30.Розкрийте сутність та особливості процесу соціалізації особистості, його основних етапів. Характер взаємозв’язку між соціалізацією та соціальною активністю?

Становлення особистості — складний і тривалий процес залучення особистості до соціального, тобто її соціалізації. Це найбільш широке поняття, що служить для характеристики формування особистості. Соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить. Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства. Ведучим і визначальним початком соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Однак соціалізація включає і стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості.

Процес соціалізації складається з низки етапів.

- первинна соціалізація, що охоплює період дитинства (засвоєння норм і цінностей дитиною, її входження в дану культуру), засвоєння елементарних соціальних навичок.

- вторинна соціалізація, етап, що збігається з одержанням формальної освіти, підготовка до активного трудового періоду (школа, ВНЗ, робота). До 18 – 20 років.

Соціалізація зрілості – етап перетворення індивіда в самостійного економічного агента і створення їм власної родини, (активний трудовий період до 60 років). Соціалізація старості – етап поступового відходу від активної трудової діяльності і перетворення у своєрідного «утриманця».(60 років і більше) Виділяють і такі стадії соціалізації: дотрудова (охоплює період життя людини до початку трудової діяльності); трудова (охоплює період активної участі людини у трудовій діяльності); післятрудова (період, що починається з закінченням активної трудової діяльності людини). Отже, соціалізація не завершується в якийсь момент життя людини, вона продовжується все життя, оскільки людина протягом усього життя здобуває нові цінності, норми, погляди, змінює свою поведінку. У зміст соціалізації входить засвоєння індивідом мови соціальної спільності, засобів мислення, які властиві даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків і засобів діяльності тощо. Індивід соціалізується, завдяки включенню у різні форми соціальної діяльності, освоєнню соціальних ролей. У цьому плані соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Тому немає соціалізації без індивідуалізації. Основними чинниками соціалізації особистості виступають елементи соціального середовища:

1. по-перше, сукупність ролей і статусів, що суспільство пропонує людині;

2. по-друге, сукупність соціальних інститутів, громадських організацій і соціальних спільнот, у межах яких індивід реалізує певні соціальні ролі і здобуває бажані статуси;

3. по-третє, сукупність цінностей, норм, умінь і навичок, які людина опановує, щоб виконувати відповідні ролі. Особистість неможлива поза соціальною діяльністю, поза спілкуванням. Тому на різних етапах і стадіях у процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда (родина, родичі, однолітки, дошкільні дитячі установи, навчальні заклади, трудові колективи, суспільно-політичні організації, мистецтво, література, ЗМІ тощо). У процесі соціалізації виділяють дві фази: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Соціальна адаптація означає пристосування індивіда до соціального середовища: до рольових функцій, до соціальних норм, до соціальних груп, інститутам, до умов функціонування різних сфер суспільства. У процесі адаптації індивід погоджує свої потреби зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища.

• Інтеріоризація – це процес перетворення зовнішніх норм у внутрішні правила поведінки. Це процес переходу елементів зовнішнього середовища у внутрішнє «Я». Отже, результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторність її духовного світу, особливості темпераменту, уяви, інтелекту. Таким чином, якщо в першій фазі соціалізації особистості відбувається пристосування індивіда до соціального середовища; то в другій фазі – вплив соціальної системи проходить через внутрішнє «Я» людини і виявляється в зміні її поведінки. Взаємозв’язок між соціалізацією і соціальною активністю полягає в таму, що вони не завершуються в якийсь момент життя людини, вони продовжуються протягом усього життя, оскільки людина протягом усього життя здобуває нові цінності, формує нові здібності, потреби, засоби діяльності.

31. В чому полягає сутність девіантної поведінки? Якими є прояви соціальних відхилень у суспільному житті, їх причини і наслідки?

Поведінка людей далеко не завжди відповідає загальноприйнятим цінностям і нормам. Девіантна поведінка - це вчинок, діяльність людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам, стереотипам і зразкам поведінки. Як індивідуальний поведінковий акт, девіантна поведінка вивчається психологією, педагогікою і психіатрією. Предметом вивчення соціології є не одинокі вчинки, а масові поведінкові реакції, що йдуть врозріз з існуючими нормами.

Девіантна поведінка в соціологічному розумінні далеко не завжди має негативний сенс. Відхилення від норм можуть мати для системи двояке значення:

1. негативне, коли порушується функціонування системи, відбувається дезорганізація і створюються загрози її існуванню;

2. позитивні, коли відбувається удосконалювання системи, підвищення її організованості.

