6. Офіційно-діловий стиль

Стиль - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості щодо добору та використання мовних засобів.

В українському мовознавстві традиційно виділяють п'ять стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовно- побутовий.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: автобіографій, заяв, наказів, протоколів тощо.

Основна функція - інформативна (повідомлення).

Основний вид офіційно-ділового стилю - це документ (він є засобом закріплення на папері інформації про факти, події, явища дійсності та діяльності людини).

Мета мовлення та призначення офіційно-ділового стилю - це регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Підстилці:

• Законодавчий

• Дипломатичний

• А дмін істративно-кан ц елярсь ки й

Сфера спілкування - офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Жанри, в яких реалізується офіційно-діловий стиль - кодекс, наказ, доручення тощо.

Форми реалізації - монолог, діалог.

Мовні засоби - переважають стилістично нейтральні мовні засоби, відсутні емоційно забарвлені слова, стандартна канцелярська лексика, прості поширені речення; гранично точний виклад, безособові та наказові форми дієслів, чітко регламентоване розміщення реквізитів, логічна будова тексту. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімії.

7. Мовні норми

Мовна норма - це сукупність мовних засобів, що в певному мовному колективі на певному історичному етапі вважаються правильними і зразковими.

Мовні норми класифікують за 7 мовними рівнями. Відповідно до цього розрізняють такі типи мовних норм:

/. Орфоепічні норми, або норми вимови регулюють вимову звуків, звукосполучень.

Наприклад: [мис'ц'і] - мишці.

2. Акцентологічні, або норми наголошування регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених.

Наприклад: посередині, чотирнадцять, одинадцять.

2. Норми словотворення регулюють вибір морфем. їх розташування і сполучення у склади нового слова.

Наприклад: учитель - учителька, секретар - секретарка, але директор.

2. Норми морфологічні регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Наприклад: найперший, а не самий перший, протягом року, а не на протязі року.

2. Норми синтаксичні регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень.

Наприклад: кабінет завідувача відділення, а не кабінет завідуючого відділенням.

2. Норми лексичні регулюють вживання слів у властивому їм значенні, закономірності лексичної сполучуваності.

Наприклад: надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима.

2. Норми стилістичні регулюють вибір мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення й умов спілкування.

Наприклад: він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга.

2. Орфографічні норми регулюють написання слів.

Наприклад: nie 'яблука, півапельсина, пів-Європи, dum ясла,

триколісний, трьох 'ярусний, Державна дума, епоха Відродження.

2. Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків, з допомогою яких позначають інтонаційне членування тексту.

Наприклад: Це. може, й так, а може, й ні. Іване, чому ти не працюєш?

2. Граматичні норми - це норми словотворення, морфологічні й

синтаксичні.

8. Мова і думка, види та прийоми розумової діяльності

Мова як засіб пізнання навколишнього світу тісно пов'язане зі свідомістю - специфічною формою психічного відображення об'єктивної дійсності. Складовою свідомості є мислення - відображення об'єктивної дійсності людиною в уявленнях, поняттях, судженнях. Потреба у спілкуванні з іншими людьми, яка зумовила виникнення мови, з'явилася тоді, коли у людей уже було що сказати одне одному.

Мова і мислення взаємопов'язані поняття. Мова, крім думки виражає й інші вияви психічної діяльності людини, зокрема почуття (емоцій) та волевиявлення (вигуки, модальні слова).

Якщо будь-який мовний зміст є змістом мисленнєвим, то не кожна думка реалізується мовними засобами (композитори, художники).

Як мислення впливає на мову? Вплив мислення на мову виявляється у створенні оказіоналізмів, у занепаді двоїни (розвиток абстрактного мислення).

Мова також впливає на мислення. Різні мови відображають різні мовні картини світу (6 або 7 кольорів у різних народів): українці виокремлюють 7 основних кольорів, німці, англійці - 6 (німецьке blau, англійське blue - синій, голубий).

