучно об'єднані без дотримання літературних норм елементи різних мов.

Іноді документи пишуть одразу трьома мовами: державною українською, професійною і почасти російською - в тих місцях тексту, де автор документа не знаходить українських аналогів російських слів. Це і є суржик (пшениця, в якій трохи жита, а решта кукіль, сажка, дикий мак).

Споконвіку слова переходили із однієї мови в іншу, збагачуючи її. Запозичення вважається правомірним, коли зявляється нове поняття й разом з ним нова іншомовна назва, а також тоді, коли іншомовне слово має дещо інше значення. Коли ж слово з таким самим значенням єтв українській мові, запозичення стає неправомірним. Наприклад, немає підстав вживати русизм справка (є довідка), рішити (є вирішити), умісиий (є доречний), появитися (є з 'явитися), міроприемство (є захід), слідуючий (є наступний), сводка (є зведення), вопрос (є питання), ошибка (є помилка).

Суржик з'являється, якщо документ пишеться похапцем, його автор недостатньо добре володіє українською мовою, не користується словником. Часто трапляються помилки через збіг у вимові українських та російських слів, що мають різні значення. Наприклад:

Російське слово (значення) Українське слово (значення)

Речь (промова) річ (предмет)

человек (людина) чоловік (людина, мужчина,

чиєсь подружжя)

час (60 хвилин) час (неозначена його

кількість)

неделя (7 днів тижня) неділя (день тижня)

красный (червоний, красивий) красний (лише

красивий)

25. Тавтологія. Плеоназм. Причини порушення логіки мовлення

В українському справочинстві одним із головних елементів документа є текст. Текст документа це сукупність речень, послідовно розташованих і об'єднаних спільною темою і змістом, структурованих відповідно до правил і норм певної мовної системи. При складанні тексту документа потрібно дотримуватись вироблених зразків і вимог. Текст ділового мовлення повинен бути максимально інформативним та достовірним, важливими є також нейтральність, стислість і прозорість.

Критерії правильного текстотвореннн:

1. Точність - вимога до текстів, яка зумовлює відсутність двозначного тлумачення висловів, речень.

2. Достовірність - вважається, що текст є насправді достовірним, якщо факти та інформація, викладені в ньому є реальними або істинними.

3. Логічність - вимагає точності і послідовності у висвітлені фактів, інформації. Однак логічність тексту ділового характеру залежить від логічного мислення.

Результатом порушення логічного викладу документа може бути використання тавтології, плеоназмів.Тавтологія - це повторення одних і тих самих чи близьких за змістом слів, виразів, мовних зворотів або повторення однокореневих слів (Щось шепотом шепоче, щось шумом шумить. Народ не хотів миритися з пануванням панів. Йому були характерні кращі риси характеру).

Тавтологія вживається в художній літературі для поширення емоційного впливу і підвищення виразності тексту.

Плеоназм - стилістичний зворот мови, який містить слова з однаковими чи близькими значеннями, але різні за звучанням: Ми збирали з сином жолуді дубові; моя власна автобіографія, вільна вакансія, хронометраж часу.

Вживається плеоназм в художній літературі, служить засобом виразності й переконливості, як багатослів'я є дефектом мовлення.

В офіційно-діловому мовленні використання тавтології і плеоназмів є помилкою.

Найтиповіші логічні помилки.

• поєднання несумісних, антонімічних за значенням слів: жахливо гарний, страшно добрий;

• тавтологія: моя особиста справа, у місяці грудні, о 20 годині вечора;

• неправильне вживання синонімів, видових і родових назв: документів і заяв (заява входить до поняття «документ»;

• відсутність узгодження слів у словосполученнях, фразах: дехто з нас знали;

• порушення порядку слів у реченні: актор читав вірш, якого ми вперше слухали.

• підміна особової форми дієслова активного стану стилістично неправомірною формою зворотньо-середнього або навпаки: вибачте мені - вибачаюсь, перестань нервувати - перестань нервуватись.

• Архаїчне утворення аналітичних форм: трохи синюватий, самий найкрасивіший.

• неправильне вживання дієприслівникових і дієприкметникових зворотів: удосконалюючі процеси - процеси, які удосконалюють, виконуючи розпорядження, секретар пообіцяв виконати його вчасно

• неправильне використання сполучних засобів у складних реченнях: Сьогодні світить яскраве сонце, і вчора була громовиця.

• Порушення смислового зв'язку між окремими висловлюваннями у текксті. На факультеті п'ять гуртків, які працюють при кафедрах, вони функціонують вже понад десять років.

• Невміння поділити текст на логічні частини, абзаци.

26. Словники у професійному мовленні. Типи словників у Максима Рильського є вірш «Мова» у якому читаємо:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сухе провалля, Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь заглядати в сад.

До цих порад треба прислухатися всім, хто хоче підвищити особисту культуру мовлення через засвоєння якомога більшої частини загальнонародного словника літературної мови. У сучасній українській літературній мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Отже, предметом лексикогафії є збирання слів тієї, чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники переділяються на два типи: енциклопедичні і лінгвістичні.

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, провідних вчених, історичних діячів, різних понять тощо. З поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії.

Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки.

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.

Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.

Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: «Русско-украинский словарь» у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів; «Російсько-український словник ділового мовлення» С.В.Шевчук (3-тє вид. - 2010) тощо.

Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, частотні, інверсійні, словники мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів), словотвірні, морфемні тощо.

Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних і стилістичних особливостей, гаводять зразки вживання слова.

51

ІПершим і найповнішим тлумачним словником української мови е одинадцятитомний «Словник української мови» (1970-1980 рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. У 2001 році вийшов «Великий тлумачний словник сучасної української мови», що містить близько 170 тисяч слів та словосполучень.

Етимологічні словники тлумачать походження слів, їх найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким в українській мові має бути семитомний «Етимологічний словник української мови», п'ять томів якого уже вийшли (Т. 5 -2006).

Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найповнішим в українській лексикографії є «Орфографічний словник української мови» С.Головащука, М.Пещак, та ін. (близько 120 тисяч слів). Цей словник відображає сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, фіксуючи й найновіші запозичення.

У 2003 році вийшов «Великий зведений орфографічний словник української лексики», що враховує лексичний матеріал, представлений у майже всіх орфографічних, тлумачних, енциклопедичних, термінологічних, фахових, галузевих словниках, виданих в Україні у другій половині XX - у першій половині XXI століть.

В останні десятиліття з'являються видання спеціалізованих орфографічних довідників, розрахованих на задоволення професійних потреб певних категорій працівників: «Довідник з українського правопису», «Словник-довідник з правопису», «Словник-довідник з правопису та слововживання» тощо.

Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією. Такими в українській мові є словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» (1973), «Орфоепічний словник» (1984).

Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначвається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є «Словник іншомовних слів» за редакцією О.Мельничука (1986), що містить близько 25 тисяч слів.

Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками.

Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) та тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Найповніше українська фразеологія представлена у двотомному «Фразеологічному словнику української мови» (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.

Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Ці словники є одномовними, двомовними, багатомовними.

Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографії є й інші типи словників.^-

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів. Найбільше таких словників видано в середині XX століття.

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творів певного письменника. Найповнішим зібранням лексики творів Т.Г.Шевченка є двотомний «Словник мови Т.Шевченка» (1964).

3. Словники власних імен, прізвищ.

4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова.

5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєтру, наприклад: «Частотний словник сучасної української художньої прози» у двох томах (1981).

6. Словники-довідники з культури мови найчастіше містять лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, подають труднощі слововживання. Деякі з них видані у формі посібника, а не словника, в яких подані широкі коментарі.

Користуючись словником, ви підвищите свою фахову культуру мовлення, зокрема оволодієте правилами правопису, вимови, наголошення, семантично точно і стилістично доречно виберете слово з граматично й стилістично правильною його сполучуваністю. Адже до порушення норм може призвести змішування близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які, звичайно, розрізняються своїми синтаксичними зв'язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімівО, уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння лексичного значення слів тощо. Саме ці проблеми можна вирішити за допомогою словників.

27.Складноскорочені слова. Абревіатури У зв'язку з обмеженістю місця в документі багато слів і зворотів пишеться в ньому скорочено. Абревіатура - іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемному мовленні: ДАІ - державна автоінспекція, міськком. Графічні скорочення мають ту ж мету, але призначені тільки для зорового сприйняття, в усній мові вони розшифровуються і читаються повністю (проф. - професор, див. - дивись). Правила скорочення слів у текстах ділових паперів закріплено Держстандартом України, що чинний від 1998 року. Основні правила скорочення:

1. Згідно з цим стандартом після скороченого написання одиниць виміру не ставиться крапка: кг (кілограм), г (грам), т (тонна), см (сантиметр), м (метр), га (гектар), ц (центнер), сек (секунда).

2. В оголошеннях, листах, повідомленнях та ін. за правописом після скороченої форми слова на означення одиниць часу (година, секунда, хвилина) крапка ставиться (Збори відбудуться о 15 год. 45 хв).

3. Назви географічних понять скорочують перед словом, до якого вони належать: с. Тернівка, ст. Махаринці, а також після цього слова: Козятинський р-н, Вінницька обл.

4. Назви учених ступенів, звань, посад і професій можуть скорочуватись безпосередньо перед прізвищем: інж. Семенчук, проф.Пасіка.

5. Усталені також текстові скорочення загального характеру: с. (сторінка), гл. (глава), ч. (частина), ін. (інші), див. (дивись), і т. ін. (і таке інше), ц. р. (цього року) тощо.

6. Скорочувати практично можна кожне слово. Не скорочуються назви процесів, види робіт, які звичайно виражено віддієслівними іменниками (відрядження, вивіз, введення, дослідження, зобов язання тощо).