Можна виділити три основні компоненти соціального відхилення (девіації): людина (група), якій властива певна поведінка; очикування чи норма, що є критерієм оцінки девіантної поведінки ; група чи організація, що реагує на поведінку. Класифікація девіантної поведінки також зв'язана з певними труднощами: одні й ті ж самі види поведінки можуть вважатися як девіантними, так і не девіантними не тільки в різних суспільствах, але й у різних шарах того самого суспільства. Насамперед, виділяють первинні і вторинні відхилення (девіації). Первинне відхилення - поведінка, що частково відповідає прийнятим у суспільстві чи групі культурним нормам. Це відхилення незначні і терпимі. Тому індивіди, що роблять їх, не вважаються девіантами (наприклад, курці). Вторинне відхилення - це відхилення від існуючих у групі чи суспільстві норм, що соціально визначаються як девіантні (наприклад, злочинці). Існує кілька пояснювальних моделей причин девіантної поведінки. Усі теорії, що пояснюють девіацію, можна звести в три основні групи: біологічні, психологічні і соціологічні. У біологічних теоріях робиться акцент на вроджену схильність людини до здійснення девіантних вчинків. У психологічних теоріях девіантна поведінка пояснюється різними відхиленнями в психічному розвитку. Соціологічне пояснення будується на основі соціальних і культурних факторів. Уперше соціологічне пояснення девіації було дано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм. Під категорією "аномія" Дюркгейм розумів "безнормність". Її зміст полягає в тому, що під час криз, радикальних соціальних змін життєвий досвід перестає відповідати ідеалам, втіленим у соціальних нормах, що регулюють поведінку людей у звичайних умовах. Соціальні норми руйнуються, люди втрачають орієнтацію, виникає соціальна дезорганізація, тобто це стан суспільства, коли культурні цінності, норми і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Подальший розвиток теорії аномії зв'язано з ім'ям Р. Мертона. На його думку, причина девіації складається в розриві між культурними цілями суспільства і соціально схвалюваними засобами їхнього досягнення. Наприклад, люди прагнуть до фінансового успіху, але переконуються в тому, що його неможливо досягти за допомогою соціально схвалюваних засобів. В залежності від відношення індивідів до прийнятих в тій чи іншій спільності цілей і засобів їхнього досягнення, Р.Мертон виділив п'ять типів поведінкових реакцій: конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм, заколот. Конформізм (підпорядкування) означає прийняття цілей і засобів даної соціальної спільності, навіть шляхом відмовлення від власних переконань. Цей вид поведінки найбільш розповсюджений. Якби справа обстояла інакше, стабільність суспільства була б неможлива. Інновація (нововведення) виражається в прийнятті цілей, але неприйнятті засобів їхнього досягнення. Ритуалізм (від слова ритуал) виражається в неприйнятті цілей, але прийнятті засобів досягнення цих цілей. Наприклад, службовий психоз бюрократа – він стежить за правильністю заповнення різних паперів, забуваючи про цілі, задля яких вони заповнюються. Ціль відкидається, однак підпорядкування встановленим нормам зберігається. Ретретизм (відхід) - це вид адаптації індивідів до суспільства, яке вони не сприймають. Ці люди знаходяться в суспільстві, але фактично не належать до нього, що виявляється в повному запереченні цілей і засобів. Відхід із суспільства, але куди? У психічну хворобу, наркоманію, алкоголізм, бродяжництво. Заколот - це така поведінкова реакція, що виражається в повному запереченні проголошуваних суспільством цілей і засобів і заміні їх на нові цілі і засоби. Це спроба установити новий соціальний порядок.

33.Порівняльний аналіз економічних систем. Соціально-економічні проблеми сучасного українського суспільства. Капіталізм- це економічна система, при якій природні ресурси и засоби виробництва товарів і послуг знаходяться в приватній власності.Особливості:-приватна власність;- прагнення до вигоди; - конкуренція і суверинетет споживача.Соціалізм – це економічна система, при якій природні ресурси і засоби виробництва знаходяться в колективній власності.Особливості :

-колективне володіння власністю; - прагнення до досягнення колективних цілей;-державний контроль над економікою. Справедливість – рівне задоволення всіх потреб всіх членів суспільства. Державний капіталізм – це економічна і політична система, при якій всі компанії та підприємства знаходяться в приватній власності , при цьому співпрацюють з державою.Критерії порівняння економічних систем:

• ВВП;

• Економічна рівність-характер розподілу ресурсів;

• Особиста свобода громадян: в соціалізмі-обмежується, в капіталістичній –необмежується. Соціологів цікавлять соціально – економічні проблеми, оскільки вони приводять до відчутних соціальних наслідків. Так, серед таки проблем в Україні виділяють наступні: -відсутність чіткого плану і непослідовність політики реформування;

-найгірші соціальні якості еліти (приховане небажання здійснювати реформи, домінування вузьких кланових інтересів над суспільними, корумпованість і т.п.);

-професійна некомпетентність реформаторів (нездатність знаходити і впроваджувати інноваційні рішення, нездатність виробляти стратегічні і тактичні проекти і т.п.). Окрему групу проблем, на думку експертів, складають фактори, зв'язані з недостатньо розвитими соціальними якостями населення:

-відсутність ринкового мислення;

-нездатність виробляти адекватні, суспільно й індивідуально корисні реакції на кризові явища;

-сліпа віра в доцільність використання чужого досвіду і моделей економічного розвитку, які перенесені на український ґрунт;

-надії, що все «якось буде і саме собою станеться»;

-небажання знати, що відбувається насправді, недооцінка інформації.