Види та прийоми розумової діяльності

Людина у повсякденному житті реалізовує різні види діяльності. Щоб зрозуміти певний предмет, треба бути обізнаним з фактами, які його характеризують. Перехід від фактів існування до розкриття їхньої суті відбувається за допомогою розумових дій. Розумові дії - дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення.

ВИДИ РОЗУМОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

1. легка розумова праця (читання художньої літератури, бесіда з цікавим співрозмовником) - триває без утоми, оскільки психофізіологічні механізми функціонують з невисоким ступенем напруження;

2. "оперативне мислення" - характерне для праці операторів, диспетчерів; у студентів - повторення вивченого матеріалу, розв'язання задач за алгоритмом; психофізіологічні механізми працюють з більшим напруженням, ефективність діяльності -1,5-2 години.

3. засвоєння нової інформації.

Розумові дії (операції) здійснюються за допомогою певних прийомів, зокрема:

1.	аналіз;
2.	синтез;
3.	порівняння (зіставлення);
4.	узагальнення;
5.	абстрагування;
6.	складання алгоритму;
7.	робота за аналогією;
8.	висування гіпотези;
9.	експериментування;
10.	моделювання;
11.	аргументація;
12.	систематизація;
13.	доведення;
14.	спростування;
15.	встановлення причиново-наслідкових зв'язків

1

Аналіз - передбачає виявлення і пояснення мовних явищ (виявити у тексті дієслова, визначити їхні морфологічні ознаки).

Синтез - поєднання частин у цілу систему (обрати за характеристикою потрібне дієслово із запропонованих).

Абстрагування - логічний прийом, за допомогою якого можна виділити основні властивості одиниць і явищ (виписати дієслова, ужиті у формі однини, з'ясувати, як вони змінюються (за родами чи особами), визначити час дієслів).

Класифікація - логічний поділ обсягу родового поняття на види та підвиди (згрупувати дієслівні форми, що змінюються за особами та родами).

Моделювання - логічний прийом, мета якого - дослідження шляхом побудови і вивчення моделей певного явища (скласти речення за моделлю =.[-=] І [-=])■

Узагальнення - об'єднання предметів і явищ за їхніми спільними ознаками (написання частки НЕ з різними частинами мови).

Алгоритм - чітка розумова система логічних операцій, послідовне виконання яких неминуче призводить до правильного розв'язання.

Експеримент - прийом спостереження, варіативний добір одиниць та виявлення оптимального варіанту (вибрати із дужок найоптимальніший варіант: у неї було дуже багато (залицяльників, спідничників, дівчачурів).

Порівняння - на встановлення схожості й відмінності одиниць і явищ (порівняти лексичний фон слів відьма // ведьма. В українській культурі відьмами були молодиці, котрі крали дощ, молоко у корів. У росіян відьма - стара баба, згорблена, страшна, з крючкуватим носом (Баба Яга).

Гіпотеза. Під час дослідження науковець може висувати припущення (гіпотезу), яка під час експерименту чи іншого виду дослідження може бути доведена або спростована.

Наприклад: маємо фонетичний запис [м и с' ц' і]. Висуваємо припущення, що це слово миска, оскільки є чергування к // ц' у Д. відм. одн. [м и с к а] - [м и с' ц' і]. Припущення підтвердилось.

Однак, речення кіт зрадів мишці маємо [м и ш к а] - [м и с' ц' і], бо є чергування к // ц' у Д. відм. одн. та асиміляція (уподібнення звуків) шк —+ с'ц'. Припущення, що затранскрибоване слово мишка підтвердилось.

Загальний висновок: фонетичному запису [м и с' ц' і] відповідають графічно зображені слова мииіка та миска.

Причиново-наслідкові зв'язки. Наприклад, у старослов'янській мові об'єдналися іменники 2 та 3 відміни (закінчення -у, -ови). Наслідок - у сучасній українській мові іменники 2 відміни у Д. відм. одн. мають паралельні форми закінчень -у, -ові.

Спростування - процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення.

