3.5 Соціальні інститути в системі соціальних зв'язків.

Соціальна структура – це не тільки система соціальних груп, спільнот, але й інституціональні організаційні форми, які забезпечують їхній розвиток і переміщення, додають стійкість і визначеність соціальним зв'язкам.

Соціальний інститут - це насамперед сукупність норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Вживаючи термін «соціальний інститут», найчастіше мають на увазі всякого роду упорядкування, формалізацію суспільних зв'язків і відносин (процес упорядкування і формалізації соціальних зв'язків і відносин називається інституціоналізацією). Умови інституціоналізації:

• постійна і міцна взаємодія між учасниками зв'язків і відносин;

• чітке визначення функцій, прав і обов'язків, що забезпечують взаємодію кожного з учасників зв'язку;

• регламентація і контроль за цією взаємодією суб'єктів;

• наявність спеціально підготовлених кадрів, що забезпечують функціонування соціальних інститутів тощо.

Соціальні інститути - це могутні інструменти виживання суспільства, які складалися на протязі тисячолітньої культурної еволюції. Для того щоб існувати, суспільство повинне задовольняти свої фундаментальні потреби. Для цього в суспільстві створені певні соціальні інститути:

• потреба у відтворенні роду (інститут сім’ї і шлюбу);

• потреба в безпеці і соціальному порядку (політичні інститути, держава);

• потреба в забезпеченні засобів існування (економічні інститути, виробництво);

• потреба в передачі знань, соціалізації підростаючого покоління, підготовці кадрів (інститути освіти, науки і культури);

• потреба в рішенні духовних проблем (інститут релігії).

Соціальні інститути виконують наступні функції:

1) функція закріплення і відтворення суспільних відносин. Кожен інститут має систему правил і норм поведінки, що закріплюють, стандартизують поведінку своїх членів. Тим самим забезпечується стійкість соціальної структури суспільства;

2) регулятивна функція полягає в тому, що функціонування соціальних інститутів забезпечує регулювання взаємин між членами суспільства шляхом вироблення шаблонів поведінки;

3) інтегративна функція містить у собі процеси взаємозалежності і взаємної відповідальності членів соціальних груп;

4) транслююча функція - передача соціального досвіду новим членам суспільства;

5) комунікативна функція виявляється в поширенні необхідної інформації як всередині даного інституту, так і на інші інститути.

Соціальні інститути, постійно розвиваючись, змінюють свої форми. Джерелами розвитку є ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні) фактори.

Серед екзогенних найважливішими факторами є впливи на соціальну систему елементів культури й особистостей. Зміни соціальних інститутів під впливом культурних підсистем, що розвиваються, обумовлені, насамперед, накопиченням людством нових знань. Крім того, великий вплив на еволюцію соціальних інститутів роблять зміни в ціннісних орієнтаціях. Великий вплив на соціальний інститут може зробити видатна особистість. Дії таких особистостей часто змінюють функціонування і навіть існування цілих соціальних інститутів (наприклад, Петро I, Ленін). У той же час соціальні інститути відіграють провідну роль у формуванні світосприймання і світорозуміння індивідів, наприклад, інститут сім’ї, освіти тощо.

Ендогенні зміни соціальних інститутів відбуваються в основному через те, що той чи інший інститут перестає ефективно виконувати свої функції, не досягає мети, що стоїть перед ним, не сприяє реалізації потреб і інтересів певних соціальних груп.

3.6 Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії.

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної думки, то ми побачимо, що істотне місце завжди займали пошуки інтегративних елементів, відносин, що визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків, мислителі намагалися виділити головні елементи, що єднають суспільство. За Гегелем визначальними були правові відносини, саме вони з'єднували усі види зв'язків воєдино. За Кантом, таку роль відігравали моральні відносини. За Марксом – глибинні економічні.

Безсумнівно, загальні цінності виступають інтегративним чинником, але це не єдиний чинник. Цінності можуть не тільки поєднувати, але і вказувати на диференціацію, тому що системи цінностей можуть бути протилежними, тому Їх роль може мінятися.

Прийнято розмежовувати цінності:

1. існуючі, наявні (наприклад, цікава робота, родина, повага людей, багатство тощо);

2. цінності цільові (ідеали, цілі, бажання);

3. цінності належного (соціальні норми, ролі, установки).

Соціальні норми подібно до інших цінностей виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти. Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання і соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер. Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий варіант поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує подібно ідеям, ідеалам, але і наказує. Її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.

Соціальні норми – це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством в цілому.

Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, цілі і способи їх досягнення. Внаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності.

Норми виникають внаслідок потреби у певній поведінці. Так, наприклад, однією із самих давніх норм була норма чесного відношення до своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити тільки дотримуючись даної норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільних дій.

Різноманіття соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати норми можна за різними критеріями:

за суб'єктами, носіями норм: загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія цих норм.

за об'єктом чи сферою діяльності розмежовуються норми, що діють в окремих видах відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні тощо.

за змістом: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т.д.

за місцем в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні.

за формою утворення і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі.

за масштабом застосування: загальні і локальні.

за способом забезпечення: ті, що спираються на внутрішнє переконання, суспільну думку чи на примус, на силу державного апарата.

за функціями: норми оцінки, що орієнтують, контролюючі, регламентуючі, караючі, заохочуючи.