8. Теорія економічного детермінізму к. Маркса.

Соціологічна теорія К. Маркса визначається істориками соціології як теорія економічного детермінізму, оскільки головну причину, джерело розвитку суспільного життя в цілому він бачив в економічних відносинах. Розвиток суспільства він розглядав як природно-історичний, об'єктивний процес зміни суспільно-економічних формацій (традиційна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична).

Маркс народився в родині адвоката, одержав різнобічну освіту (філософія, історія), жив у багатьох європейських містах, займався науковою, публіцистичною, організаційною діяльністю, яка була пов'язана з його інтересом до робочого руху. Він наочно спостерігав «звірства первісного накопичення капіталу»: зростання злочинності й убогості в містах, руйнування селянства, казкове збагачення купки буржуїв, продаж дітей у рабство тощо. Тому Маркс висунув зовсім інший підхід до розуміння суспільства, ніж Конт. Якщо для Конта і Дюркгейма головне — стабілізація суспільства, то для Маркса — знищення такого суспільства і заміна його новим, більш справедливим. Справді, Маркс виступав за революційний шлях зміни суспільства, а всі інші соціологи — за реформістський. Маркс — засновник так званої теорії конфлікту, він визначав протиріччя і конфлікти як найважливіший фактор соціальних змін, як рушійну силу історії. Усюди, де є класи, існує антагонізм, тому що один клас завжди експлуатує інший, тобто живе за його рахунок, привласнює неоплачувану працю. Рабовласництво і феодалізм усе більше накопичують такий антагонізм, а капіталізм доводить його до логічного апогею. Антагонізм не можна подолати в рамках існуючого ладу, тому що капіталісти добровільно не віддадуть награбоване і не поміняються місцями з тими, кого вони експлуатують. Навіть якщо два класи поміняються місцями, експлуатація як явище, як соціальний інститут не зникне. В результаті Маркс дійшов висновку, що експлуатацію не можна реформувати, її можна тільки знищити, замінивши класове суспільство на безкласове.

Таким чином, місце і роль марксизму в історії соціологічної думки визначається тим, що функціонування суспільства, свідомість і поведінка людей, аналізуються насамперед через призму матеріальних умов життя, через протиріччя і конфлікти в способі виробництва.

9. М. Вебер та його внесок у розвиток соціологічної теорії. Чому соціологія, на його думку, повинна бути розуміючою наукою?

М. Вебер - засновник «розуміючої» соціології і теорії соціальної дії. Говорячи про методи дослідження, Вебер підкреслював, що використовувати тільки соціальну статистику неправильно. Він вважав, що це — перший і далеко не останній крок ученого. Другий і більш важливий крок — пошук мотивів, що можуть розкрити змістовний зв'язок явищ. Статистика і вивчення мотивів людської поведінки (які, по суті, ігнорували Конт, Маркс і Дюркгейм) — взаємодоповнюючі частини соціологічного дослідження. Це ядро наукового методу, що одержав назву «розуміючої соціології». Вебер виходив з того, що соціологія повинна не тільки і не стільки констатувати, скільки пізнавати ті значення, що люди надають своїм діям. Для цього і вводиться термін «розуміння». Спостерігаючи реальну дію, наприклад, страйк, соціолог повинний сконструювати пояснення причин її виникнення на основі внутрішніх мотивів її учасників. Мотиви ж інших людей ми розкриваємо завдяки знанню того, що в схожих ситуаціях більшість людей поводять себе однаково. Так Вебер підійшов до теорії соціальної дії. Це одне з центральних понять веберовской соціології.

Вебер виділяє чотири ідеальних типи соціальної дії:

• Традиційниа (заснована на звичці),

• Афективна ( виявляється через емоції, афекти),

• Цілерационалъна (поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети, успіху),

• Ціннісно-раціональна (самоцінність поведінки, узятої як такої, яка не залежить від успіху, кінцевого результату).

Два перших типи поведінки, строго говорячи, не повинні входити в предмет соціології, оскільки людина виконує їх або автоматично, виходячи із традицій, або несвідомо, під впливом почуттів (афектів). Тільки перші два він відносив до соціології і називав їх раціональними (усвідомленими).

Вебер розробив практично всі базисні теорії, що сьогодні складають фундамент соціології. Усі досягнення Вебера просто неможливо перелічити, настільки їх багато. Завдяки теоретичному внеску Вебера, можна стверджувати, що німецька школа домінувала у світовій соціології аж до Першої світової війни.