
- •Поняття і ознаки правотворчості
- •1.2.Ознаки правотворчості:
- •1.3 Фактори
- •Функції нормотворчості
- •2.1. Принципи правотворчості
- •2.2.Стадії правотворчості
- •§3. Стадії правотворчого процесу
- •1. Передпроектна стадія
- •2.Залежно від суб'єктів правотворчість поділяється на:
- •3.Залежно від юридичної сили актів, правотворчість поділяється на:
- •5.За функціональним призначенням розрізняють:
- •3.2. Поняття і стадії правотворчого (законотворчого) процесу
- •II етап. Безпосереднє прийняття нормативно-правового акту відповідним суб'єктом правотворчої діяльності.
- •3.3. Характеристика інших видів правотворчості.
- •Нормотворча техніка: поняття, елементи, види
3.2. Поняття і стадії правотворчого (законотворчого) процесу
Правотворчий процес — це процесуальна діяльність суб'єктів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їх волі шляхом встановлення, зміни чи скасування правових норм, яка відбувається відповідно до встановленої процедури.
У країнах англосаксонської правової сім'ї основним видом правотворчої діяльності є судова правотворчість, тобто діяльність суду з прийняття судових рішень, відповідно стадії цієї діяльності і є стадіями правотворчості.
У країнах романо-германської правової сім'ї, у тому числі й в Україні, основним видом правотворчості є законотворчість, а основним джерелом права — нормативно-правовий акт.
Процес законотворчості суворо регламентований правом. Наприклад, в Конституції України йдеться про порядок прийняття законів. Крім того існує Регламент Верховної Ради України, де передбачаються правила і режим роботи цього органу. Інші суб'єкти підзаконної правотворчості також мають власні нормативні документи, що встановлюють порядок їх діяльності щодо прийняття правових актів.
Існує декілька підходів до поділу законотворчого процесу на стадії. Якщо їх узагальнити, то можна виділити наступні його етапи та стадії, при тому, що кожний етап включає декілька стадій.
І етап. Формування державної волі (підготовка проекту).
1) З'ясування суспільної потреби у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин, визначення виду правового акта та суб'єкта його прийняття із залученням фахівців у відповідній галузі господарства, які мають досвід роботи та знання.
2) Прийняття рішення про підготовку нормативно-правового акта. Готувати проект нормативного акта, після прийняття відповідного рішення, може орган правотворчості, інші суб'єкти законодавчої ініціативи, а також спеціально уповноважені суб'єкти. Відповідно до законодавства України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення проектів законів визначається Положенням про порядок розроблення проектів законів та Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Розроблення закону (його частини) на договірній основі замовляє Президія Верховної Ради України за рахунок кошторису витрат Верховної Ради України. У ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи. Розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради України від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи, чи за їх підтримкою з обов'язковим зазначенням всіх авторів. Парламент може доручити розроблення проекту закону або його частини постійній або тимчасовій спеціальній комісії Парламенту, а також Уряду.
3) Розгляд і обговорення проекту здійснюється у різних формах (розширені засідання робочих груп; обговорення у засобах масової інформації; отримання експертних висновків від профільних наукових установ тощо). Найважливіші законопроекти можуть виноситись на всенародне обговорення. Прикладом може бути винесення на всенародне обговорення у 2003 р. проекту внесення змін до Конституції України.
4) Створення остаточного варіанта проекту нормативного акта.