10. “Соціологізм” е. Дюркгейма та його теорія соціальної солідарності.

Еміль Дюркгейм є засновником французької соціологічної школи, перший професор соціології у Франції — сформулював принципи соціології, що стали хрестоматійними. Його теорію дослідження суспільства називають «соціологізмом», оскільки Дюркгейм стверджував і обґрунтовував пріоритет (примат) соціальної реальності над індивідуальною, а також її виняткове значення в детермінації людської свідомості і поведінки. Дюркгейм вважав, що основною задачею соціології є вивчення соціальних фактів, під якими він мав на увазі незалежну від індивідів реальність, що має «примусову силу». Дюркгейм приводить безліч прикладів, які демонструють застосування терміна «примус». Так, по Дюркгейму, примус має місце, коли на зборах чи у натовпі усім внушаєтся яке-небудь почуття чи колективна реакція. Такий феномен виявляється типово соціальним, оскільки його опорою і суб'єктом виступає група, а не окремий індивід. Так само і мода – це соціальний феномен: кожний вдягається певним чином, тому що так вдягаються інші. Як приклад Дюркгейм бере також суспільну думку, що спонукає до більшої чи меншої народжуваності, до шлюбу, самогубства і т.д. Цю суспільну думку він визначає як стан колективної душі. Нарешті, не можна не назвати інститут виховання, права, вірування, які також відрізняються тим, що вони усім нав'язуються і надаються ззовні. Таким чином, феномен натовпу, різного роду думки, мораль, виховання, право, вірування – усі ці факти Дюркгейм поєднує на підставі загальної ознаки - це колективні факти, вони впливають на кожного окремо. Центральною в науковій творчості Дюркгейма є проблема соціальної солідарності. Він вважав, що суспільство за своєю природою засновано на консенсусі. Конфлікти не є ні рушійною силою історичного розвитку, ні неминучою ознакою колективного життя, вони — ознака хвороби чи розладу в суспільстві. Дюркгейм відкидав ідею Маркса про революцію як єдиний прийнятний спосіб вирішення соціальних конфліктів.

Згідно Дюркгейму, розвиток людського суспільства проходить дві фази:

• механічної солідарності (доиндустриальное і почасти традиційне суспільство);

• органічної солидарності (доиндустриальне, а потім — індустріальне суспільство).

Механічна солідарність притаманна нерозвиненим, архаїчним суспільствам, у яких дії і вчинки людей однорідні, оскільки самі вони схожі один на одного і тому — взаємозамінні. Таке суспільство прагне цілком підкорити собі індивіда, регулювати його свідомість і поведінку. Органічна солідарність ґрунтується на розподілі праці, професійній спеціалізації, економічному взаємозв'язку індивідів. При ній кожен індивід якоюсь мірою незалежний від суспільства, вільний і автономний. Важливою умовою солідарної діяльності людей є відповідність виконуваних ними професійних функцій їх здібностям.

11. Особливості американської соціологічної школи та її представники.

В 20-і роки XX століття і продовжується донині, центр світової соціології перемістився в США, де ця наука відразу ж одержала чималу допомогу держави і підтримку більшості університетів. Перший у світі соціологічний факультет виник у 1892 році в Чикагському університеті. Нічого подібного в Європі не відбувалося. Соціологія не користалася тут підтримкою ні з боку держав, ні з боку університетів. Еміграція соціологів послабила європейську і підсилила американську науку. Якщо вона й мала місце в університетах, то не так, як у США: тут для відомих учених створювали кафедри і дозволяли читати лекції. У Європі ж професора економіки, історії, права, політичної економії чи філософії пропонували навчання «по соціології», хоча і не під її власним ім'ям. У США ж навколо провідних університетів — Чикагського, Гарвардського, Мічіганського — наприкінці XIX—початку XX століть сформувалися великі наукові школи. Десятки тисяч проведених у першій половині XX століття емпіричних досліджень заклали міцний фундамент наукової соціології. Якщо європейці під науковою соціологією розуміли насамперед теоретичну науку, що спирається на могутні традиції класичної філософії, то американці зводили наукову соціологію в першу чергу до емпіричної, створеної за зразком класичного природознавства. На рубежі XIX і XX ст. в американській соціології здійснюються асиміляція європейських соціологічних теорій і вироблення специфічного ракурсу аналізу соціальної реальності. Практичність як одна з домінуючих рис національного характеру відбилася на спрямованості досліджень у рамках американської соціологічної школи. В американській соціології розвиток йшов у напрямку послаблення інтересу до загальної соціологічної теорії і переходу до приватних емпіричних досліджень. Європейське й американське суспільство в той період, коли його вивчали теоретики «класичного» періоду розвитку соціологічної науки, переживало разюче цікаві події. Капіталізм, завдяки індустріальній революції, розвертався у всю свою міць: зростання промислових міст-спрутів, обезземелювання селян, концентрація злочинності і проституції, торгівля дітьми, пауперизація і зубожіння широких мас. І все це — на тлі небаченого розширення політичних прав, насамперед для середніх прошарків, а не тільки для аристократії (як колись); на тлі появи залізниць, газових ліхтарів, синематографу, пароплавів і інших небачених раніше чудес «століття заліза», як його охрестили пізніше історики.

