1.

Соціально-політична та культурна ситуація на укр.. Землях в цей період.

Монголо_татарська навала в середині XIII ст. і наступне півторастолітнє пануван_

ня Золотої орди призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя в

Україні. Від численних міст і поселень залишилися самі руїни або тільки назви.

Процес формування культури України в ХІV_ХVІ ст. був відображенням склад_

ного процесу формування української народності, що почався після розпаду Київської

Русі. Роздробленість Київської Русі супроводжувалася розпадом не сформованої до

кінця давньоруської народності і утворенням на її основі трьох східнослов’янських на_

родностей — російської, української і білоруської.

Разом з формуванням української народності розгорталися процеси формування

власне української культури. Дослідники виділяють два етапи у цьому процесі:

— ХІІІ _ ХV ст., коли культура загалом зберігала давньоруську основу в усіх сферах;

— ХVI _ перша половина ХVII ст. Цей етап позначений виникненням стійких етніч_

них ознак та їх поєднанням у систему.

Процес формування української народності був прискорений в ХІV_ХV ст., коли

східна частина України була підкорена литовськими князями, а Галичина та Поділля —

польськими феодалами.

Литва, яка приєднала до себе землі Бєларусі, України і частково Московської

держави, перетворилась у багатонаціональну державу, де превалювало не литовське, а

слов’янське (українське і білоруське) населення з традиційною етнічною культурою і

правом. Руська мова визнавалася у Литві державною. Православна церква також зали_

шалася панівною у духовному житті суспільства. Таке положення було закріплене у

збірках державних законів — Литовських статутах 1529 і 1566 рр. Литовська держава

XIV і XVI ст. Зберігала незмінними етнічні (мовні, культурні) особливості підвладних їй

української і білоруської народностей.

Але з часом політичні обставини змінилися не на користь України. За умовами дого_

вору між Литвою і Польщею 1385 року литовський король Ягайло мав одружитися з

польською королевою Ядвігою і зобов’язувався прийняти католицизм як державну ре_

лігію, а землі Литви й України приєднати до Польщі.

Землі Галицько_Волинського князівства наприкінці XIV ст. відійшли до Молдо_

ви, яка тоді ж потрапила в залежність від Туреччини. Землі Північного Причорномор’я

і Приазов’я попали під владу Кримського ханства. З кожним десятиріччям розширялася

турецька експансія на землі України.

Таким чином, землі України були завойовані іноземними державами, розділені на

частини, а українська народність була позбавлена можливості створити власну єдину і

незалежну державу. Над українським населенням нависла реальна загроза асиміляції з

сусідніми народами.

1 Липня 1569р. У Любліні (Польща) була проголошена унія, згідно з якою Велике

князівство Литовське об’єднувалося з Польським королівством в єдину державу — Річ

Посполиту. Люблінська унія передбачала знищення в Україні державних традицій і ав_

тономії, які залишилися з часів Литовської держави.

За таких обставин становище Української православної церкви, як одного з найго_

ловніших чинників українського культурного процесу, значно похитнулося. Уп_

равління православною церквою знаходилося в руках чотирьох патріархів: вселенсько_

го константинопольського (Візантія, Туреччина), олександрійського (Єгипет), антиохійсь_

кого (Сирія), єрусалимського (Палестина). Вони правили церквою разом (соборно).

Між католицьким і православним духовенством велися гострі суперечки, в які

втягувалися і миряни. Тому частина церковних діячів виступала за припинення супере_

чок і примирення церков за допомогою унії. Ідея унії католицької і православної церков

мала своїх прихильників і в Україні, де православ’я занепадало.

У жовтні 1596 р. на церковному соборі католиків і православних — прихильників

унії, у Бресті (Бєларусь) було прийняте рішення: православну і католицьку церкви об’єдна_

ти від верховенством папи римського; православні повинні визнавати католицьке твер_

дження про походження святого духа від Бога_отця і Бога_сина, ввести індульгенції про__

відпущення гріхів, а також новий календар; у православній церкві зберегти старі обряди

і вважати дійсним слов’янський переклад святого писання.

Водночас, інший спеціальний собор православного духовенства і мирян запере_

чив унію і прокляв її прибічників. Брестська унія розмежувала суспільні сили в Україні.

Польський король проголосив унію обов’язковою для православного духовенства і всіх

віруючих Речі Посполитої, зокрема, для населення України і Бєларусі. Духовенству, яке

не визнавало унії, загрожувало гоніння: у них відбирали посади і віддавали уніатам.

Монастирі, вірні православ’ю, позбавлялися майна. Духовенство, шляхта, братства, міща_

ни зверталися до короля з проханням скасувати унії і зберегти церковні традиції в Ук_

раїні. Але це не дало результатів. І тоді духовенство звернуло свої погляди на козацтво —

силу, яка могла б не тільки звільнити Україну, а й ліквідувати унію як духовну неволю

українського народу.

Як відомо, зазначений період був важливою віхою у розвитку західноєвропейської

культури. Це були часи ренесансних ідей, гуманістичного світогляду. Внаслідок цього ук_

раїнська культура починає відчувати на собі могутній вплив культури світової.