3.1 Сутність поняття "суспільство" Суспільство – це сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, що склалися історично.

Способи взаємодії індивідів у суспільстві можуть бути різними:

• безпосередній соціальний зв'язок: зв'язок між людьми, що знаходяться в один час в одному й тому ж місці, тобто сприймають один одного безпосередньо своїми органами почуттів. Найчастіше це — співробітництво (виконання спільної роботи), що має широке поширення і величезну перевагу в житті суспільства. Співробітництво можливе і на ґрунті виконання релігійного ритуалу, гри, політичної дії й ін.

• опосередкований зв'язок, тобто зв'язок між людьми, розділеними або географічними, або часовими рамками. Якщо люди розділені лише географічними рамками, але діють у той самий час, то між ними можливе співробітництво, наприклад, на базі поділу праці. Селянин, що виробляє у селі льон, співпрацює з робітником, що переробляє його в місті на пряжу, хоча вони і не бачили один одного ніколи; опосередкований зв'язок можливий в області мистецтва, політичної діяльності й ін.

Особливий тип опосередкованого зв'язку встановлюється між людьми, що живуть у різний час. Такий зв'язок можна було б назвати зв'язком-впливом. Кожне покоління людей у своїй дії пов'язано з поведінкою попередніх поколінь: воно спирається на його культуру, накопичені їм організаційні методи і навички, відштовхується від суми ідей, сукупності вірувань, духовних течій, здобутих минулими поколіннями. Цей зв'язок є дією минулого на сьогодення, в чому і виявляється його специфіка.

Для більш повного і глибокого розуміння сутності суспільства можна виділити деякі його риси (ознаки):

1) спільність території, на якій живуть люди, які взаємодіють і спілкуються між собою;

2) цілісність і стійкість суспільства як єдиного цілого;

3) автономність і самодостатність, самовідтворення, саморегуляція і саморозвиток;

4) певний рівень розвитку культури зі сформованою системою норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків між людьми.

3. 2 Типологія суспільств.

У сучасному світі існують різні типи суспільств, що розрізняються між собою по багатьом параметрам, як наявним (мова спілкування, культура, географічне положення, розмір і т.п.), так і прихованим (ступінь соціальної інтеграції, рівень стабільності й ін.).

Наукова класифікація припускає виділення найбільш істотних, типових ознак, що відрізняють одні групи суспільств від інших і які об'єднують суспільства однієї і тієї ж групи.

У середині XIX ст. К. Маркс запропонував типологію суспільств, в основу якої були покладені спосіб виробництва матеріальних благ і виробничі відносини - насамперед відносини власності. Він розділив усі суспільства на п'ять основних типів (за типом суспільно-економічних формацій): первісно-общинні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні і комуністичні.

Інша типологія поділяє всі суспільства на прості і складні. Критерієм виступає рівень управління і ступінь соціальної диференціації (розшарування). Просте суспільство - це суспільство, у якому складові частини однорідні, у ньому немає багатих і бідних, керівників і підлеглих, структура і функції тут слабко диференційовані і можуть легко заміщуватися. Такими є первісні племена, що подекуди збереглися дотепер. Складне суспільство - суспільство із сильно диференційованими структурами і функціями, взаємозалежними один від одного, що обумовлює необхідність їхньої координації.

К. Поппер розрізняє два типи суспільств: закриті і відкриті. В основі різниці між ними лежить ряд факторів, і насамперед відношення соціального контролю і свободи індивіда. Для закритого суспільства характерна обмежена мобільність, несприйнятливість до нововведень, традиціоналізм, авторитарна ідеологія, колективізм. До такого типу суспільств К.Поппер відносив Спарту, Прусію, царську Росію, нацистську Німеччину, Радянський Союз сталінської епохи. Відкрите суспільство характеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій, критицизмом, індивідуалізмом і демократичною плюралістичною ідеологією. Зразками відкритих суспільств К. Поппер вважав давні Афіни і сучасні західні демократії.

Стійким і розповсюдженим є розподіл суспільств на традиційні, індустріальні і постіндустріальні, який був запропонований американським соціологом Д.Беллом на підставі зміни технологічного базису - удосконалювання засобів виробництва і знання.

Традиційне (доіндустріалъне) суспільство - суспільство з аграрним укладом, з перевагою натурального господарства, чіткою ієрархією, малорухомими структурами і заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. Тут переважають видобувні види господарської діяльності - землеробство, рибальство, видобуток корисних копалин. Переважна більшість населень (приблизно 90%) зайнято в сільському господарстві. Для цього суспільства характерні ручна праця, вкрай низькі темпи розвитку виробництва, що може задовольняти потреби людей лише на мінімальному рівні. У доіндустріальному суспільстві основним виробником є не людина, а природа. Воно вкрай інерційно, тому важко сприймає нововведення. Поведінка індивідів у такому суспільстві регламентується звичаями, нормами, традиціями, що вважаються непорушними, що не допускають навіть думки про їхню зміну.

Індустріальне суспільство - це складне суспільство, із заснованим на промисловості способом господарювання, із гнучкими, динамічними структурами, що модифікуються, способом соціокультурної регуляції, заснованому на поєднанні свободи особи й інтересів суспільства. Для цих суспільств характерно розвинутий поділ праці, масове виробництво товарів, автоматизація виробництва, розвиток засобів масової комунікації, урбанізація і т.д. В індустріальному суспільстві всі сили спрямовані на промислове виробництво, щоб виробити необхідні суспільству товари. Усього лише 5-10 % населення зайнято у сільському господарстві, вони виробляють досить продовольства, щоб прокормити все суспільство. Формування індустріального суспільства пов'язано з поширенням великого машинного виробництва, урбанізацією (відтік населення із сіл у міста), утвердженням ринкової економіки і виникненням соціальних груп підприємців (буржуазія) і найманих робітників (пролетаріат).

Постіндустріальне суспільство (іноді його називають інформаційним) - суспільство, розвинуте на інформаційній основі: видобуток (у традиційних суспільствах) і переробка (в індустріальних суспільствах) продуктів природи змінюються виробництвом і переробкою інформації, а також переважним розвитком (замість сільського господарства в традиційних суспільствах і промисловості в індустріальних) сфери послуг. У результаті міняється структура зайнятості, співвідношення різних професійно-кваліфікаційних груп. Якщо в індустріальному суспільстві масовий клас складали робітники, то в постіндустріальному – службовці, управлінці.