Америка дала світу самий довгий ряд видатних мислителів — це Е. Шилз, П. Лазарсфельд, Р. Мертон, П. Блау, Ч. Кулі, Дж. Мід, Р. Парк, І. Гофман, Дж. Александер, Д. Белл, Т. Веблен, А. Гоулднер, Р. Миллс, Д. Рісмен, У. Самнер, А. Смолл, А. Тоффлер, Дж. Хоманс, які багато в чому визначили науковий зміст сучасної соціології. Якщо в Європі соціологічна думка розвивалася в тісному контакті з філософією, то в Америці серед соціологів одержала широке поширення соціальна психологія. Представники обох культур прагнули пояснити еволюцію і функціонування суспільства, але робили це по-різному: європейці більше тяжіли до глобальних історичних схем, американці — до конкретних моделей і прикладних розробок.

Замість філософської субстанції американці робили акцент на вивченні поведінки і дії. Їх не цікавило те, що приховано усередині розуму і що не піддається точному виміру. Їх цікавило те, що виявляється зовні в так званій відкритій поведінці. Так з'явився біхевіоризм (від англ. Behavior — поведінка), який підкорив собі в першій половині XX століття всі соціальні науки (економіку, психологію, соціологію, політологію). Важлива роль у розвитку психологічної концепції дзеркального «Я» в америк. соціології належить Ч. Кулі. Первинними фактами суспільства є уявлення, які люди мають друг про друга, а особистість – це сума психічних реакцій людини на думки оточуючих людей. Самосвідомість людини включає три головних елементи:

• власне уявлення про те, яким я здаюся іншому; уявлення інших про нас;

• ті емоції, які викликає в нас зіставлення нашого уявлення про себе і уявлення про нас інших.

12. Розвиток української соціологічної думки, її найбільш відомі представники та сучасний стан.Питання про суспільство, його розвиток завжди цікавили наших предків.Ці питання розглядаються вже в письмових пам'ятках Київської Русі.Один із перших творів, де автор торкається цих питань - «Слово про закон і благодать» метрополіта Іларіона.Іларіон ділить історію людства на два етапи: епоху Старого завіту і епоху Нового завіту.Етап Старого завіту-це розвиток людства до винекнення християнства; взаємовідносини між людьми будувалися на принципах рабства, розколу і нерівності народів.В епоху Нового завіту панує свобода, істина, благодать.Завіт вводить всіх людей в вічність, як рівних перед богом.Концепція Іларіона мала провіденціалістський характер. Період13-15ст.-надзвичайно складний в історії українського народу (напастя монголо-татар, експансія поляків, литовців, угорців…).Всі ці біди призвели до того, що українськими літописцями історії вбачалося як процес, який веде до загальної загибелі. Літописці стояли на позиціях фаталізму. Період 16 - поч. 17 ст. - це період боротьби проти католицизму. Основний жанр в літературі - полемічний. Своєї вершини досяг в творчості І.Виш енського. Головна ідея в його поглядах на суспільство- ідея рівності всіх людей від природи і перед Богом.В1632р.Була відкрита Києво-Могилянська академія,яка стала центром розвитку наукової,в тому числі і соціальної думки в Україні.IIпол.18-поч.19ст.-епоха Просвітництва. Представники Просвітництва в Україні- Г.Сковорода, В.Капніот, М.Карамзін, І.Козельський. Г.Сковорода вважав причиною всього уродливого в суспільстві «несродну» працю. Щоб позбавитися соціальних недолікив, треба щоб кожен реалізував свої природні задатки. Самопізнання і «сродна» праця -ось шлях до переустрою суспільства 19 - поч. 20 ст. - найбільш помітний слід в історії соціальної думки в Україні залишили Т.Г.Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров (члени КМБ), ІФранко, М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Вінниченко, М.Шаповал та ін. В радянський період української соціології не було. Була «радянська соціологія» - історичний матеріалізм. Соціологію було оголошено псевдонаукою. Українська соціологія виникла в кін. 80-х - поч. 90-х рр. Нині вона знаходиться в пошуку власної аутентичності, виробляє свою методологічну базу, концептуальну схему. Настав час створення соціології як самостійної науки, із своєю класичною традицією, власними проблемами і термінологією, відкритою для взаємного обміну із світовою соціологією.