Наприклад: спростуйте тезу про те, що мова в історичному розвитку передувала мовленню.

Спростування: спочатку виникло усне мовлення (живе втілення думки у слові), а потім мова як абстрактна, ідеальна система, що має свою структуру та правила.

Доведення - логічна процедура, в ході якої встановлюється істинність певного положення.

Структура доведення: теза (думка, істинність якої треба довести); аргументи, демонстрація (форма зв'язку тези і аргументів).

Наприклад: теза-, однокашник - той, хто скуштував з тобою березової каші; аргументи-, коли випускалися зі школи школярі, то приносили горщик каші, з'їдали цю кашу, а горщик розбивали. Тйкож у школі практикували фізичне покарання березовими різками, що називалося березовою кашею.

Вимоги до мислення

1. чіткість - ясність змісту, зрозумілість і недвозначність термінів, понять, фраз;

2. послідовність - людина повинна вміти будувати "логічний ланцюжок", усвідомлювати наслідок власних думок;

3. доведеність - людина повинна прагнути не до голослівних фраз, а доведених міркувань.

9. Мовленнєвий етикет спілкування

Мовний етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колом мовців. Це мовні формули вітання, прощання, звертання, висловлення сумніву, підтвердження, згоди, незгоди та ін. Він охоплює стійкі формули спілкування (в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності).

Мовленнєвий етикет тісно пов'язаний з культурою мовлення і є виразником загальної культури.

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як ввічливість, ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Всі ці слова становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливість.

Зустрічаючись ми вітаємось: уранці - «Добрий ранок», «Доброго ранку»; удень «Добрий день», «Доброго дня» тощо. Вживаючи форму називного відмінка ми констатуємо факт щодо ранку, дня чи вечора. Використовуючи форму родового відмінка ми бажаємо один одному доброго дня, ранку чи вечора.

Вітання доповнюється звертанням, яке може містити ім'я або ім'я по батькові в кличному відмінку (Іване Петровичу, Ганно Пилипівно). Разом із власними іменами використовуються загальні слова:

• іменники: пане, пані, панове; добродії, добродію, добродійко; громадо, громадянине тощо;

• прикметники: шановний, вельмишановний, високоповажний.

За умовами і змістом мовної ситуації розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: звертання, привернення уваги; вітання; знайомство; запрошення; прохання, порада, пропозиція; погодження, згода, відмова у відповідь на прохання і запрошення; згода і незгода; вибачення, скарга; втішання, докір; комплімент; несхвалення, докір; поздоровлення, побажання, вдячність; прощання.

Порушення мовленнєвого етикету можуть пояснюватися двома причинами: незнанням або недостатнім знанням етикетних норм та небажанням додержуватись їх.

У європейському культурному ареалі виділяють 5 тональностей спілкування:

• висока (нею характеризується сфера суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми, брифінги тощо));

• нейтральна (функціонує у сфері офіційних установ);

• звичайна (характерна для спілкування на побутовому рівні);

• фамільярна (забезпечує спілкування в колі сім'ї, в дружньому товаристві);

• вульгарна (спостерігається в соціально не контрольованих ситуаціях).

Мовний етикет визначається загальною культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти і виховання, віком, статтю. Він відповідає національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Мовний етикет моделює поведінку людини - спонукає її у певній ситуації поводитися у відповідний спосіб.

Кожна розмова має свій зачин: «Як справи?», «Як здоров'я?» - особливий тип мовлення, де простий обмін співрозмовниками фразами наштовхує співрозмовників вести ділову чи товариську розмову, психологічно підводить їх до суті справи.

У писемному мовленні, коли ми звертаємося до особи, використовується ввічлива форма займенника Ви.

Стандартна послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною може мати таку послідовність:

1. Вітання: Доброго ранку (Добрий день! Добрий вечір)!

2. Вибачення і прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка... (Будьте ласкаві, скажіть...; Чи не могли б Ви сказати...).

3. Подяка: Щиро (сердечно) дякую Вам за... (Щиро вдячний за...).