7. Написання скорочень у межах тексту документа повинне бути уніфіковане (не можна: завод "Червоний екскаватор", з-д "Червоний екскаватор", з-д "Черв. екск. " в одному документі/

8. Скорочення не повинно бути незрозумілим (бук. - буксир, бух. - бухта) або двозначним (на початку речення написання Т. Савченко може бути прочитане і як товариш С.авченко і як Тимофій Савченко, тому треба було написати Тов. Савченко).

9. Слід мати на увазі, що насиченість тексту скороченими написаннями в цілому знижує офіційний тон документа.

Складноскорочені слова (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів пишуться двояко:

1. З великої літер, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних: Укрінформ, Укрпрофрада.

2. З малої літери, якщо слова є родовими назвами: колгосп, медінститут, облвиконком, райрада.

3. Складноскорочені слова, утворені з початкових (ініціальних) букв, імен власних і загальних, пишуться великими літерами: АТС, СНД, НЛО.

4. Скорочення від загальних назв, які вимовляються як загальні слова (без вставних звуків), пишуться малими літерами: вуз (у вузах), загс (до загсу). Такі слова звичайно відмінюються.

5. Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін, календар, ден. норма. При збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч, або власноручн. (власноручний), але тільки: власт. (властивий).

Не можна скорочувати:

1. Імена та імена по батькові (крім ініціалів): не Мих, Серг, Грушевський а М С. Грушевський (як виняток - з однаковими прізвищами: Го. Тютюнник, бо є Григорій Тютюнник).

2. Псевдоніми: не ЛІ Українка, а Леся Українка; не Я. Мирний, а Панас Мирний; не Ж. Занд, а Жорж Занд.

3. Подвійні прізвища: не Б.-Хом 'як, а Богачевська-Хом 'як.

28. Правила переносу

Орфографічні правила переносу

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай - ка. книж - ка, ко-ло- дязь, паль - ці.

При цьому:

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз які позначають один звук (хо - джу). Якщо дж. дз не становлять одного звука (це буває коли д належить до префікса, а ж або з - до кореня), то їх слід розривати [над­звичайний, під-живляти).

2. Апостроф і м'кий знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур'-ян, кіль-це.

3. Одна літера не залишається в рядку і не переноситься в наступний: ака-де-мія, олі-вець. Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, око, шия, моя, мию тощо.

4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить склад)': багато­ступінчастий (не багатос-тупінчастий).

5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень і цифр: АЕС, ЛАЗ-105.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про і Дніп-ро; се-стра і сес-тра. Це правило поширюється і на суфікси: бли-зький і близь-кий.

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т. Г. Шевченко, (а не Т. Г. // Шевченко); проф. Іваненко (а не проф. // Іваненко).

Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович // Шевченко, академік Кримський.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 2003 р. (не 2003 /! р.) 20 см (не 20 //см).

Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 2003 // рік, 20 // сантиметрів.

3. Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати і переносити: 2-й (а не 2- //й). 10-му (не 10-//му).

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т.д.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

29. Правила запису бібліографії, оформлення цитат, посилань

Кожна книжка має свій довідковий апарат (вихідні дані та анотацію).

У вихідних даних зазначають ім'я та прізвище автора (авторів), обсяг книжки, наклад, найменування та адресу видавництва й друкарні тощо. Вихідні дані вміщують на титульному аркуші та на його звороті, а також на останній сторінці книжки.

Бібліографія - список книжок, журналів, статей зі вказівкою вихідних даних; покажчик літератури.

Правила складання бібліографічного опису

1. Якщо книжку написано двома-чотирма авторами, то їх перераховуємо через кому, якщо п'ятьма авторами і більше - то вказуємо лише перших чотирьох, а замість прізвищ інших авторів зазначаємо "та ін.'\

2. Назву книжки записуємо без скорочень та без лапок. Якщо є підзаголовок, то після назви книжки ставимо двокрапку, а далі пишемо підзаголовок без лапок. Після назви книжки (підзаголовка) ставимо крапку і тире.

3. Якщо книжку видано в Києві, то назву міста пишемо скорочено (К.). Інші міста пишемо повністю (Донецьк, Одеса). Після місця видання ставимо двокрапку. Наприклад: К.:

4. Назву видавництва пишемо без лапок з великої літери, після чого ставимо кому.

5. Рік видання пишемо цифрами, після чого ставимо крапку й тире.

6. Слово "том", "частина" пишемо скорочено з великої літери (Т., Ч.) після чого ставимо крапку й тире. Наприклад: Т. 4. - .

7. Загальну кількість сторінок пишемо арабськими цифрами. Слово "сторінок" записуємо скорочено, з маленької літери. Наприклад: 217 с. Якщо слід вказати конкретні сторінки, то спочатку пишемо слово "сторінка" скорочено з великої літери, а потім - номери сторінок. Наприклад: С. 4-12; С. 45.

8. При використанні матеріалів періодичних видань (статті з журналів або газет) вказуємо автора статті та назву цього періодичного видання, рік, число і місяць (якщо є), номер, сторінки. Перед назвою видання ставимо дві скісні риски. Наприклад: Михайлюк В. Аспекти формування культури ділового мовлення / В. Михалюк // Дивослово. - 2002. - № 5. - С. 36-40.

Зверніть увагу! Усі джерела вказуються тією мовою, якою вони видані. Література іноземними мовами наводиться в кінці списку використаної літератури.

Цитати. Дослівно переданий на письмі уривок з якогось твору, монографії, енциклопедії називається цитатою. Цитати вживаються переважно в наукових та публіцистичних роботах, а також в епіграфах до художніх творів.

Цитати наводяться в супроводі слів автора або без них: «Чергування приголосних фонем, що в сучасній українській літературній мові не залежить від фонетичних умов, а виконує різні словотворчі й формотворчі функції, колись теж мало фонетичні причини» (Сучасна українська літературна мова: Фонетика. - К.: Наук. Думка, 1969. - С. 268) або (І, 268). Де перша цифра номер книги в списку літератури, а другий - номер сторінки. Цитування в наукових статтях повинно оформлюватись згідно з вимогами видань, де твори друкуються. Вихідні дані до цитати можуть оформлюватись так: (2, 123); (3. С. 125); (12, 123-124).

Загальні вимоги до цитування:

а) цитати беруться в лапки, а інші розділові знаки ставляться як при прямій мові;

б) слова цитати наводяться в тій граматичній формі, в якій вони подані у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

в) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора;

г) на місці пропуску авторських слів ставлять три крапки;

д) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

е) непряме цитування має бути гранично точним у переданні думок автора.

Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, задачі, питання, що досліджуються в роботі. У посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.

Посилання на джерела в тексті наукової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками «..у працях [2-6]...».

Посилання на ілюстрації наукової роботи слід вказувати порядковим номером ілюстрації «рис. 1.2», а посилання на формули - порядковим номером формули в дужках «.. у формулі (2.1)».

Посилання на таблиці «... у табл. 2.1».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації «див. табл. 2.1».

ЗО.Основні правила написання цифр і символів

В офіційно-діловому стилі вироблені певні правила, коли числівники слід подавати словами, а коли цифрами:

1. простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без указівки одиниці виміру або обліку), у запису відтворюємо словами, а не цифрою, наприклад:

Виробів провинно бути більше двох.

Із п 'яти замовлень ми отримали лише два.Чекаю вас із чотирма співробітниками.

2. прості числівники на позначення часових меж також відтворюються словами:

... випробування повинно тривати три-п 'ять місяців;

... прошу відрядити Вашого фахівця на два тижні;

3. складні та складені числівники зазвичай записують цифрами, крім випадків, коли ними починаються речення:

Було забраковано 28 виробів цієї партії;

Двадцять вісім виробів цієї партії було забраковано;

3. якщо після числових значень стоїть позначення одиниці виміру, то числове значення завжди записують цифрами, позначення одиниці розташовують в одному рядку із числовим значенням величини без перенесення на наступний рядок. Між числом і позначенням залишають проміжок: 2 кВт; 2,85 кг

4. Цифри, як арабські, так і римські відокремлюють від слів пробілом. Винятком є букви, що входять до складу словесно-цифрових позначень, які пишуться разом або через дефіс. Будинок 76, до справи 34 б.

5. Порядкові числівники мають відмінкові закінчення, які пишуться через дефіс. 3-тє видання. 1-ша лінія. Якщо записаний цілий ряд порядкових числівників, то відмінкові закінчення ставлять тільки після останньої цифри: І. 2 і з-и томи. Порядкові числівники, що позначаються римськими цифрами, пишуться без закінчення. 1 курс.

6. Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, що позначається цифрою, пишуться без відмінкових закінчень через дефіс. 2- ступеневий, 5-поверховий.

Числа до десяти рекомендується в текстах писати словами, а після десяти - цифрами. П 'ять комп 'ютерів. 156 студентів.

3. Якщо числівник стоїть на початку речення, то бажано його писати словом, якщо всередині речення, то пишемо цифрою. Сто двадцять п ять підручників отримала бібліотека. Бібліотека отримала 125 підручників.

4. Десяткові дроби відокремлюються комою (без пробілу). 2.5.

5. Прості дроби пишуться двома способами:

   1. Через косу риску без пробілів. 4/5.

   2. Чисельник від знаменника відокремлюється горизонтальною рискою.

У змішаних дробах ціле число від дробової частини відокремлюється пробілом. 1 2/3.

3. Римські цифри від слів відокремлюються пробілом. XXI століття.

