Введення шлункового зонда.

Показання:

1. Аспірація шлункового вмісту.

2. Декомпресія.

3. Промивання шлунка.

4. Годування пацієнта.

Обладнання:

1. Шлунковий зонд довжиною 100—120 см, зовнішнім діаметром 10—15

мм і для дорослих, 10 мм для дітей старших 1 року і 5 мм для дітей першогороку життя з 2 бічними овальними отворами на сліпому кінці.

2. Гумова трубка довжиною 70 см.

3. Скляна сполучна трубка діаметром 8 мм.

4. Лійка ємкістю 1 л.

5. Вазелінова олія.

6. Таз чи відро для промивних вод.

7. Відро з чистою водою 10—12 л.

8. Літровий кухоль.

9. Роторозширювач.

10. Язикотримач.

11. Металевий напальчик.

12. Гумові рукавички.

13. Клейрнчасті фартухи.

Техніка:

1. Зонд вводять у положенні дорослого пацієнта сидячи, якщо дозволяє його стан (пацієнта саджають на стілець, притуливши його вільно до спинки і злегка нахиливши голову вперед; груди закривають клейончастим фартухом, у ногах ставлять порожній таз). Дитину помічник тримає на руках, фіксуючи її ноги між своїми. Однією рукою утримує руки і тулуб дитини, притискуючи її до себе, а другою тримає голову.

2. Лівою рукою охоплюють шию пацієнта, у праву беруть зонд, змочений водою чи змазаний вазеліновою олією.

3. Закруглений кінець зонда кладуть на корінь язика і просять пацієнта зробити ковтальний рух, при цьому швидко просувають зонд у стравохід.

4. Пацієнт робить кілька глибоких вдихів, під час яких продовжують уводити зонд (при цьому пацієнт робить ковтальні рухи і глибо дихає через ніс, не здавлюючи зонд зубами).

Примітка:

І. При вираженому блювотному рефлексі перед введенням зонда необхідно зросити зів пацієнта 10 % розчином новокаїну.

2. Перед введенням зонда необхідно виміряти відстань від верхніх передніх зубів до пупка і додати до отриманої цифри 5—7 см (це і і відстань у сантиметрах від входу в ротову порожнину до воріт шлунка).

3. Ослабленим пацієнтам, які не можуть сидіти, введення зонд;і в шлунок виконують у ліжку в положенні лежачи на лівому боку.

4. Після введення зонда в шлунок забирають подушку, щоб голова була нижче шлунка.

При промиванні шлунка:

1. До зовнішнього кінця зонда за допомогою скляного провідника приєднують гумову трубку довжиною близько 1 м.

2. На кінець трубки надягають лійку ємністю не менше 0,5 л.

3. Тримаючи лійку вертикально на рівні колін пацієнта (при положенні пацієнта сидячи), наливають у неї промивну рідину (чиста вода кімнатної температури, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, слабко рожевий розчин калію перманганату) і обережно піднімають лійку вище рівня рота на 25 см.

4. Як тільки рівень рідини в лійці досягне трубки, лійку опускають вниз, тримаючи, як і раніше, у вертикальному положенні (при цьому рідина зі шлунка, як у сполучених посудинах, надходить назад у лійку)

5. Як тільки лійка наповниться, вміст її виливають і знову заповнюють свіжою рідиною (процедуру продовжують до одержання чистих промивних вод).

Особливості промивання шлунка при хімічних опіках стравоходу:

1. Біль у глотці та стравоході затрудняє введення зонда. Для знеболювання застосовують анальгетики: 2 % розчин дикаїну, 5 %, 10 9і розчини новокаїну, яким пацієнт спочатку прополіскує порожнина рота, а потім ковтає.

2. Промивання шлунка починають із введення великої кількості теплої води, а потім нейтралізуючих речовин (при опіку лужним розчином використовують 1 % розчин лимонної кислоти; 0,1 % 0,3 % розчини оцтової кислоти (змішують 1 частину столового оцту і 10—20 частин води); 0,1 % розчин хлористоводневої чи борної кислоти; при опіку кислотою застосовують 2 % розчин натрію гідрокарбонату).

3. Після завершення промивання шлунка, не виймаючи зонда пацієнту дають кілька ковтків 5 % чи 10 % розчину новокаїну, потім велику кількість нейтралізуючої речовини (випита рідина омиває стравохід і шлунок, яка вільно витікає в миску).

4. Через кожні 15—20 хвилин дають пити 5 % чи 10 % розчин новокаїну і через 5 хв після цього продовжують промивання нейтролізуючим розчином.

5. При відсутності зонда чи неможливості ввести його можна зап ропонувати пацієнтові протягом 10 хв випити 5—7 склянок теплої води чи нейтралізуючого розчину і негайно викликати блювання, подразнюючи корінь язика марлевим тупфером.

Ускладнення:

1. Метеоризм.

2. Утруднене відходження газів.

Розділ III

МАНІПУЛЯЦІЇ ДЛЯ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ

ДОПОМОГИ

СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА Масаж серця

/. Зовнішній (непрямий, закритий) масаж серця

Рис. 12. Місце опору долоні на груднині при проведенні непрямого масажу серця

Показання:

1. Первинні:

— шлуночкова тахікардія,

— фібриляція шлуночків,

— брадикардія,

— асистолія.