4. Вибачення: Пробачте, що затримав Вас (Даруйте, що завдав Вам клопоту).

5. Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам найкращого! Хай щастить!).

Знайомлення: Будьмо знайомі! Я хочу (хотів би) з Вами познайомитися! Ви не проти, щоб ми з Вами познайомилися? Дозвольте відрекомендуватися!

Знайомлення через посередника: Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...; Познайомтеся, це ....

Особа, якій відрекомендовують, може висловити свої почуття такими фразами: Я вже чув про Вас; Дуже приємно!Мені (надзвичайно) приємно з Вами познайомитися! Я радий знайомству з Вами!

Порада, пропозиція: Я дуже раджу вам..., Дозвольте порадити Вам...,

Згода: Добре! Будь ласка! Ви маєте рацію;Безперечно;Поза всяким сумнівом; 1 я такої ж думки; Очевидно, це саме так.

Відмова: Ні! Звичайно, ні! Ні, я не погоджуюсь (не згоден);Мені шкода (жаль), однак...; Даруйте, але я змушений Вам відмовити;Шкода, але про це не може бути й мови! Мені треба подумати; Я маю спочатку це обміркувати.

Розрада: Не переживай(те)! Не бери(іть) собі це так близько до серця! Сподівайся(тесь) на краще! Це не твоя (Ваша) вина. Все буде добре (гаразд).

Співчуття: Я приношу тобі (Вам) своє глибоке співчуття; Я поділяю твій (Ваш) смуток.

Схвалення: Дуже правильний (розумний, доречний) вчинок;

Зауваження, докір: Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження;

Висловлення сумніву: Ти (Ви) справді так вважеєш(те)?Мені хотілося б вірити, однак...; Мені важко сказати, чи...

Висловлення власного погляду: На мій погляд; На мою думку; Що стосується мене, то...; Мушу зауважити, що...; Я думаю (вважаю) так:...

Комплімент: У тебе (Вас) такий чудовий виглядІТи (Ви) така чарівна! Ти (Ви) маєш(те) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери); З тобою (Вами) так приємно спілкуватися.

За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата: Дякую! О, дякую за комплімент! Ви так люб'язні!

Прощання: До побачення! Будь(те) здоров(і)! До зустрічі! Дозвольте попрощатися! Добраніч (Надобраніч!) (Усього (тобі. Вам) найкращого! Прощавай(те)!

Прощальним фразам можуть передувати такі фрази: Будемо прощатися; Шкода (жаль), але я мушу йти; Ми прекрасно провели час; Дякую (тобі, Вам)за зустріч! Даруй(те), що так довго тебе (Вас) затримав. Не буду більше зловживати твоїм (Вашим) часом (терпінням, твоєю (Вашою) гостинністю).

ІО.Поняття про риторику. Закони риторики

Сучасні дослідники, трактуючи риторику у вузькому значенні, вважають її філологічною дисципліною, що вивчає теорію красномовства, способи побудови виразної промови у всіх сферах мовної діяльності.

У широкому значенні галузь знань називають неориторикою (термін уведений професором Брюссельського університету X. Перельманом у 1958 році), чи загальною риторикою. Неориторика окреслює шляхи практичного застосування дисципліни, використовує дослідження з мовознавства, теорії літератури, логіки, філософії, етики, естетики, психології тощо. Таким чином, неориторика - це наука про переконувальну комунікацію.

Варто зазначити, що поняття риторика ототожнюють із поняттями сценічна мова, мистецтво художнього слова. Вони хоч і мають спільні точки дотику, проте не є ідентичні, оскільки виконують різні завдання та характеризуються різними критеріями.

Усталеним є визначення риторики як науки про способи переконання, ефективні форми впливу (переважно мовного) на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Риторика як навчальна дисципліна передбачає вивчення чотирьох аспектів: історичного, теоретичного, практичного й аспекту техніки, отже, складається з чотирьох частин: історії, теорії, практики та техніки.Риторика як наука складається з п'яти розділів: винайдення, розташування, вираження, запам'ятовування, виголошення.

