1. Висвітлить задачі патопсихології в клініці

Патопсихологія, як галузь клінічної психології, виникла за запитом медицини, і тому найбільш повно вона проявляє свої практичні можливості саме при вирішенні ряду специфічних завдань, які постають перед нею в психіатричній клініці. Треба відзначити, що патопсихолог, досліджуючи закономірності розладу психічної діяльності і використовуючи для цього психологічні методи (в першу чергу - експеримент), не має права на постановку клінічного діагнозу, не може приймати рішення про характер проведеного лікування. Це є повністю прерогативою лікаря. Але психолог в психіатричній клініці є одним з головних помічників психіатра, при цьому він в своїй роботі не підміняє діяльність лікаря, а доповнює і, певною мірою, полегшує її. До основних завдань патопсихологічного дослідження в психіатричній клініці В. М. Блейхер і його співробітники / 2 / відносять наступні шість:

1. Отримання даних для діагностики.

2. Дослідження динаміки психічних порушень у зв'язку із проведеною терапією.

3. Участь в експертній роботі.

4. Участь в реабілітаційній роботі.

5. Участь у психотерапії.

6. Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань.

Хоча всі ці завдання по-своєму важливі для надання практичної допомоги клініцистам, найбільш часто в психіатричному стаціонарі патопсихології доводиться вирішувати першу з них. Отримання додаткових даних про психічний стан хворого (про особливості її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та особистості в цілому) є одним з найважливіших завдань практичної патопсихології. Дані експериментально-психологічного дослідження (які відносять до розряду параклінічних) є допоміжними. Поряд і в зіставленні з даними клінічного спостереження та в ряді випадків з результатами лабораторних досліджень (наприклад, аналізів крові, спинномозковій рідині, томографії та ін) ці дані допомагають лікарю при вирішенні питання про діагноз захворювання. Дані патопсихологічного дослідження, не будучи єдиною підставою для постановки клінічного діагнозу, дозволяють виявити багато ознак психічних порушень, визначити їх структуру і взаємозв'язок.

Дослідження динаміки психічних порушень у зв'язку із проведеною терапією є також важливим завданням, що реалізовується патопсихології в клініці. В ході лікування психопатологічна симптоматика зазнає значних змін. Але так як клініцист при аналізі динаміки захворювання орієнтується, в першу чергу, на поведінку хворого, то не завжди вдається однозначно визначити характер змін стоїть за цією поведінкою психіки. Наприклад, хворий з продуктивною симптоматикою, щоб уникнути подальшого неприємного лікування або прискорити термін виписки з відділення, може перестати демонструвати оточуючим наявність у нього маячних ідей або галюцинацій, він може вести себе соціально прийнятним способом. При цьому самі розлади можуть у нього зберегтися, а поведінка його в такому випадку носить настановний характер. У цих випадках саме багаторазово проведене в процесі лікування патопсихологічне дослідження, спрямоване на аналіз всіх компонентів психічної діяльності, може бути об'єктивним показником впливу терапії на перебіг хвороби. Т. е. неодноразове дослідження хворого однотипним набором методик дозволяє встановити динаміку змін психіки під впливом лікування і, таким чином, продемонструвати його ефективність. Системні зміни психіки, які виявляються в ході такої динамічної діагностики, також характеризують особливості настання ремісій і структури формується при цьому психічного дефекту, якщо мова йде про процесуальні захворюваннях. Тут можна виділити два фактори, важливих для подальшої лікарської тактики: перший - роль структури психічного дефекту в побудові подальших реабілітаційних заходів, другий - відоме прогностичне значення обумовленого при дослідженні стану психічної діяльності хворого у зв'язку з лікуванням.

Ще одним важливим завданням патопсихолога є участь в експертній роботі. Патопсихологічні дослідження відіграють важливу роль у проведенні судово-психіатричної, військової та трудової експертизи. Психолог при цьому не тільки надає дані, що полегшують рішення діагностичних питань, але й об'єктивно встановлює ступінь виразності психічного дефекту.У судово-психіатричній практиці важливо не тільки встановити наявність психічного захворювання, наприклад, олигофренического недоумства, але й уточнити ступінь його вираженості, так як експертний висновок має значення для прийняття судового рішення про осудність чи неосудність, про міру відповідальності за свої дії і т. п . Однак, при проведенні судової експертизи роль психолога не обмежується питаннями нозологічної діагностики та визначення ступеня вираженості психічного дефекту. Останнім часом психологи все частіше залучаються до участі у проведенні комплексних судових психолого-психіатричних експертиз. В рамках психолого-психіатричної експертизи психіатр дає синдромально-нозологічну характеристику наявної патології, а психолог - структурно-динамічний аналіз особистості обстежуваного. Це особливо важливо у випадку нерізко виражених форм психічних відхилень.

Участь в реабілітаційній роботі в даний час набуває особливого значення. Сучасна психіатрія багато уваги приділяє проблемам реабілітації та ресоціалізації хворих. Надання лікарської допомоги психічно хворим людям передбачає не тільки проведення активної і підтримуючої терапії, а й здійснення заходів щодо відновлення їх соціального статусу. Від правильно побудованих реабілітаційних заходів залежить також профілактика інвалідизації.Участь у психокорекції, як і проведення реабілітаційних заходів, повинно проводитися психологом під керівництвом і за запитом лікаря-психіатра. Останнім часом намітилася тенденція активного включення психологів у проведення психотерапії. На жаль, питання про право і можливості участі психологів у психотерапії ще недостатньо регламентований нормативними документами. Безперечно, клінічні психологи повинні володіти теоретичними і практичними основами психотерапії в широкому сенсі слова як процесу цілеспрямованого психологічного впливу на психіку. Але в тому випадку, коли психотерапія використовується як метод лікування хвороби (клініко-орієнтована психотерапія), а не як засіб зміни особистісних установок людей, які не страждають психічними захворюваннями (особистісно-орієнтована психотерапія), психолог не має професійного права брати на себе лікарські функції. Тому патопсихолог повинен виконувати свої власні завдання психодіагностичного та соціально-психологічного характеру і тим самим допомагати лікареві організовувати психотерапевтичний процес.