3. Феномен пересичення.

Проведені А. Карстен (1927), показали, що спочатку випробувані досить акуратно виконують запропоноване їм завдання, однак, через короткий час (5-10 хв), вони починають пезаметно для себе міняти завдання, змінюється зовнішня структура завдання (риски або кружечки стають менше або більше), або темп, ритм роботи. Іноді випробувані вдаються до «супровідним» дій: вони починають наспівувати, посвистувати, постукувати пальцями. Ці варіанти свідчать, на думку Карстен, про те, що спонукання до виконання завдання починає вичерпуватися, настає феномен «психічного пересичення».

Через деякий час (зазвичай 20-30 хв), коли частішають варіації, а їх прояв набуває виражений ( «грубий») характер, дається нова інструкція: «Це монотонне завдання вам було запропоновано для того, щоб досліджувати вашу витримку. Продовжуйте, якщо хочете, вашу роботу ». Нове осмислення завдання часто призводить до того, що варіації стають рідше, менш вираженими, а іноді й зовсім зникають. Про це свідчать як спонтанні вислови, так і самозвіт випробовуваних. «Я хотів подивитися, кому швидше набридне. Вам (т. тобто експериментаторові) або мені », пли« Я хотів перевірити себе, як довго я можу займатися цією нудною справою ». Отже,-у здорових випробуваних утворюється новий мотив для виконання дій; цей мотив починає співвідноситися з додатковими мотивами. Спонукання до дії випливає з більш віддалених мотивів.

Методичний прийом досвіду на пересичення виявився продуктивним для дослідження мотиваційної сфери хворих. Так, виявилося, що у розумово відсталих дітей виявляється «Полярність» реакції. З одного боку, виявляються грубі варіації, тривалі паузи, тимчасові відходи від роботи при тривалій витримці і витривалості, а з другий - діти-олігофрени швидко кидають обридлу роботу, нс привносячи в ніс ніяких варіантів, не змінюючи її (Соловйов-Елпідінскій, 1935). Ці дані говорять про те, що олігофрен позбавлений можливості знаходити нові, додаткові мотиви для продовження деятелькості.

Цікаві дані ми отримали у хворих на епілепсію. Вони не тільки тривалий час витримують монотонне завдання, але й мало варіюють його. Ми мали можливість спостерігати хворого, який виконував монотонне завдання, креслив рисочки протягом 1 год 20 хв, не виявляючи тенденції до варіації (Зейгарник, 1965).

Якщо для нормальних випробовуваних монотонна робота не представляє ніякого самостійного інтересу і для її продовження потрібно привнесення більше загального мотиву, то для хворих на епілепсію саме по собі акуратне і ретельне проведення рисок було досить дієвим мотивом і мало певний сенс.

Показовою виявилася така реакція хворих на епілепсію на другий інструкцію. Якщо у здорових людей, дорослих і дітей другого інструкція надавала новий сенс всієї експериментальної ситуації, то у хворих на епілепсію, так само як і у дітей-олігофрснов, такого переосмислення не. було між ними. Таким чином, наведені дані показали, що дослідження процесу «пересичення» є вдалим методичним прийомом для дослідження зміни процесу смислообразованія.

Досліди «Дослідження на ситість» викликали ряд модифікацій. Так, Л. С. Славіна (1969) вивчала з його допомогою, за яких умов свідомо) поставлена мета може виступити в якості мотиву, який долає явища пересичення. Виявилося, що пред'явлення мети дозволяє дитині витримати монотонне завдання, нo за однієї умови-пред'явлення мети має передувати актуалізації позитивної потреби.

Дані проведених експериментів, особливо експерименту з виявлення рівня домагань, показали, 410 в своїй діяльності людина навчається розводити ідеальну мету (тобто перспективну) і реальну. Саме вміння розводити ідеальну і реальну мети є запорукою правильного розвитку особистості. Як вказує Б. С. Братусь, невміння розводити різнопланові цілі є характерною особливістю психопатичних особистостей (див. нарис IV).

Кілька слів про принципи побудови таких методик, зразками яких може служити метод дослідження рівня домагань, психічного пересичення та ін

Билет № 2