4. Знаки №, § і градус ⁰ відокремлюють від цифр інтервалом. № 5, § 23, 45⁰ Проте знак «за Цельсієм» С пишеться разом зі знаком ". 36, 6 С°

5. Символи відсоток %, хвилина ' секунда " пишуться разом з цифрою: 45%, 3015"

6. Арифметичні знаки плюс (+), мінус (-), множення (х), ділення знак дорівнює (=) відокремлюють від цифр пробілом. В тексті без цифр вони записуються словами.

7. Знак граничного відхилення з цифрою пишуть разом ±0,45

8. Показники степеня та індекси пишуть разом із цифрою 10².

9. У хімічних формулах інтервал між цифрами і буквами не роблять

Н₂0.

31. Особливості узгодження географічних з означуваним словом

Для уникнення можливих неточностей і непорозумінь в офіційних документах не узгоджуються з пояснюваною родовою назвою у формі непрямого відмінка прикладки, що означають назви:

• міст (м.) - Народився в місті Житомир;

• станцій (ст.) — Під 'їхали до станціїМерефа;

• селищ міського типу (емт) - За селищем міського типу Зіньки;

• сіл (с.) - Родом із села Муровані Кирилівці;

• висілків - У висілку Грушівка;

• аулів - Виїхав із аулу Агарак;

• озер (оз.) - відпочивав на озері Свитязь;

• бухт - Корабель вийшов із бухти Золотий Ріг;

• застав - Під заставою Тиха;

• гір (г.) - Зупинилися табором на горі Говерла;

• рік (р.) - Користувалися водою з річки Сейм;

• островів (о-в) - на острові Ява;

• пустель, вулканів - У пустелі Каракум, поблизу вулкана Вечувій;

• республік (країн, держав) - Учора повернувся з республіки Ємен.

За відсутності слів місто, озеро, село й под. назви відмінюються: Надійшли вітання від колег з Одеси.

Це правило поширюється також на назви планет, комет, астероїдів: Ракета досягла поверхні планети Сатурн.

Не узгоджується також перша частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких:

а) друга частина є прикметником: Білгород-Дністровський Білгород- Дністровського р-ну;

б) друга частина є числівником: Знам 'янка Друга Знам янкодругий;

в) Друга частина є іменником: Біла Церква Білоцерківський; друга частина є іменником, що вказує на місце розташування населеного пункту: Калач-на-Дону - Калачдонськомур-ну;

г) перша і друга частина є іменниками: Комиш-Заря - Комииі- Зорянський р-н.

Не узгоджуються назви вулиць, якщо вони мають форму чоловічого роду або являють собою складну назву: вулицею Хрещатик, на розі вулиці Ярославів Вал.

32. Іменники на означення статусу, професій, посад, звань

1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад: адвокат, муляр, міністр, прокурор, мер, хірург. Ці слова вживаються на позначення чоловіків і жінок: Нараду провела декан факультету Жулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.

Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назв посад, звань: головний бухгалтер, старший викіадач, молодший державний інспектор тощо.

2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого й жіночого роду: журналіст - журналістка, перекладач - перекладачка, продавець - продавчиня, касир - касирка.

Але в офіційно-діловому мовленні посади, професії, звання жінок позначаються іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки вчителю Морозовій Т. М.; ВеселоваМ.П. отримала диплом викладача біології.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к (а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.

3. Стилістично зниженими є назви жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): двірничиха, сторожиха, білетерша, дикторша. міністериіа.

4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду: домогосподарка, кастеляниіа, праля, покоївка, рукодільниця, манікюрниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина - артист балету.

5. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки, то присудок має форму жіночого роду, а означення узгоджується з назвою особи і вживається у формі чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з Днем народження. Молодий учитель Соколова щойно повернулася із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.

33. Рід невідмінюваних шенників

1. Назви осіб мають рід відносно статі: люб'язний портьє, літня мадам.

2. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мовленні. Це іменники спільного роду: ваш протеже - ваша протеже, справжній хіпі - справжня хіпі.

Назви тварин належать до чоловічого роду: крикчивий какаду, смішний поні. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються в формі жіночого роду: ласкава шимпанзе годувала малюка. Винятком є іменники:надоїдлива цеце ("муха") й смачна івасі ("риба"), які належать до жіночого

роду.

3. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв ю. Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова: сулу,у ні ("сир"), кабукі ("театр"), кольрабі ("капуста ").

4. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, вершина тощо): гостинне Батумі (місто), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається у різних родових формах: Гаїті проголошена незалежною у 1804 році (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів (острів).

5. За родовою назвою визначається рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо: Про це повідомила "Торонто стар" (газета). "Наполі" перемогла (команда). Прадо відомий колекціями іспанського мистецтва (музей).

6. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: V районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція). НД1 уклав договір І науково-дослідний інститут).

34. Іменники чоловічого роду II відміни у родовому відмінку однини Ічкінчення -а, -я:

1. Назви осіб, власні імена, прізвища, назви міфічних істот: киянина, директора, Івана, Богачука, ангела.

2. Назви органів, частин тіла людини і тварини: живота, зуба, ліктя, нігтя, шлунка.

3. Назви тварин: верблюда, горобця, півня.

4. Назви дерев і квітів: абрикоса, апельсина, горіха, тюльпана.

5. Назви конкретних предметів: барабана, компаса, рушника. Іменник і і іл має варіанти стола - столу.

6. Назви мір довжини, площі, ваги, часу тощо; назви місяців, днів іпжня, назви грошових одиниць, числові назви: метра, літра, сантиметра, інііжня, дня (але ранку, віку, року); січня, вівторка, динара, долара, лева, відсотка, десятка.

7. Назви машин і їх деталей: автобуса, бензовоза, радіатора, поршня.

8. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини, українські за походженням слова-терміни: атома, вектора, графіка, інтеграла, відмінка, підрізка, додатка, трикутника, іменника.

9. Назви населених пунктів (міст, сіл тощо), а також інші географічні назви із присвійними суфіксами -ов-, -ев- (-(в-), -ин- (-ЇН-) або з наголошеним іакінченням (у родовому відмінку): Загреба. Марселя. Тернополя, Харкова, Дінця, Дністра, Іртиша.

У складених назвах населених пунктів іменник зберігає властиве йому в загальному значенні закінчення: Білого Колодязя, Зеленого Гаю, Золотого Потоку, Кам яного Броду.

Закінчення -у, -ю:

1. Назви установ, закладів, організацій: банку, гуртожитку, інституту, кінотеатру, магазину, парламенту, цирку.

2. Назви ігор і танців: вальсу, танку, баскетболу (але гопака, козака).

3. Назви явищ природи: бурану, вітру, морозу.

4. Збірні поняття (назви істот, об'єктів неживої природи, назви кущових і трав'янистих рослин, сортів плодових дерев): ансамблю, взводу, екіпажу, десерту, бузку, кропу, березняку.

5. Назви речовин, матеріалу: анальгіну, бархату, бульйону, жиру, кефіру, рису.

6. Назви абстрактних понять (почуттів, станів, процесів, властивостей тощо), назви формацій і явищ суспільного життя: болю, подиву, грипу, сміху, референдуму, інтелекту (але ривка, стрибка).

7. Назви будівель і їх частин: будинку, палацу, сараю, готелю (але гаража, бліндажа, куреня, млина, хліва, карниза, моста - мосту).

8. Терміни іншомовного походження, які означають фізичні або хімічні процеси, а також літературознавчі терміни: аналізу, імпульсу, електролізу, епізоду, жанру, журналу, міфу, роману, образу, сценарію.

9. Географічні назви, крім назв населених пунктів і тих назв, що мають наголошене закінчення або присвійні суфікси, а також переважна більшість слів із значенням місця, простору: Алжиру, Китаю, Єгипту, Сибіру, Байкалу, Мічигану, Амуру, гаю, лісу, мису, регіону, степу (але ліска, майданчика, ярка, берега, горба, пагорба, провулка, острова, пустиря, хутора, хребта).

35. Відмінювання прізвищ 1. Жіночі і чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового типу, відмінюються, як іменники і відміни:Кучеря

Кучері

Кучері

Кучерю

Кучерею

при Кучері

У прізвищах з основою на г, к, х, типу Брага, Морока, Муха при відмінюванні відбуваються чергування, як і у відповідних загальних назвах: розказати Бразі Миколі, подарувати Мороці Оксані, видати свідоцтво Мусі Матвію. В офіційних документах бажано вживати такі прізвища у вихідній формі.

2. Жіночі прізвища на -а, -я і чоловічі прізвища на -им, -ш, що належать до прйкметникового типу, відмінюються як відповідні прикметники: Ільницька, Ільницької і т.д.; Задорожня, Задорожньої і т.д.; Гайовий, Гайового і т.д.; Завгородній, Завгороднього і т.д. Прізвища чоловічого роду у місцевому відмінку мають варіантні форми: при Гайовому (Гайовім), при Завгородньому (Завгороднім).

3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються: працювати разом з Ніною Головко, поздоровити Світлану Гелемей, стаття Стефанії Хим'як, виступ сестер Брайко.

4. Чоловічі прізвища на -о і на приголосний (крім тих, що утворені за допомогою присвійних суфіксів) відмінюються, як відповідні іменники II відміни. Прізвища на -ьо типу Кузьо, Маньо, Худьо відмінюються як іменники м'якої групи. У давальному і місцевому відмінках прізвища цієї групи мають варіанти.

