102. Формування концепції громадянського суспільства. Поняття та ознаки громадянського суспільства.

§ 1. Формування концепції громадянського суспільства

Формування концепції громадянського суспільства розпочалося у період буржуазних революцій в Європі. Так, у давньоримській літературі громадянське (civil) суспільство розглядалося як протилежність нецивілізованому, варварському суспільству, в давньогрецькій — як форма античного полісу у сенсі громадянської общини.

З XVII ст. поступово визрівають ідеї, на яких сформувалася концепція громадянського суспільства. Дж. Локк став одним з перших мислителів того часу, який визнав первинність суспільства перед державою. За його думкою, суспільство завжди передує формуванню держави, тому саме воно є «природнім», а держава — лише певним штучним утворенням, наслідком реалізації народного суверенітету. А. Токвіль підкреслив особливе значення об'єднань громадян для задоволення індивідуальних інтересів кожного громадянина, а через це й для ефективного розвитку держави та суспільства.

Вперше цілісну концепцію громадянського суспільства розробив видатний німецький філософ Г. Гегель. У праці «Основи філософії права» (1820) він на основі англійської, французької та німецької політико-правової думки обґрунтував ідею громадянського суспільства як особливого стану суспільства, сформованого внаслідок його тривалого історичного розвитку, набуття ним під час переходу до Нового часу якісно нових рис.

Гегель виокремив громадянське суспільство від сім'ї та держави, підкреслюючи їх різне походження та внутрішню сутність. Громадянське суспільство є сферою реалізації приватних інтересів, а держава — загальних. Для реалізації приватних інтересів створюються різноманітні інститути громадянського суспільства, зокрема корпорації як об'єднання за професійними ознаками. Невід'ємними рисами громадянського суспільства він проголосив свободу та рівність усіх його членів, а також право на власність. Проте у відносинах громадянського суспільства та держави Гегель віддавав безумовний пріоритет державі, яка повинна узагальнювати індивідуальні інтереси та гарантувати свободи громадянського суспільства.

Власні погляди на громадянське суспільство сформулював К. Маркс. Він погоджувався з позицією Гегеля Але. Маркс виключив з свого аналізу дуже важливі складові існування громадянського суспільства, які безумовно впливають на його сутність, — добровільні асоціації, засоби масової інформації, професійні спілки, політичні партії та ін.

В ХХ ст. виокремлення громадянського суспільства від держави, його відносна незалежність та автономність стають загальновизнаною у європейській політико-правовій думці. Зусилля науковців стали спрямовуватися на дослідження інших питань: його найважливіших рис, особливостей взаємовідносин громадянського суспільства та інших соціальних систем (зокрема, економічної та політичної), аналіз закономірностей його формування у різних народів світу тощо.

Сьогодні наука за допомогою поняття «громадянське суспільство» висвітлює питання про джерела та механізми суспільної життєдіяльності. При цьому акцентується на громадських засадах формування і функціонування влади в суспільстві, яке існує у формі держави з усіма її атрибутами і водночас має відповідати загальновизнаним стандартам демократії, прав людини і соціальної справедливості.

Громадянське суспільство - система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об’єднань, що добровільно сформувалися і перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, призначеної створювати умови для реалізації належних їм прав і свобод.

Ознаки громадянського суспільства:

1) визнання автономної особи своїм головним суб’єктом, а її прав і свобод, честі і гідності - вищими соціальними цінностями; 2) самореалізація права вільних і рівноправних громадян через такі інститути, як сім’я, церква, різні об’єднання, засоби масової інформації тощо;

3) добровільне формування інститутів - громадських об’єднань (прибуткових і неприбуткових) на засадах самоорганізації і самоврядування (знизу, а не конструюванням зверху за наказом держави) та регулювання внутрішніх відносин відповідно до корпоративних норм, які створює кожний з них;

4) взаємодія громадських об’єднань як вільних і рівноправних партнерів, що перебувають у відносинах конкуренції і солі- дарності; 5) задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів людини та її добровільних об’єднань завдяки громадській співпраці, що відбувається поза безпосереднім втручанням держави;

6) діяльність автономних осіб і їх об’єднань у межах різних соціальних норм та принципів - моральних, релігійних, звичаєвих, передусім правових;

7) виступає носієм принципу верховенства права і безпосереднім середовищем формування норм права в результаті багато- разового повторення одних і тих самих суспільних відносин, що вимагають формального упорядкування, тобто виробляє стандарт поведінки у межах фактичних відносин, а завдяки визнанню його державою цей соціальний стандарт доводиться до статусу юридичного, стає нормою права;

8) забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ - цілісний і повновладний суб’єкт права завдяки комплексу комунікативних правових інститутів; 9) слугує соціальним джерелом формування правової держави.

103. Інститути громадянського суспільства. Становлення громадянського суспільства в Україні. Ст. 92 КУ п 11

Громадянське суспільство складається з найрізноманітних об' єднань громадян. До його інститутів належать тільки недержавні об' єднання, тобто ті, що утворені приватними особами або їх організаціями.

До структури громадянського суспільства належать: громадські організації (спортивні, культурні, національні та ін.), релігійні організації, благодійні організації, професійні спілки, комерційні організації (підприємства, господарські товариства, банки та ін.), політичні партії.

За метою створення всі об' єднання класифікуються на:

1) прибуткові, що ставлять за мету заробляння коштів (одержання прибутку від комерційної діяльності); До прибуткових об' єднань належать підприємства, банки, страхові компанії, кооперативи та ін.

2) неприбуткові, що ставлять за мету досягнення інших суспільних цілей. До неприбуткових об' єднань належать громадські організації, профспілки, благодійні та релігійні організації, політичні партії тощо. Неприбуткові в свою чергу поділяються на політичні організації, що ставлять за мету участь у політичній діяльності, одержання та реалізацію державної влади, та неполітичні, які не мають такої політичної мети.

Громадською організацією є об' єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Офіційне визнання об'єднань громадян з боку держави (легалізація) є обов' язковим і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.

Закон встановлює певні обмеження щодо створення та діяльності об' єднань громадян. Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об' єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:

- зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

- підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

- пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

- розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

- створення незаконних воєнізованих формувань;

- обмеження загальновизнаних прав людини.

Правовий статус релігійних організацій визначається Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями).

Релігійні організації не виконують державних функцій, не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають їм фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів.