4. Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек
Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є потенційна і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах негативно впливати на природні процеси, що протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи побічно.
Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти характеризується тим чи іншим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку:
Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.
Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.
Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).
У процесі розвитку системи «людина – середовище існування» до природних небезпек додалися численні небезпеки техногенного походження – вібрація, шум, електромагнітні поля, висока напруга в електричній мережі, збільшення концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті і т.п.
Виходячи з того факту, що природа походження небезпек, шкідливий чи небезпечний вплив, який вони наносять, рівень їх локалізації і ряд інших їхніх характеристик відрізняються значною розмаїтістю, у безпеці життєдіяльності розроблений ряд відповідних класифікацій.
Метою цих класифікацій є забезпечення системного підходу до визначення ступеня негативного впливу конкретної потенційної чи реальної небезпеки на людину і біосферу. Класифікація небезпек розроблена на основі положень таксономії.
НЕБЕЗПЕКИ КЛАСИФІКУЮТЬ:
За
природою походження – природні,
техногенні, антропогенні, екологічні,
змішані.За офіційним стандартом – фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
За часом прояву негативних наслідків – імпульсивні, акумулятивні;
За локалізацією - пов’язані з атмосферою, гідросферою та космосом;
За наслідками негативного впливу – захворювання, травми, пожежа, аварії;
За завданою шкодою – соціальні, технічні, екологічні, групові, індивідуальні;
По сфері прояву – побутові, дорожньо–транспортні, виробничі, спортивні;
За характером впливу на людину – пасивні, активні.
До пасивних небезпек відносять ті небезпеки, що активізуються за рахунок енергії, носієм якої є людина. Це можуть бути гострі нерухомі предмети, нерівні поверхні, по яким рухаються люди і т.і.
Аварія — це раптовий вихід із ладу машин і механізмів, їх пошкодження, руйнування, нещасний випадок.
Ситуація, в якій можливе виникнення нещасного випадку, називаються аварією, а коли загинули люди — катастрофою.
Окрім небезпечних ситуацій існують екстремальні ситуації.
Екстремальною називається ситуація в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічні навантаження досягають такої межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти адекватно до обставин, що склалися.