Клична форма іменників II відміни 52

Клична форма іменників III відміна 52

з. = н. = н. 59

М. при Голикові (-у) при Кузеві (-ю) при Шимкові (-у)

2. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів -ов, -ів (-їв) -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи II відміни, але в орудному відмінку вони мають прикметникове закінчення -им. У непрямих відмінках прізвищ на -ів суфіксальне і може зберігатися або переходити в е або в о. В сучасній українській мові обидва варіанти визнаються нормативними. Наведемо зразки відмінювання прізвищ цього типу:

Н. Якимов Гриців Марків

Р. Якимова Гриціва (-цева) Маркова (-ківа)

Д. Якимову Гриціву (-цеву) Маркову (-ківу)

3. Якимова Гриціва (-цева) Маркова (-ківа)

О. Якимовим Грицівим (-цевим) Марковим (-ківим)

М. при Якимові (-у) при Гриціві - у (-цеві, -у) при Маркові -у (-ківі, -у)

2. Не відмінюються псевдоніми і слов'янські прізвища на е, і : Де, Трублаїні, Леле, Емхе, Роде, Півторадні, а також прізвища іншомовного походження на і, е, у, о, наголошені а, я та інші нетипові для української мови закінчення: Беранже, Гете, Руставелі, Петефі, .Потяну, Шоу, Бокаччо, Гюго, Дідро, Золя, Дюма, Моравіа, Гамсахурдіа та ін.

3. Прізвища, що дорівнюють назвам тварин або предметів, в офіційних текстах рекомендується вживати в поєднанні з ім'ям, назвою посади тощо: оголосити подяку Ірині Петрівні Зозулі; схвалити пропозицію інженера Пасіки Р. О.; виступив доцент Паляниця С. І.8. У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами відмінювання прізвищ: твори Карпенка-Карого, повість Нечуя Левицького, виступ Милейко-Запузької, але; творчість Драй-Хмари, музикс Кос-А натольського.

Зб.Кличний відмінок

В українській мові іменники мають кличний відмінок, успадкований від давньоруської мови. Клична форма утворюється від іменників жіночого й чоловічого роду — назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, предметів при їх персоніфікації.

Клична форма іменників І відміни

Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення -о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м'якої групи у кличній формі мають закінчення -е(-є): пене, закрійнице, Насте, Маріє, Ксеніє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок іменників м'якої групи, що означають жіночі пестливі імена: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.

Клична форма іменників II відміни

1. Закінчення -у мають:

а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-): братику, хлопчику, синку, батьку, внучку;

б) іншомовні імена з основою на г, к, х: Джеку, Жаку, Ніку, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху;

в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): викладачу, глядачу, укіадачу, товаришу.

2. Закінчення -ю виступає у іменників м'якої групи: вихователю, дідусю, лікарю, поштарю, секретарю, Віталію, Геннадію, Костю.

3. Закінчення -е мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче, друже, пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе, Явтуше, але: діду, сину, тату;

б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -ор; -тор-, -атор; -ер-, - ир-: альпіністе, радисте, професоре, кооператоре, директоре, ректоре, адміністраторе, реж исере, комбайнере, бригадире, командире;

в) іменники м'якої групи із суфіксом -ець-: молодче, хлопче, кравче. але: бійцю, знавцю, добровольцю;

г) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре, кресляре, стороже.

Клична форма іменників III відміна

У кличному відмінку іменники 111 відміни мають закінчення -е: любове, розкоше, радосте. Такі форми вживаються переважно в поезії.

Кличний відмінок імен по батькові

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у: Ірино Перівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

Звертання, що складаються з кількох назв

1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Григорію Семеновичу. Ірино Андріївно, пане Максиме, друже Іване, тітко Маріє.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соколовський.

3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму обов'язково має перше слово, а друге може виступати у формі як називного, гак і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово (голова), товаришу майоре (майор).

37. Утворення та відмінювання імен по батькові

Оскільки у офіційному спілкуванні фахівців імена людей нживаються переважно у сполученні з формою по батькові, необхідно знати особливості творення та відмінювання цих форм.

Чоловічі імена по батькові в українській мові утворюють за допомогою суфікса -ович, який додається до основи: Василь - Васильо-вич, Ігор - Ігорович, Юрій - Юрійович.

Жіночі імена по батькові утворюють за допомогою суфіксів - івн(а), який додається до основи слова, -і,-ївна (а), якщо ім'я закінчує-ться на и: Павлівна, Іллівна, Юріївна.

Ви н я т о к :

Григорій - Григорович, Григорівна;

Ілля - Ілліч, Іллівна;

Кузьма - Кузьмич, Кузьмівна;

Микита - Микитович, Микитівна;

Микола - Миколайович, Миколаївна;

Сава - Савич (Савович), Савівна;

Хома - Хомич, Хомівна;

Яков - Якович, Яківна.

Слід звернути увагу на правопис деяких форм імен по батькові:

- при утворенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування [ з о: Федір - Федорович, Яків - Якович, Нестір - Иесторо^вич; Павло - Павлівна;

Кл.ф. Любове Іванівно Олегу (Олеже) Миколайовичу

У діловому мовленні часто складнощі виникають при утворенні кличної форми. Як звернутись до особи, коли треба використати весь тричлен людського найменування або тільки ім'я по батькові ? Як утворити кличну форму ?

Кличну форму імені утворюють від його певної форми, заміняючи закінчення :

-а на -о: Марина - Марино, Микола - Миколо;

-я на -є: Лідія - Лідіє, Софія - Софіє, але Ілля - Ілле,

Мотря - Мотрег,

-й, м'який приголосний на -ю: Юрій - Юрію. Василь - Василю, але Нінель - Нінеле;

-о та закінчення на твердий приголосний - на -е: Михайло - Михайле. Ігор - Ігоре, Любов - Любове.

Якщо у формі звертання треба поставити прізвище та ім'я по батькові, то прізвище ставлять у називному відмінку, а ім'я та по батькові - в кличній формі: Ковапь Маріє Петрівно, Шевченко Миколо Івановичу. Коли ж ми не знаємо імені та по батькові особи, до якої треба звернутися, можемо використати одне із загальних слів-звертань (пан, пані, добродію, добродійко і т. ін), поставивши це слово в кличній формі, а прізвище - в називному відмінку: пані Скорик, пане Скляр, добродійко Шевченко, добродію Петров і т. ін.

Отже, використовуючи прізвища та імена по батькові в діловому мовленні (особливо в ділових документах) слід дуже ретельно дотри­муватися загальноприйнятих норм і правил їх вживання й правопису. Нехтування ними може призвести не тільки до зниження якості документа, а й навіть до порушення партнерських зв'язків.

38. Сполучення числівників з іменниками

1 Числівник один (одна, одне) узгоджується з іменником у роді й відмінку: один стілець, одного стільця, одна проблема, однієї проблеми...

2. При числівниках два, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два підручники, три студенти, чотири і толи, обидва клени. При сполученні з цими числівниками іменників із суфіксом -ин, який зникає у формах множини, останні набувають форми родового однини: два громадянина, три селянина, чотири киянина. У непрямих відмінках числівники два, три, чотири, обидва узгоджуються з іменниками: двох підручників, трьом хлопцям, обома черевиками.

Прикметник, що входить до складу кількісно-іменного словосполучення (з числівниками два, три, чотири, обидва), набуває форми називного або родового відмінка множини: три сині (синіх) капелюшки, чотири безтурботні (безтурботних) дні.

З Усі кількісні, а також збірні числівники, крім слів один, два, три, чотири, обидва, обидві, керують іменниками в родовому відмінку множини: п пінь книжок, шістсот сторінок, двоє парубків. У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменником: у п'яти зошитах, двадцятьом ні урналістам.

4. Числівника тисяча, мільйон, мільярд вимагають від іменників родового відмінка множини у всіх формах: мільйон жителів, мільйона т нтелів, тисяча кілометрів, тисячі кілометрів...

5. Керування складених числівників визначається останнім словом: тридцять один учень, двадцять два мешканці, сто п ятдесят мешканців, три тисячі Львів 'ян.

6. Дробові числівники у всіх відмінках вимагають від іменника родового відмінка однини: одна друга площі, однієї другої площі... десять 11 чіпіх гектара, десяти сотих гектара...

7. У мішаних дробах, що включають в себе елемент з половиною, з чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу чистину: один з половиною літр, два з половиною метри, п'ять з половиною кіпометрів.

У мішаних дробах керує іменником дробова частина, якщо вона приєднується сполучником ;': два і одна третя літра, п'ять і дві третіх метра, двадцять і п ять десятих відсотка.

8. У називному, родовому, знахідному відмінках числівник півтора керує іменником у родовому відмінку однини (півтора аркуша) в інших відмінках він сполучається з відповідними формами множини іменників (Д.в. півтора аркушам, О.в. півтора аркушами, М.в. (на) півтора аркушах). Числівник півтораста вимагає родового множини у називному, родовому, шахідному відмінках (півтораста кілометрів) в інших відмінках він сполучається відповідними формами множини іменників (Д.в. півтораста кілометрам, О.в. півтораста кілометрами, М.в. (на) півтораста кілометрах).

9. У сполученнях, що позначають дати, типу Восьме березня, Перше вересня, відмінюється тільки перша частина: до Восьмого березня, з Восьмим березня, присвячено Першому вересня. Конструкції поздоровлення зі святом

Восьме березня, привітати зі святом Перше вересня належать до сфери розмовного стилю.

39. Числівники як компоненти складних іменників і прикметників

1. Числівник один у складних словах має форму одно- : однокласник, однолюб, одноліток, одноколірний, одногорбий.

2. У двох формах виступають у складних іменниках і прикметниках числівники два, три, чотири Елементи дво-, три-, чотири- виступають у словах, другий компонент яких починається на приголосний: двобортний, двотижневик, трибарвний, трисерійний, чотирикутник, чотириденний, чотирикімнатний тощо. Форми двох-, трьох-, чотирьох- сполучаються з основами, що починаються на голосний: двохатомний, двохосьовий, трьох 'ярусний, чотирьохактний, чотирьох етапний тощо.

Форми родового відмінка традиційно вживаються у прикметниках, що закінчуються на -тисячний, -мільйонний, -мільярдний, а також у словах, компонентом яких є складний числівник: двохтисячний, трьохмільйонний, чотирьохмільярдний, двадуятидвохрічний, двадцятичотирьохповерховий, двохтисячоріч чя.

3. Числівники п'ять-десять, числівники на -дцять і на -десят у складі прикметників і іменників мають форму родового відмінка (із закінченням -м): п ятигодинний, шестиденка, десятилітровий, дев 'ятнадцятиденний, п 'ятдесятиметровий.

4. Числівники дев'яносто, сто в складних словах зберігають форму називного відмінка: стоголосий, стодвадцятиміліметровий, дев 'яносторіччя.

5. Числівники сорок, двісті-дев'ятсот у складних словах виступають у формі родового відмінка: сорокавідерний, сорокап'ятирічний, сорокаденний, двохсотлітній, п ятисотрічниіі.

6. = Н. або Р.

   одну

   3=Н. або Р. - одно (-е)

   Числівник тисяча входить до складу іменників і прикметників у формі тисячо-: тисячочотирьохсотліття, тисячотонний, тисячоватний, тисячоголосий, тисячокілометровий, тисячогранний, тисячоголовий, тисячократний.

40. Відмінювання числівників За нормами української літературної мови відмінюються всі розряди числівників. Поширеними помилками усного мовлення є вживання ненормативних форм числівників, неповне відмінювання складених і складних числівників.

]. Числівник один (одно, одне, одна, одні) відмінюються так: Н. один (одно (е)) одна одні

Р. одного однієї 9-ої) одних

Д. одному одній одним

О. одним однією (-ою) одними

М. (на) одному (-ім) (на) одній (на) одних

2. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так:

Н. два-дві Р. двох Д. двом 3. =н. або Р. О.двома М.(на) двох

3. Числівники п'ять - десять, числівники на -дцять і на -десят у

непрямих відмінках мають паралельні (стилістично нейтральні) форми і підмінюються за такими зразками:

Н. п'ять тринадцять

Р. п'яти (п'ятьох) тринадцяти (тринадцятьох)

Д. п'яти (п'ятьом) тринадцяти (тринадцятьом)

3. -Н. або п'ятьох = Н. або тринадцятьох

О. п'ятьма (п'ятьома) тринадцятьма (тринадцятьома)

М. (на) п'яти (п'ятьох) (на) тринадцяти (тринадцятьох

)

У числівниках шість,

чергування. Н. шість

Р. шести (шістьох) Д. шести (шістьом) 3. =Н. або шістьох О. шістьма (шістьма)

СІМ

сім, вісім при відмінюванні відбуваються

вісім

восьми (вісьмох) восьми (вісьмом) = Н. або вісьмох вісьма (вісьмома

)

М. (на) шести (шістьох) (на) семи (сімох) (на) восьми (вісьмох)

Запам'ятайте: у числівниках на -десят в українській мові на відміну від російської мови перша частина не змінюється

.Російська мова: И. шестьдесят Р. шести десяти Д. шести десяти В. шестьдесят (шістдесятьома)

Т. шестьюдесятью (шістдесятьома)

П. (о) шести десяти (шістдесятьох)

Українська мова: Н. шістдесят

Р. шістдесяти (шістдесятьох) Д. шістдесяти (шістдесятьом)

3. шістдесятьма

О. шістдесятьма

М. (на) шістдесят

и4. Числівники сорок, дев'яносто, сто у всіх непрямих відмінках, крім знахідного, що дорівнює називному, мають закінчення -а.

1. У числівниках, що позначають сотні, відмінюються дві частини: Н. триста сімсот Р. трьохсот семисот Д. трьомстам семистам 3. = Н. = Н. О. трьомастами сьомастами М. (на) трьохстах (на) семистах

Запам'ятайте: паралельні форми О.в. числівників п'ятсот - дев'ятсот: п 'ятьмастами (п 'ятьомастами), шістьмастами (шістьомастами), сьомастами (сімомастами), вісьмастами ((вісьмомастами), дев'ятьмастами (дев ятьомастами).

2. Числівники тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники відповідної відміни.

3. Збірні числівники двоє, трос, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: двоє, двох, двом; троє, трьох, трьом.

Як числівник два відмінюються збірні числівники обидва, обидві,

обоє.

Збірні числівники п'ятеро - двадцятеро і тридцятеро мають в непрямих відмінках форми, що збігаються з вторинними формами відповідних кількісних числівників (у Р., Д., М. в. це форми на -ох, -ом, в О.в. - обидві форми).

4. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: чотириста сорок п'ять, чотирьохсот сорока п'яти (п'ятьох), чотирьомстам сорока п яти (п 'ятьом)...

5. У складених порядкових числівниках відмінюється тільки остання складова частина: тисяча дев ятсот п 'ятдесятий (рік), тисяча дев 'ятсот п 'ятдесятого (року), у тисяча дев 'ятсот п 'ятдесятому (році).

6. У дробових числівниках перший компонент відмінюється, як кількісний числівник, другий компонент - як прикметник:

Н. п'ять шостих три десятих

Р. п'яти шостих трьох десятих

Д. п'яти шостим трьом десятим

з. = н. = н.

О. п'ятьма шостими трьома десятими

М. (на) п'яти шостих (на) трьох десятих

7. Числівники півтора (півтори) і півтораста не відмінюються.

41. Збірні числівники і іменниками

Збірні числівники вживаються:

а) з іменниками, субстантивованими прикметниками і дієприкметниками, що називають осіб чоловічої статі, а також з іменниками спільного роду: троє сусідів, двоє приїжджих, троє чергових, п'ятеро відпочиваючих, четверо невдах, двоє забіяк. Збірні числівники не сполучаються з іменниками, що називають осіб високого суспільного становища. Із такими іменниками вживаються кількісні числівники: три генерали, два президенти, три академіки;

б) з іменниками, що мають лише форму множини: двоє вил, троє окулярів, двоє санчат;

в) з іменниками діти, малята, хлоп'ята, дівчата, особи: двоє хлоп'ят, п 'ятеро осіб, троє дівчат, четверо малят.

г) з особовими займенниками: нас сьогодні четверо. їх було шестеро.

д) з іменниками середнього роду, що є назвами малят тварин і предметів: четверо курчат, семеро качат, двоє пальт, четверо вікон, троє відер

е) з назвами парних предметів ( при цьому вказується кількість пар): троє рукавиць, четверо черевиків, двоє панчіх;

є ) у субстантивованому значенні: двоє прийшли, троє працювали.

Певна обмеженість у сполучуваності властива і кількісним числівникам; нони не поєднуються з іменниками множинної форми, з іменниками і і-реднього роду, що називають малят тварин, не вживаються у і уЬетантивованому значенні. При іменниках жіночого роду - назвах осіб ммочої статі та іменниках чоловічого і жіночого роду - назвах неживих предметів використовуються лише кількісні числівники: дві доярки, три і питі, дві ночі.

42. Особливості використання займенників

1. Оскільки займенники не виражають конкретного значення, а нисгупають у ролі замінників членів речення, вказують на особу чи предмет, і під обережно вводити їх у текст. Слід уникати використання займенників І якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в іінтобіографії, заяві, службових записках).

Наприклад: Пропоную усунути п. Куліша в д. з посади лаборанта у ш'язку з неодноразовим порушенням службових обов'язків і перевести на... неправильно Я пропоную усунути п. Куліша в. д. і посади, яку він обіймав, у пі изку з його неодноразовими порушеннями своїх службових обоє 'язків і перевести його на...).

2. Слід уникати вживання займенників:

• із суфіксами зменшеності: самісінький, нікогісінько;

• складних неозначених форм: абияк, хто-небудь, хтозна-який і под.,

• усічених форм прикметникових займенників: на моїм, на цім.

  3. Займенник Ви вживається в усному і писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості: Прошу Вашого дозволу...,

Одержав Вашого листа... При Займеннику Ви дієслово-присудок вживається у формі множини: Ви прийшли, Ви сказали.

3. До присутньої при розмові особи нечемно застосовувати особові займенники він, вона. Присутню особу слід називати по імені і по батькові чи за прізвищем, або пан.

4. В офіційно-ділових документах, що пишуться від імені установи, підприємства займенник ми пропускається, ділові листи звичайно починаються словами просимо, надсилаємо. Паралельно вживають форми третьої особи однини (Дирекція просить... Фірма повідомляє...).

5. Вживання займенника я також оминається, розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини (Наказую.... Пропоную...). Займенник я вживається тільки в особистих паперах і деяких видах документів (автобіографіях, дорученнях).

6. Синонімічними є означальні й неозначені займенники усякий, будь- який, кожний. Проте значення вони мають різні. Займенник усякий вживається з відтінком узагальнення, будь-який має значення такого, якому не віддається перевага у виборі, який завгодно на вибір. Кожний - означає виділення будь-якого предмета з кола однорідних.

Займенник усякий - слово розмовного вжитку. Займенник будь-який вживається у публіцистичному і науковому стилях. Займенник кожний загальнодоступний. Паралельні форми означального займенника кожний і кожен використовуються в усіх стилях мови, але в офіційно-діловій мові надається перевага формі кожний.

3. Паралельно вживаються займенники їхній і їх. Перший із них має відтінок розмовності, другий - книжності (їх обладнання...).

4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку (Я запровадив... - не мною запроваджено).

