1. Опишіть предмет і завдання судової патопсихології.

Судова (кримінальна) патопсихологія - це самостійна наукова дисципліна, що виникла на стику патопсихології, судової психіатрії та кримінології, використовує підходи, понятійний апарат і методи кожної з них з метою вирішення наукових та практичних проблем боротьби зі злочинністю (Ю. М. Антонян, В. В. Гульдан, 1991).

Предметом судової (кримінальної) патопсихології є особливості психології особистості і злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями у зв'язку з питаннями кримінального і цивільного права, які мають криміногенне значення і передбачають розробку заходів профілактики такої поведінки. Отже, судова патопсихологія вивчає психологічну природу, психологічні закономірності та механізми впливу психічних аномалій на вчинення кримінально караних дій. Об'єктом вивчення судової патопсихології є психологічні особливості особистості та злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями. До останніх відносяться:

а) структурні, або функціональні, відхилення стабільного характеру, зумовлені порушенням внутрішньоутробного розвитку(олігофренія, ядерні й конституціональні психопатії);

б) крайові психопатії, патохарактерологіческіе розвитку;

в) посттравматичні залишкові явища, органічні ураження центральної нервової системи.

2.Охарактеризуйте загальний підхід до поняття норми.

В різних суспільствах (в залежності від рівня економічного та культурного розвитку) існують різні поняття норми, а також відповідно різні ставлення до тих людей, які якимось чином виділяються з цієї норми. В плані соціальних стосунків, поняття норми залежить також від історії та культури людей, їх національності. Поняття норми є змінним, але закономірністю є те, що чим демократичніше суспільство, тим терплячішим воно є до будь-яких відхилень. Тоталітарні ж режими в усі часи переслідували будь-які прояви нестандартної поведінки.

Норма – це деяке ідеальне утворення, умовне позначення об’єктивної реальності або деякий середньостатистичний показник, що характеризує реальну дійсність, але в ній здебільшого не існує.

Кожна норма має свої показники та характеристики. Все те, що не відповідає показникам називається відхиленням від норми. Усі відхилення поділяються на позитивні і негативні. Наприклад негативним відхиленням від норми є розумова відсталість, а позитивним – талановитість чи обдарованість. Негативні відхилення від норми призводять до занепаду особистості, групи, суспільства, в той час коли позитивні сприяють їх розвитку.

3.Розкрийте суть основних підходів до класифікації психічних захворювань. З початку розвитку наукової психіатрії пропонувалася безліч класифікацій психічних хвороб, що відбивають різні точки зору щодо природи розладів психічної діяльності. Принципи їхнього групування в основному йшли коріннями в класифікацію хвороб у загальній медицині, але зберігали при цьому свої особливості. Причиною неоднозначного підходу до нозологічної проблеми в загальній медицині й у психіатрії стало насамперед неоднакове співвідношення між порушеннями функції й морфологічних змін в органі або системі органів. Відомий вітчизняний патолог І. В. Давидовський, маючи на увазі соматичну медицину, затверджував, що хвороба - це комплекс патологічних процесів, що дають ті або інші досить характерні й у той же час динамічні клініко-анатомічні картини. На відміну від цього в більшості випадків психічних захворювань клініко-анатомічні паралелі відсутні, і діагностувати психічну хворобу на підставі дослідження неможливо. Таким чином, у психіатричному діагнозі випадає патологоанатомічний критерій, що має важливе значення для диференціації й діагностики хвороб у соматичній медицині. Кожна психічна хвороба, подібно соматичної, несе в собі біологічний радикал: фактор спадковості, патофізіологічні механізми порушень вищої нервової діяльності, безпосередні впливи навколишнього природного середовища. Але психіатрія відрізняється від інших клінічних медичних дисциплін тим, що вона особливо акцентує соціальні відносини людини. Зв'язку людини з навколишнім середовищем, пише французький психіатр Анрі Ей (1900-1977), не обмежуються законами природи, але визначаються культурою, тобто цінностями, які утворять структуру мислячої істоти. Система відносин людини в суспільстві - це не тільки проблема його пасивної адаптації до навколишнього середовища, але і його здатність робити вільні вибори своїх учинків і поводження: я сам вирішую, і це відкриває дорогу до моєї волі. Суть психічної хвороби полягає в тім, що вона обмежує волю діяти за своїм вибором.

Пряма й безпосередня залежність психічної патології від культурних цінностей і традицій суспільства, соціальних відносин, етичних і моральних норм веде до того, що загально медичні, клініко-біологічні критерії психіатричного діагнозу часто уступають соціально-психологічним і психопатологічним. Центр ваги в розумінні етіології й патогенезу психічного захворювання зміщається від механізміввпливу зовнішніх природних факторів до індивідуальних властивостей особистості людини в системі суспільних відносин. Відповідно до цим традиційний для загальної медицини етіологічний принцип класифікації хвороб у психіатрії виявляється розмитим, і реалізувати його можливо лише у відношенні до кола типових екзогенних психозів: інфекційних, інтоксикаційних. При гострій і грубій поразці мозкової діяльності в психічній хворобі з усією виразністю виступає етіологічний фактор, установлюються клініко-анатомічні паралелі, і захворювання здобуває всі головні властивості, властивому поняттю хвороби в загальній медицині. Але ті ж екзогенні шкідливості у випадку менш грубого, хронічного впливу на організм людини викликають зміни в психічній діяльності, у яких складно переплітається роль різноманітних видових і індивідуальних його властивостей: спадкоємних, фізіологічних, психологічних, особистісних. В інших випадках ці видові й індивідуальні властивості виступають на перший план і самі стають - причиною психічного захворювання. Урахувати всі ці складні відносини необхідно при встановленні діагнозу. Але часто вони стають перешкодою на шляху діагностики.

Білет № 27