ЗМІСТ

Клична форма іменників II відміни 52

Клична форма іменників III відміна 52

з. = н. = н. 59

Навчальний посібник з «Української мови (за професійним спрямуванням)» - теоретичний. У ньому послідовно викладено теоретичний матеріал відповідно до програми з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Програмою передбачено оволодіння культурою професійного мовлення, лексичними, морфологічними, синтаксичними нормами сучасної української мови у професійному спілкуванні.

Посібник розрахований для студентів 3-х курсів стаціонару та заочної форми навчання всіх спеціальностей.

Посібник дає змогу забезпечити такі основні вимоги до знань і умінь: Студент повинен знати:

• лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні;

• морфологічні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні;

• синтаксичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні;

• терміни, професіоналізми та фразеологізми майбутнього фаху;

• номенклатурні назви в професійній мові;

• особливості професійного спілкування;

• основи культури професійного мовлення. Студент повинен уміти:

• володіти культурою діалогу і полілогу;

• здійснювати аналіз і корегування текстів відповідно до норм української літературної мови;

• сприймати, відтворювати і створювати наукові, фахові тексти та різноманітні професійні документи;

• застосовувати фахову українську термінологію у різноманітних комунікативних процесах;

• уміти користуватися загальномовними та спеціальними словниками;

• перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні, електронні словники;

• брати участь у процесі ділового спілкування;

• готуватися до публічного виступу;

дотримуватися етикету спілкування

.1. Літературна мова. Етапи розвитку літературної мови

Українська національна мова існує у вищій (сучасна українська літературна мова) і нижчій (територіальні, соціальні діалекти) формах загальнонародної мови.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей.

Українська літературна мова має певні етапи розвитку. Традиційно дослідники виділяють такі основні етапи:

• період Київської Русі, коли функціонували руська народна та старослов'янська (церковнослов'янська) мови;

• XV ст. - староукраїнська мова використовувалася як мова світської літератури, літописів, а старослов'янська мова - як мова релігійна;

• XVII ст. - функціонувала слов'янська (релігійна) і власне «книжна», «проста» або староукраїнська мова;

• XVIII ст. - започатковано книгодрукування в Україні, починають видаватися граматики та словники, нормалізується й уніфікується писемна мова, розвиваються стилі мови.

Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньодніпрянського діалекту з урахуванням мовних особливостей інших діалектів. Зачинателем української літературної мови вважається Іван Котляревський, основоположником сучасної української літературної мови - Т.Шевченко.

Від Петра І до М.Суслова видали близько ЗО указів, постанов, рішень про заборону або дискримінацію української мови (З історії заборони. І.М.Злотницька. -с. 5).

2. Сучасна українська літературна мова. Функції мови

Мова - найважливіший засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Це система знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями. Мова поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності.

Мова - це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів, моделей речень тощо), яка існує поза часом і простором. Це певний код, шифр, відомий усім представникам мовного колективу, незалежно від віку, статі, тембру голосу або місця проживання. Коли з'являється потреба, цей код приводиться в дію і матеріалізується в окремому акті говоріння, тобто у мовленні.

Мова - генетичний код нації. Мова - буття нації у вічності. У мові закладена культурна інформація, наші звичаї, традиції, розуміння добра і зла, адже за допомогою мови (казка) нам у дитинстві прищеплювали розуміння моральних цінностей.

б

Наприклад, через мову ми дізналися, що на Великдень треба казати "Христос Воскрес" і відповідати "Воістину Воскрес".

В українців домовик живе за віником або на печі, оберігає дім та його господарів. Цю інформацію нам дала наша мова. У росіян домовик ще й гриви коням розчісував, тобто у них у мові закладена інша культурна інформація.

Вільгельм фон Гумбольдт вказував, що мова - це дух народу. Дух - це менталітет, а менталітет - сукупність психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та інших особливостей мислення народу, соціальної групи. У мові, зокрема у фразеологічних одиницях, закладений дух народу. Наприклад, у таких фразеологізмах: Іван носить плахту, а Настя - булаву; моя хата скраю; працювати, як віл; гнути спину.