43. Дієслово в професійному мовленні. Перевага активних конструкцій

над пасивними

В українському реченні виконавець дії - це підмет, об'єкт дії - додаток, а присудок описує дію підмета на додаток, і його, як правило, подають дієсловом 3-ї особи однини або множини. У російській мові широко вживають пасивні конструкції на -ся.

Рос. Сообщения распространяются средствами массовой информации.

Укр. Засоби масової інформації розповсюджують повідомлення.

Рос. Нашим колективом выполняется ответственное задание.

Укр. Наш колектив виконує відповідальне завдання.

Рос. Нами проводились многочисленные исследования.

Укр. Ми проводили численні дослідження.

З наведених рекомендацій не слід робити хибний висновок, ніби зворотних дієслів на -ся взагалі треба уникати.

Зворотні дієслова слід уживати в таких реченнях, коли:

а) дія спрямована на самого суб'єкта дії, наприклад: голитися, митися, одягатися;

б) дія є взаємозворотною, наприклад: листуватися, змагатися, миритися;

в) дію особа виконує в своїх інтересах, наприклад: будуватися, пакуватися;

г) дія називає типові ознаки самого суб'єкта, наприклад; собака кусається, папір рветься, скло б 'ється.

Крім зворотних дієслів на -ся, є ще група безособових дієслів, наприклад: не спиться, не лежаться, не хочеться, не віриться.

Такі дієслова мають лише форму третьої особи однини.

Виходячи з вище викладеного, фраза: Вітер швидко змінюється цілком правильна, бо підмет вітер є водночас суб'єктом і об'єктом дії. А речення: Двері відчиняються водієм ненормативне (хіба, що "пхнули" подія і так відчинили двері). Інша річ, коли форму орудного відмінка має пміва предмета, за допомогою якого виконують дію. Тому фраза: Двері чідчиняються оцим ключем відповідає нормі.

Отже, українські дієслова на -ся мають у підметових фразах ідебільшого значення активне, а не пасивне. І взагалі дієслова на -ся ідебільшого активного, а не пасивного значення. Ділитися, розпускатися не не значить бути діленому, розпущеному, а самому ділитися, самому /напускатися, тобто клітина ділиться (сама, а не хтось її ділить).

Отже, залежно від характеру дії слід уживати різні конструкції:

Рос. І. Он изменяется (деформируется, нагревается) кем-то, чем-то.

2. Он изменяется (деформируется, нагревается) где-то (при кііких-то условиях).

Укр. 1. Його змінює (деформує, нагріває) хтось, щось (пасивна дія).

2. Він змінюється (деформується, нагрівається) десь (за певних

умов).

У навчальних, науково-технічних, офіційно-ділових текстах часто шовживають пасивними конструкціями з дієсловами на ся, у яких об'єкт, на икий спрямована дія, подано у формі називного відмінка, а назви суб'єкта дії немає, наприклад, формула береться в дужки, якість гарантується, ішОання друкувачися

У цих конструкціях природніше вживати особові форми дієслова:

Рос. В конце предложения ставится точка.

Укр Наприкінці речення ставлять крапку або Наприкінці речення ставимо крапку.

Рос. Большая буква пишется в следующих случаях.

Укр. Велику літеру пишуть (пишемо) у таких випадках.

Рос. Машина испытывается в лаборатории.

Укр. Машину випробовують в лабораторії.

Конструкції з дієсловами у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають реченню більш загального (безособового) відтінку, тоді як

форму першої особи краще вживати у навчально-методичній літературі, бо вони підкреслюють спільність дій.

44.Використання безособових конструкцій з дієслівними формами на -но,

-то

В українській мові для позначення дії, яка не передбачає точного означення її виконавця, уживають безособові конструкції з віддієприкметниковими формами на -но, -то. які використовуються у діловому стилі від XIV ст. і які становлять національну специфіку української мови. Наприклад, Нове рішення вироблено згідно З обставинами.

Безособові конструкції на -но. -то керують іменником у знахідному відмінку без прийменника, наприклад, вироблено (що?) новий підхід (нове рішення, нову методику).

Уживаючи безособові конструкції, часто допускають помилку, уводячи в речення виконавця дії у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Не можна писати Комісією вироблено нове рішення згідно з обставинами, бо в цьому реченні є виконавець дії - комісія, причому це слово стоїть в орудному відмінку. Тому наведена конструкція є помилковою, її потрібно перебудувати так: Комісія виробила нове рішення згідно з обставинами.

Але в орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя дії, наприклад, правильно писати: Лист написано олівцем, бо олівець - це знаряддя дії, але неправильно: Лист написано хлопцем. В останньому прикладі треба вживати активну конструкцію: Хлопець написав

листа.

Отже, безособову форму дієслова на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де явно не зазначено виконавця дії. Тому правильно писати:

Його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов): але

його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку минущості й доконаності. Тому їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було, наприклад: одержано результати, проведено дослід, машину випробувано, якість гарантовано.

Конструкції з допоміжним словом було вживають зрідка, коли І підкреслюють, що одна минула дія відбулася перед іншою минулою дією, наприклад, деталь було нагріто у печі, а потім занурено у воду.

У словах книгу буде написано, це буде зроблено підкреслено, що дія обов'язково відбудеться

Неозначена форма дієслова. Стилістично нейтральні форми інфінітива на -ти (вболівати, майструвати, виступати, шити) не мають функціональних обмежень. Варіантні форми інфінітива на -ть (співать, стрибать, шукать) вживаються в усному мовленні, фольклорі і в художній літературі.Деякі дієслова мають паралельні форми на -ти. До стилістично рівнозначних належать, наприклад, такі варіанти: виштовхнути виштовхати, випхнути і випхати, витягнути і витягти, досягнути і досягти, застигнути і застигти, надягнути і надягти, скреготати і скреготіти і под. Стилістично розрізняються форми із суфіксами -ува- (-юва) і -а-(-я-), як-от: витискувати і витискати, витягувати і витягати, випробовувати і випробувати, доповнювати і доповняти, закруглювати і іокругляти, замінювати і заміняти, затрачувати і затрачати. Першим з варіантів віддається перевага в офіційно-діловому мовленні, другі частіше використовують у розмовному і художньому стилях.

Форми теперішнього часу: а) стилістично розрізняються форми першої особи множини (розуміємо — розумієм, бачимо — бачим, радіємо— радієм) і форми третьої особи однини (співає співа, виглядає внгляда, поливає — полива). Перші з наведених варіантів є стилістично нейтральними і вживають в діловому стилі. Елементом просторіччя є форма хотять. Ні гературній нормі відповідає форма хочуть.

в) дієслово бути в усіх особах однини і множини вживається у формі є: (вичайно година робіт для дівчат є з усіх шкільних годин наймилішою. У чудожній літературі з метою створення урочистої мови.

Іноді під впливом російської мови замість форми є у ролі зв'язки використовують особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною особою. Вони являються моїми найкраїцими друзями. Така заміна і порушенням норми. В українській мові дієслово являтися вживається із міиченням «з'являтися, примарюватися, снитися», як у прикладах: Чого че.чяєиіся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні. (І Франко).

Частина дієслів із суфіксом -ну- має у минулому часі дублетні форми: ііенути — гас і гаснув, замовкнути — замовк і замовкнув, зів'яти —зів'яв і іт'янув. Стилістично паралельні форми не розрізняються, більш уживаними є короткі форми.

Дієслова доконаного виду утворюють просту (синтетичну) форму майбутнього часу: побачу, відпочинеш, сконструюють. Дієслова мсдоконаного виду мають синтетичну й аналітичну форми майбутнього часу. Дня ділового і наукового стилів характерні складені (аналітичні) форми: буде проводитись, будуть контролювати, буде забезпечуватись. В інших стилях переважають прості форми дієслова: снідатимемо, танцюватимеш, пропонуватимуть.

45. Вживання прийменників

1. У більшості випадків вибір прийменника визначається традицією, наприклад: їхати на Кавказ їхати у Крим, відпочивати у санаторії відпочивати на туристичній базі, у вихідні — на цьому тижні тоїцо. Досить часто у мовленні трапляються неправильні прийменникові конструкції, як-от: вітер п'ять метрів на секунду, враження про виставу, дотичний з проблемами, застерігати про небезпеку, знатися в кулінарії (замість нормативних словосполучень: вітер п'ять метрів за секунду, враження в і вистави, дотичний до проблем, застерігати від небезпеки, знатися н кулінарії).

2. Вживаючи прийменники, важливо враховувати їхню стилістичн характеристику. Так, прийменники внаслідок, _у зв'язку з, згідно з, відповідіі до, у справі, у питанні, по лінії властиві діловому мовленню, сфер функціонування прийменників проміж, побіч, насупроти, попри обмежена розмовною мовою.

Іноді стилістично розрізняються конструкції з нейтральним прийменниками, наприклад такі: алергія до ліків, алергія на ліки (нейтр.) алергія від ліків (розм.), порівнювати з минулим (нейтр.) — порівнювати дд, минулого (застар.), розповідати про тебе (нейтр.) — розповідати за теб, (діал.).

2. Поширеною помилкою є вживання прийменникових конструкці замість безприйменникових і навпаки: зрікатися від ідеалів (заміст зрікатися ідеалів), відступатися ідеалів (замість відступитися від ідеалів), користуватися з фотоапаратом (замість користуватися фотоапаратом) оплатити за проїзд (замість оплатити проїзд), приурочувати відкриттю (замість приурочувати до відкриття), не поступатися за красою (замість не поступатися красою) тощо.

3. Іноді в прийменникових конструкціях іменник ставиться у неправильному відмінку. Найчастіше порушується характер керування при прийменниках, що вимагають давального відмінка: всупереч проблем, завдяки тренування, наперекір рішень (замість нормативних конструкцій: всупереч проблемам, завдяки тренуванню, наперекір рішенням).