Змістовий план риторики виражено в такій формулі:

Р (риторика) = К + А + С + Т + М + ЕК + СА,

Ця формула представляє сім основних законів риторики:

1. Концептуальний закон

Формування в оратора вміння всебічно аналізувати предмет виступу, створення основної ідеї промови.

2. Закон моделювання аудиторії

Системне вивчення аудиторії, на кого розраховується виклад концепції.

3. Закон стратегічний

Це вироблення системної програми впливу на конкретну аудиторію із врахуванням мети і соновних завдань, які ставить перед собою оратор.

4. Тактичний закон

Це система дій із підготовки ефективної реалізації стратегії, система прийомів, які оратор використовує під час свого виступу (доказ від факту, доказ від сумніву, доказ від авторитету, від обіцянки, від загрози).

5. Мовленнєвий закон

Це вираження думки у дієвій словесній формі, що відповідає системі комунікативних якостей мови (правильність, виразність, ясність тощо).

6. Закон ефективної комунікаїїії

Система дій оратора з метою налагодження контакту з аудиторією на всіх етапах спілкування.

Основні етапи комунікації: докомунікативний, власне коунікативний, посткомунікативний.

7. Системно-аналітичний закон

Аналіз якості та ефективності риторської діяльності (самоаналіз, аналіз інших).

Специфічними рисами риторики як науки є:

• інтегративність;

• універсальність (уміння спілкуватися дає змогу самореалізуватися незалежно від того, із чим пов'язана діяльність людини; риторика не існує заради самої себе, а подає модель, яку можна заповнити будь-яким предметним змістом (економічним, політичним тощо));

• системність (риторика створює підґрунтя для системної уявно-мовної діяльності людини);

• прикладний характер;

- моральна спрямованість.

Перераховані ознаки свідчать про особливе місце риторики в системі гуманітарних дисциплін.

Риторичне дерево

1. Корінь дерева прихований від очей аудиторії - це причина, яка спонукала оратора вийти на трибуну (прагнення прославитися, фінансові інтереси, корисність для аудиторії).

2. Стовбур становить тему виступу, основну проблему ораторського мовлення.

3. Основні гілки - це головні питання виступу (у класичній риториці цих гілок три).

4. Дрібні гілочки - підпитання, на які поділяються питання.

5. Крона дерева представлена листям, тобто словами, у які оратор одягає свій виступ. Досвідчений оратор використовує у виступі кілька тисяч таких слів-листочків.

6. Квіти мовні засоби, які можуть зробити виступ виразним, гарним. Цицерон називав такі прикраси «лекіфом» (лекіф - античний флакон витонченої роботи, у якому жінки того часу зберігали парфуми: трояндове масло тощо).

/1.Жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі найважливіші жанри публічного мовлення: доповідь, промова, лекція, бесіда.

Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Будь-яка доповідь передбачає таку послідовність підготовки:

1. Визначення основних думок, положень доповіді.

2. Визначення порядку викладу думок, тобто складання плану доповіді.

3. Запис змісту кожної думки, тобто формулювання тез доповіді.

4. Добір до кожної тези доведень фактів, прикладів, цитат.

5. Підготовка висновків, узагальнень з основної частини доповіді.

Доповідь, як правило, будується за такою схемою:

1. Вступ (окреслення проблеми).

2. Головна частина (виклад змісту питання).

3. Закінчення (теоретичні висновки).

Розрізняють два основних способи викладу матеріалу:

а) дедуктивний - від загального до часткового;

б) індуктивний - від часткового до загального.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, доповнень і плідно виваженого рішення.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Громадсько-політичні промови. Академічні промови. Промови з нагоди урочистих зустрічей.

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора — виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти і реалії.

Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промова притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до загальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшої плідної праці та всіляких гараздів.

Слушними в ювілейній промові будуть експромти та імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще нерозв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча - вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.