Функції мови:

• комунікативна. Мова - найважливішиіі засіб спілкування людей

і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві.

• ідентифікаційна. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні та інші параметри.

• експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

• гносеологічна. Мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу.

• мислетворча. Формуючи думку, людина мислить мовними формами.

• естетична. Мова - першоджерело культури, оскільки вона є і її знаряддям, і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Виховання відчуття краси мови - основа всякого естетичного виховання.

• культуроносна. Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше в його мові. Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління.

• номінативна. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості.

Мовне спілкування - це така активність взаємодіючих людей, під час якої вони, впливаючи один на одного за допомогою мови та інших знаків, здійснюють обмін інформацією й організовують свою спільну діяльність.

Кожна людина, плануючи своє суспільне життя, дбаючи про фахове зростання, кар'єру, повинна розробити для себе програму власного мовного розвитку.

Щоб досягти досконалості, необхідно пройти кілька етапів.

Перший рівень мовна правильність. її здобувають мовною освітою, тобто вивчаючи правила користування мовою, її лексикою, граматичними, фонетичними нормами. Тут виробляються орфоепічні й орфографічні, пунктуаційні навички, вміння будувати речення, користуватися ними.

Другий рівень - має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловлюваннях відповідно до власного внутрішнього стану, вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість.

Мова - це щось більше, ніж механічно утворюваний ряд звуків, що виражає спостереження і настрої даної хвилини того, хто говорить. Мова - це людина в цілому. Вона миттєво розкриває весь досвід і характер, наміри і почуття людини.

Тож, звісно, кожен з нас зацікавлений у тому, щоб уміти говорити правильно і красиво, оскільки це дає нам змогу встановлювати і підтримувати добрі стосунки з іншими людьми: в сім'ї, на роботі, в суспільному житті, допомагає досягти успіху в найрізноманітніших сферах. Саме по собі безсиле, слово стає могутнім інструментом, якщо воно сказано вміло, щиро і владно.

3.Особливості професійного спілкування

Щоб наше професійне спілкування було успішним, недостатньо просто добре знати мову, її граматичну будову і словник. Треба навчитися користуватися своєю мовою так, щоб зацікавити співрозмовника, вплинути на нього, привернути на свій бік, уміти говорити з тими, хто симпатизує вам, і з тими, хто проти вас, брати участь у бесіді у вузькому колі друзів і виступати перед широкою аудиторією.

Що означає знати мову професії

1. Уміти мислити.

2. Знати логіку вимови.

3. Знати мову фаху.

4. Розуміти інформацію.

5. Встановлювати комунікативні зв'язки.

6. Володіти культурою спілкування і вираження думки.

7. Володіти нормами усної і писемної літературної мови.

8. Уміти укладати фахову документацію.

9. Уміти складати тексти.

10. Володіти виразністю мовлення.

Мовний кодекс фахівця

1. Обов'язок кожного громадянина, фахівця знати державну мову, володіти нею і постійно користуватися нею при спілкуванні.

2. Мовний обов'язок кожного громадянина і фахівця захищати і утверджувати державну мову, а тим самим захищати і утверджувати народ, його гідність і право на майбутнє.

3. Кожний фахівець, якої б національності він не був, повинен бути патріотом, національно свідомою людиною.

4. Розмовляти державною мовою скрізь: у товаристві, на роботі, вдома.

5. Прищеплювати дітям любов як до святині.

Мовна пам 'ятка фахівцю

1. Говоріть завжди літературною мовою. Це показник професійної освіченості та інтелігентності.

. V н

2. Не вживайте вульгаризмів, грубих і лайливих слів.

3. Уникайте суржиків і професійних жаргонізмів.

4. Не зловживайте словами іншомовного походження.

5. Вживайте терміни відповідно до призначення.

6. Правильно ставте наголос.

4. Культура мови. Основні вимоги до мовлення

Культура мови - це рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Культура мовлення будь-якої особи є складовою її загальної культури і безпосередньо залежить від знання норм сучасної української літературної мови. Культура мовлення починається із уміння слухати, правильно, точно і логічно висловлювати свою думку в писемній та усній формах, бажанням спілкуватися, використовуючи норми української мови.

Спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, письмове та друковане.

Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння.

Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості уного спілкування у порівнянні з писемним. №	Усне	Писемне
1	Первинне	Вторинне
2	Монологічне, діалогічне, полілогічне	Монологічне
3	Розрараховане на певних адресатів у конкретній ситуації	Найчастіше - з невизначеним адресатом, без урахування ситуації
4	Непідготовлене заздалегідь (здебільшого)	Попередньо обдумане
5	Живе, без старанного мовного оформлення	Реальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлення
6	Імпровізоване	Докладний і ґрунтовний виклад думок
7	Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби)	Відсутність цих засобів
8	Чітко індивідуальне	Поглиблена робота над словами і текстом
9	Емоційне і експресивне	Редагування думки і форми її вираження
10	Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощо	Самоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження
11	Обмеження в часі	Можливість перечитування
12	Особливості комунікативної ситуації	Текстові характеристики

Отже, для успішного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній ситуації.

Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють в мовній системі;

• змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією на дану тему; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

• послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

• багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

• точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

• виразністю: щоб мовлення було виразним, слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення;

• доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. При цьому, треба уникати того, щоб могло уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

5. Стилі сучасної української літературної мови

Стиль - це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості щодо добору та використання мовних засобів.

В українському мовознавстві традиційно виділяють п'ять стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовно- побутовий.

Розмовний стиль використовується у побутовій, звичайній мові і мовленні. Мета стилю - спілкування, обмін думками та інформацією. Звичайною формою цього стилю є діалог, може бути розповідь або повідомлення.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми і т.п. Наприклад: брязнутись (розмовне), шпора, фізичка (жаргонне), не лізь поперд батька в пекпо (фразеологізм), рідненький, дівка (емоційно забарвлені слова). Часто вживаються у розмовній мові вигуки, частки (ну, гей), вставні слова, поширені речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо. У розмовному стилі велику роль грають невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

Художній стиль - це насамперед стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зщміст і форму, створених авторами поетичних, прозових текстів.

Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних худржніх текстів. У художньому стилі широко використовуються усі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які, у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.

Публіцистичний стиль - цей стиль найчастіше використовується в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів для агітації та пропагування таких суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.

Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу.

Звичайно формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монолог.

У цьому стилі можуть використовуватись, крім нейтральної лексики, високі, урочисті слова і фразеолагізми (держава, піднесення, нація, розкрити обііши), емоційно забарвлені лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні питання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю в ньому часто використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми (неопалима купина, нова демократія, помаранчева революція).

Формою реалізації для публічного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска тощо.

Науковий стиль, підстилі та ознаки

Науковий стиль - обслуговує потреби науки, навчання і освіти; основна функція - пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості.

• Підстилі:власне науковий, де подана інформація стосується науковців конкретної галузі(використовується в монографіях, наукових статтях);

• науково-популярний, де наукова інформація подається за допомогою мовних засобів публіцистичного стилю;

• науково-навчальний, який функціонує в навчальних посібниках, підручниках і довідниках (Характеризується наявністю визначень, правил, пояснень, а також системою вправ і завдань);

виробничо-технічний, який забезпечує інформацією різні виробничі

потреби.

Основним призначенням цього стилю є повідомлення про результати дослідження, формулювання ідей, доведення теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, опис ознак, роз'яснення явищ, систематизація знань, узагальнення й висновки досліджень тощо.

Науковий стиль характеризують абстрагованість, інформативність, понятійність, предметність, логічність, узагальненість, однозначність, точність, ясність і об'єктивність викладу, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно- наслідкових відношень, висновки.

• Основні мовні засоби цього стилю: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків- символів; часте вживання іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безособовість синтаксису, відсутність вказівки на особу автора, господарські сфери. Слова вживаються тільки у прямому значенні, неприпустиме їх різне тлумачення, емоційне забарвлення, метафоричність.

У синтаксисі дозволяється тільки прямий порядок слів, переважають пасивні конструкції і складнопідрядні речення з ознаками мети, причини, наслідку, результату.