4. Недоліком є нагромадження у вузькому контексті однакових прийменників, як-от: На наступному тижні на честь свята на сценах театрів, на відкритих майданчиках, на Центральному стадіоні відбудуться найрізноманітніші концерти, на які ми запрошуємо киян і гостей столиці.

Розглянемо основні правила вживання прийменників при однорідних членах речення.

1. Однакові прийменники можуть повторюватися або не повторюватися перед кожним однорідним членом речення, наприклад: Із темряви налинули до Піхтура тихі мрії про товариство та про вільне життя (С. Васильченко); Ніч спадала на садки, на ставок (І. Нечуй- Левицький);

2. Прийменники не випускаються:

а) якщо однорідні члени речення вимагають різних прийменників: Улян вічно щось майстрував на подвір'ї або в хаті... (В. Сосюра); Дід Яроиі і досі звав чумаками усіх, хто хоч один раз міряв із ним старі запорозькі шляхи та густо-широкі степи, мандруючи в Крим чи на Дон (М. Стельмах);б) при однорідних членах речення, пов'язаних повторюваними (і — і, ні — ні, то — то, або — або, чи — чи) або парними (не тільки — але й, не стільки — скільки, як —так і) сполучниками: Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій (Т.Шевченко); Для Віті це вже було не новина, а я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на поодинокі автомобілі, яких ще зроду не бачив (Б. Антоненко-Давидович); Скіадалося враження, що плете він свої кошики не стільки для ярмарку, скільки для власної втіхи (О. Гончар);

в) при однорідних членах речення, значно поширених залежними словами: Директор розповів про роботу підприємства у третьому кварталі цього року і про перспективи розвитку на наступний рік.

46.3акон милозвучності

Як засіб створення милозвучності використовують в українській мові чергування прийменників у — в, з — із — зі.

1. Правила чергування прийменників у - в такі:

а) між приголосними вживається у, між голосними — в. Першою іігіікою в Остапа було довідатись, де вони (М.Коцюбинський); Вогники чеовтіють у вікнах, дими йдуть у небо запашні... (О. Гончар);

б) на початку речення або після паузи у вживається перед приголосними, в — перед голосними: У двері хтось ізлегка постукав ІМ. Старицький); Нам би хотілося показати вам одну річ, але не тут, у коридорі (О. Чорногуз); В яру залунав новий ниючий і пекучий спів (< Насильченко); Він підійшов до кушируватого озеречка, в яке молоді дуби рі 'ішли золото жолудів (М. Стельмах);

в) після приголосного перед голосним переважно вживається в: За нікном в абрикосовому саду щось кричапа хазяйка подвір'я... (М. Хвильовий); / н чого при зустрічі з ним вкладаєш в очі свердла? (М. Стельмах);

г) після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мови, впивається і у, і в: Смачно у них у хаті пахло, це мені досі в пам'ятку (И Дрозд); Земна куля оберталася у міжзоряному просторі (В. Довженко); Повертались додому в темряві (Гр.Тютюнник); Якщо побажаєте зайти в кабіну, будь ласка (О. Гончар). Перед літерами в, ф, а також перед і получениями літер те, хв, льв, зв, св тощо вживається прийменнику. Було, певне, тоді у вас хвилювань? (О. Гончар); Добре було у вересні та на початку товтня (Гр. Тютюнник); Мої знання, скажімо, у тваринництві я вперше почерпнув з батькових вуст (О. Ковінька).

2. Правила чергування прийменників з, із, зі такі:

а) прийменник з уживається на початку речення, після паузи, перед юлосним незалежно від закінчення попереднього слова, а також після юлосного перед приголосним (крім с, ш) або (рідше) сполученням приголосних: 3 бічної вулички виразно почулися чиїсь голоси (М. Стельмах); Нін хитався, весь блідий, з розширеними очима (Н. Романович-Ткаченко); Ну, що ви з ним не поділили? (О. Гончар); Зробимо кічька слайдів з отим он к'іеном (там само); Я з хлопчиками часто бігав на замерзлу річку (В. Сосюра);

б) прийменник із уживається переважно між свистячими й шиплячими щуками (з, с, ц, ч, ш, щ), а також між групами приголосних (після них або перед ними): Зовсім зненацька вихопивсь із жита рудий парубійко... (О. Гончар); Остап із Соломією потиху спустили пліт на річку (М. Коцюбинський); Він мене із бригади вижив, бо слухати правди не хотів (В. Дрозд); Я б дуиіу вийняв із слухачів своїм співом, поклав би ту душу перед ними (0. Вишня);

в) прийменник зі вживається перед сполученнями приголосних, найчастіше перед словами на з, с, ш, щ: Розмова зі звичайної робилася політичною (Б. Лепкий); У кожного з нас було по тугому лукові і порядному мішку зі стрілами (О. Ольжич); Не повернеться в мене язик назвати генієм того, хто експериментує зі злом! (О. Гончар).

47.Синтаксичні норми сучасної української мови в професійному

спілкуванні

Діловий папір має, як правило, розповідний характер; тому питальні, а особливо окличні речення трапляються в документах досить рідко.

1. Однією з особливостей професійного мовлення є прямий порядок слів. Прямий порядок слів передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Він полягає ось у чому:

а) Підмет стоїть перед присудком (Кияни відчули переміни...).

б) Узгоджуване означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене - одразу ж після нього (Пайовий внесок оплачується на підставі.. Генератор змінного струму перетворює механічну енергію....).

в) Вставні слова ставляться на початку речення: вони вказують на висловлене раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерела та ін. (Як зазначалося раніше, треба виходити з інтересів акціонерів...).

Використання непрямого порядку слів у професійних текстах виправдане, коли треба наголосити на певному слові. (Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії. Наголошується на часі проведення заходу.)

Поширеними є пасивні конструкції типу: закони приймаються, наказ виконується, вимоги ставляться.

2. Особливості функціонування членів речення.

Присудок переважно має форму теперішнього часу. Поширені пасивні конструкції з дієсловами на -ться (виплати нараховуються, проект обговорюється).

Частовживані в документах інфінітивні форми дієслів (зробити, включити, сприяти, відзначити). Для ділових паперів характерне застосування наказової форми дієслів у 1-й особі однини (наказую, пропоную).

Важливою ознакою ділових паперів є часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Не бажано починати кожне речення дієприслівниковим зворотом. їх варто заміняти підрядним реченням

І Іважаючи на викладене вище, хочемо... - Як вказувалося (говорилося) вище, треба...).

Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж иикористовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи ни прикметниковий або дієприслівниковий звороти. Одним із характерних проявів ділового стилю є "нанизування" слів в одному відмінку (Директорові заводу Потапчику Василю Пилиповичу..).

48. Узгодження підмета з присудком

Іноді в ОДС присудок не узгоджений із підметом за ознаками роду, числа або особи і це ускладнює сприйняття інформації, призводить до її іпотворення.

1. Підмет, до складу якого входить числівник один потребує однини: Ції адресу фірми надійшов двадцять один підручник.

2. Присудок у реченні має стояти у множині, якщо до складу підмета и к і їдять числівники два, обидва, три, чотири: Обидва пристрої вийшли з піду Але якщо вжито безособову конструкцію з дієприслівником на -но, -то, присудок має стояти в однині: Було розглянуто три перших варіанта.

3. Якщо до підмета входять числівники п'ять і більше, присудок може і юяти як в однині, так і в множині, залежно від контекстового значення підмета. Коли підмет називає пасивні особи, предмети, що подаються у '•пі няді цілісної, нерозчленованої групи, присудок, як правило, ставиться в і пишні: Шість суттєвих доповнень увійшло до резолюції зборів Але якщо підмет називає групу осіб, предметів, кожний з яких діє активно і самостійно, присудок переважно ставиться у формі множини: Шість аспірантів склали її пит достроково.

4. Коли потрібно зазначити приблизну кількість осіб, істот, предметів, чтиц, уживають слова багато, більшість, декілька, меншість, решта, частина, які узгоджуються з іменником у формі Р.в. множини: Більшість ■ іііюрців віддали свої голоси за молодого кандидата.

5. Якщо до складу підмета входять питальний, заперечний чи інший мііменник без ознаки числа, то присудок стоїть в однині: Ніхто з учасників 1.1 чікурсу не встиг виконати завдання.

6. Якщо підмет, виражений особовим займенником Ви, позначає однину, то узгодження з присудком здійснюється за ознакою числа: Ви укчапи річний кошторис? Але коли в реченні наявний складений іменний присудок із прикметниковою іменною частиною, він може вживатися як у формі множини, так і у формі однини: Ви призначені (призначений) на цю посаду.

Офіційно-ділові стосунки вимагають уживання присудка лише в множині: На мій погляд, Ви не до кінця зрозуміли переваги даного варіанту.

Не є нормативною в ОДС форма Вони та присудок у множині, коли йдеться про третю особу, тим паче в її присутності. Це наш країций програміст, він допоможе вирішити...

49. Керування

Специфіка будь-якої мови, найвиразніше проявляється у побудові словосполучень, особливо з підрядним зв'язком керування. Наприклад: дякую Вам, згідно з наказом.

У сучасній українській мови виділяють такі форми синтаксичного зв'язку: керування, узгодження, прилягання. Керування - це вид під-рядного зв'язку, при якому головне слово вимагає від залежного слова певного відмінка з прийменником чи без прийменника: складати документ (З.В.), складання документа (Р.В.), звернутися на адресу (З.В.).

Головним є слово, форма якого вибирається лише за вимогою необхідного для даного акту спілкування змісту. Головним словом у словосполученнях із зв'язком керування може бути дієслово (писати резолюцію), іменник {укладання договору), прикметник (задоволений роботою), прислівник (наодинці з природою).

Залежним є слово, форма якого зумовлена уже не лише вимогами заданого змісту, але і головним словом. Оскільки керування за своєю природою є лексико-граматичним зв'язком, то щоб визначити форму залежного слова, необхідно знати лексико-граматичне значення головного слова (Порівняйте: займатись перекладом (О.В.), але робити переклад (З.В.). Зі зміною форми головного слова залежне залишається незмінним: складати акт, складатиму акт. Залежним словом буває іменник, рідше займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника. Керування може бути прийменниковим або безприйменниковим: виконувати наказ, робота над документом.

Як відомо, документи вимагають точності, максимальної стислості в передачі інформації. Будь-які помилки порушують не тільки граматичну будову словосполучень або речень, але й призводять до порушення змісту тексту. Особливо треба бути уважними до вибору дієслів, що можуть керувати різними відмінками.

1) Найчастіше помилки трапляються в тих випадках, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживається спільний додаток різної форми. Наприклад: повідомляти директору нові правила ведення ділової документації, інформувати директора про нові правила ведення ділової документації; платити за квартиру, сплачувати проїзд.

2. Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, де вибір прийменника неможливий. Тому при складанні службових документів треба особливо уважно стежити за вживанням цих словосполучень. Наприклад, слід вживати витрати на, відрахування на, покладатися на, у відповідності до, відповідно до, у зв'язку з. згідно з, на додаток до, винагорода за ....

3. Дуже уважним треба бути при вживанні близьких за значенням слів, синонімів, які вимагають після себе додаток різної форми. Наприклад: Студенти повинні опанувати комп 'ютерні технології. Студенти повинні володіти навичками складання конспектів.

4) Часто допускають помилки в словосполученнях із зв'язком керуванням, > "іи перекладають тексти з російської мови на українську. Це відбувається в тому разі, і пін не враховується відмінність відмінкових форм, яких вимагає одне й те ж дієслово в критській і російській мовах. Наприклад: підготуватись до звіту (Р.в.) - подготовиться чтнету (Д .в. ), розмовляю українською мовою (неправ. розмовляю на українській мові) - її мирю по-украински.

50. Вживання великої літери у власних назвах

1. З великої літери пишуться назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Генеральний секретар ООН, Президент

• країни, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, а і іікож найвищих державних посад інших країн згідно з вимогами іипломатичного протоколу (під час візитів до України тощо): Президент і получених Штатів Америки, Прем 'єр-міністр Канади і т. ін.

Примітка: 1. Назви посад, звань, учених ступенів тощо пишуться з милої літери: голова, декан, директор, міністр, ректор, президент АН

• країни, секретар; академік, генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, лауреат Державної премії ім.. Тараса Шевченка, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук.

  2. З малої літери пишуться також назви титулів, рангів, чинів: барон, І un/і, герцог, імператор, князь, король, принц, цар, шах, колезький асесор.

  3. Назви посад міністрів, послів, президентів академій тощо в ■фіційних документах , а також для підкреслення урочистості можуть пікшися з великої літери: Міністр освіти України, Посол Республіки ІІс ії.іца, Президент Академії наук України.

2. Астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери: Велика Ведмедиця, Молочний Шлях, Сатурн. Так їмо пишуться народні назви сузір'їв і галактик: Великий Віз, Квочка, Пасіка, Чумацький Шлях тощо.

Примітка: 1. Родові означення при астрономічних назвах пишуться з ншої літери: зірка Альтаїр, комета Галлея, Тунгуський метеорит, сузір'я Ile нікого Пса.

2. Слова земля, місяць, сонце пишуться з великої літери тоді, коли вони іикпкаються як астрономічні назви: Навколо Сонця обертається Земля зі

•а'ім супутником Місяцем. Але: обробіток землі, схід сонця.

2. Назви сторін світу: захід, південь, північ, схід, норд-ост, південний піхід - звичайно пишуться з малої літери. Якщо під цими назвами роїуміються краї чи народи, тоді вони пишуться з великої літери: Далекий і у ід, Західна Україна, країни Заходу, курорти Півдня, народи Півночі, Південне Полісся, Схід прокинувся.

3. Географічні й топографічні власні (незалежно від кількості їх складників) пишуться з великої літери, крім службових слів і родових (нначень (затока, мис, море, острів, пік, хребет і т. ін.): гора Говерла, НолоОамир-Волинський, Північний полюс, Москва-ріка, Зелений мис.

Примітка: 1. Коли означуване слово, що входить до географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: Біла

Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Лу Живші Води. 'Залізні Ворота, Зелений Гай, Карські Ворота, Нова Гвіне (острів). Ясна Поляна. Так само з великої літери пишуться складові части географічних назв, що означають титули, посади, фах і т. ін.: мис Капітан Д.жераньда, набере ж на Лейтенанта ІПмідта, затока Святого Лавреитія. .

2. Назви вулиць, бульварів, провулків, проспектів, каналів, течій, також майданів (площ), парків і т. ін. пишуться з великої літери, а їхні родо позначення з малої: Андріївський узвіз, бульвар Тараса Шевченка, Військов Грузинська дорога, майдан Незалежності, Північний морський шлях проспект Друж би народів.

Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брі' пал, ворота, міст, шлях, яр і т. ін. вже не сприймаються як родов позначення, то вони пишуться з великої літери: Добрий Шлях, Краси Ворота, Кузнецький Міст. Ярославів Вал (вулиці). Гола Пристань (місто) Сухий Яр (село).

2. У назвах груп або союзів держав і найвищих міжнародна організацій усі слова, крім родових позначень, пишуть з великої літери Волконські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Гада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста. Організація Об 'єднаних Націй, Рада Безпеки.

3. Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць пишуться з великої літери. Причому, коли назва держави чи автономної республіки складається з кількох слів, то всі слова пишуться з великої літери: Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Корейська Народно-Демократична Республіка, Князівство Монако.

У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів тощо з великої літери пишеться тільки перше слово: Волинська область, Єврейська автономна область. Краснодарський край.

Примітка: Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічних об'єктів пишуться з великої літери: Буковина. Вінниччина, Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Наддніпрянщина, Славутич.

2. У словосполученнях - назвах державних, партійних, громадських, профспілкових та інших організацій як України, так і інших держав з великої літери пишеться тільки перше слово, що входить до складу назви: Верховний суд США, Збройні сили України, Національна гвардія, Національна рада Демократичної партії України. Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» їм.. Т.Г.Шевченка.

Але в назвах таких найвищих державних установ України, як Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України, з великої літери пишуться всі слова.

0. У назвах міністерств і їхніх головних управлінь, а також у назвах інших установ та організацій, що складаються з кількох слів, з великої літери пишеться тільки перше слово: Національний банк України, Міністерство нІти і науки України, Палата мір і вимірювальних приладів, Цивільний

• чЧтряниіі флот України, Українське товариство охорони пам яток.

Це правило поширюється і на офіційні назви:

1. установ місцевого значення: Виконавчий комітет Донецької ■Піасної ради народних депутатів. Львівський обласний відділ охорони і і, роп я, Шевченківський районний відділ народної освіти міста Києва. Але: профком Київського державного університету.

Б) партій України та інших країн світу: Демократична партія України, Ігіііюристська партія Великобританії, Республіканська партія США, ¹ ' раїнська республіканська партія, Народний рух України.

2. міжнародних і закордонних професійних, громадських та інших ц|Иіпіі іацій: Федерація незалежних профспілок України, Всесвітній конгрес при \ н іьників миру, Міжнародна асоціація україністів.

   10. Назви пам'яток архітектури, замків, храмів тощо пишуться з мі 'іикої літери: Андріївська церква, Золоті ворота, Печерська лавра, ¹ <'фінський собор.

   11. Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних г чи. повстань, революційних свят, знаменних дат і т. ін. пишуться з великої ііігри: Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна,

■ чинена революція, Льодове побоїще, Міжнародний жіночий день, Новий " Чень учителя. День незалежності України. Свято перемоги.

) великої літери пишуться й назви релігійних свят і постів: * і 11иіщення, Великдень. Івана Купала, Петра й Павла, Теплого Олекси.

Примітка: Якщо початковий порядковий числівник у складеній назві іиііін .ший цифрою, то наступне слово пишеться з великої літери: 8 Березня ги восьме березня), І Травня (але Перше травня).

10. З великої літери пишуться назви конгресів, конференцій, договорів, и піім/кливіших документів тощо: Акт проголошення незалежності України.

' ч< шитуція України, Декларація прав людини, Версальський мир.

10. У назвах орденів, відзнак, що складаються з кількох слів, тільки •її ріне слово (крім родових) пишеться з великої літери: орден Вітчизняної

• ііііпі. орден Незалежності, орден Дружби народів, медаль «За бойові '' її ти», медаль «Партизанові Вітчизняної війни».

  14. Правопис складених назв заводів, фабрик, установ, наукових, мінімальних закладів, кінотеатрів, театрів, парків культури тощо пімпорядкований таким правилам:

А) якщо підприємство, установа, заклад і т. ін. мають символічну іііішу, номер чи носять чиєсь ім'я, то їх можна писати повністю або

• корочено. При цьому в повних назвах початкове слово та перше слово взятої и папки символічної (умовної) назви, ім'я тощо пишуться з великої літери, а їй і інші слова - з малої: Київський завод «Арсенал», Львівська середня школа V" І імені Івана Франка, Десятий міжнародний з "їзд славістів, Центральна наукова бібліотека АН України ім. В.І.Вернадського.