2. Вторинні постконверсійні ритми:

— шлуночкова тахікардія,

— фібриляція шлуночків,

— брадикардія,

— надшлуночкові тахікардії (синусова тахікардія, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, політопна передсердна тахікардія, мерехтіння/ тріпотіння передсердь),

— брадиритм.

Протипоказання:

1. Поранення серця.

2. Зупинка серця у тяжких інкурабель­них хворих.

Оснащення: не передбачається.

Положення хворого:

а) лежачи на спині на твердій поверхні.

б) звільнення грудної клітки для визначення анатомічних орієнтирів,

в) розстібнути поясний ремінь для профілактики травми печінки.

Техніка:

1. Той, хто надає допомогу, знаходиться збоку від хворого.

2. На нижню частину груднини на 2-2,5 см вище мечоподібного відростка кладуть основу долоні руки. Максимальна компресія повинна бути на два поперечних пальця вище мечоподібного відростка (рис. 12).

Рис. 13. Непрямий масаж серця

3. Інша рука для посилення тиску кладеться на тил кисті першої руки під прямим кутом. Пальці рук підняті і не повинні торкатися грудної клітки. Руки не повинні бути зігнуті в ліктьових суглобах (рис. 13).

4. При компресії грудної клітки для полегшення проведення масажу реаніматор вагу верхньої половини власного тіла переносить на точку тиску в строго передньозадньому напрямку.

5. Глибина флотації грудної клітки при компресії повинна складати 2-3 см до появи "пульсової хвилі" на сонній та стегновій артеріях.

6. Необхідно ритмічно, енергійно та плавно натискати на груднину зі звичайною частотою в межах 60-80 разів на хвилину. Після компресії швидко припиняти тиск, створюючи умови для поновлення об”єму грудної клітки і наповнення порожнин серця кров'ю з вен. Зсув тиску убік може призвести до перелому ребер.

Особливості:

При повільному і слабкому ритмі масажу не буде досягнута достатня циркуляція крові.

При більш частому можлива травма серцевого м”яза, діастола неповноцінна, погіршується коронарний кровообіг.

Масаж повинен бути безперервним, ритмічним і не травматичним. Час перерви масажу не повинен перевищувати 10—15 секунд, реаніматор не повинен віднімати руки від грудної клітки і змінювати свою позу.

Ефіктивність масажу підвищується при постійному натисканні на верхню частину живота, що в дорослих краще проводити помічнику реаніматора. Цей прийом попереджає зсув діафрагми донизу, фіксуючи іі, запобігає проникненню повітря до шлунка, призводить до стиснення нижньої порожнистої вени, перешкоджає зворотній течії крові правого передсердя. Масаж серця повинен сполучатися зі штучним диханням.

Якщо реаніматор один, то чергування дихання і масажу повинно складати 15 компресій на 2 вдихи. Якщо два реаніматори, то на кожні 5 компресій один вдих.

Зупинка масажу здійснюється на 1 секунду, через п'ять секунд його проведення, через 10 секунд, потім до кінця 1 хвилини і надалі кожні 2 хвилини для перевірки ефективності масажу (відновлення спонтанних вдихів і серцевої діяльності по пальпаторному контролю пульсу на магістральних судинах, в/в введення лікарських забобів, для проведення дефібриляції). Цей комплекс заходів називається "реанімаційний цикл”.

У новороджених та немовлят через піддатливість каркасу грудної клітки ритмічний тиск із частотою 100—120 на хвилину виконують долонною поверхнею дистальної фаланги 1-го пальця або двома пальцями. Зміщення груднини не повинне перевищувати 1,5—2 см. У дітей раннього віку можливий непрямий масаж однією рукою.

Ознаки ефективності:

— поява пульсу на магістральних судинах,

— підвищення систолічного тиску до 50—70 мм рт. ст.,

— порожевіння шкіри,

— поява фотореакції (зникнення постгіпоксичного мідріазу, появлення міозу),

— поява спонтанного вдиху,

— позитивні зміни на ЕКГ.

Масаж припиняють, якщо з'являються ознаки загибелі мозку, зникають рефлекси, розширюються зіниці, не відновлюється спонтанний вдих. Необхідно пам'ятати (без обліку факторів пережиття гіпоксії мозком), що при невдалому проведенні реанімаційних заходів з викорстанням закритого масажу серця впродовж 30—35 хвилин, при забезпеченні рівня систолічного тиску в межах 60—70 мм рт. ст. Церебральний кровообіг зберігається в межах 10-15 % від норми, у цих умовах одержати хворого в постреанімаційний період без неврологічного та психичного дефіциту неможливо. Тому багатьма авторами рекомендуєте при реанімаційних заходах використовувати 5—6 реанімаційних цикли.

Ускладнення:

— перелом ребер або груднини,

— розриви серцевої сорочки,

— пневмо- або гемоторакс,

• при співпаданні компресії з фазою "вдиху" можливий розрив легень, надрив капсули печінки та селезінки, стінки шлунка.

МЕТОДИ ВІДНОВЛЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ.

Відновлення і підтримка прохідності дихальних шляхів пацієнта і основних принципів реанімації і підтримки життєдіяльності в екстремальних умовах.

Найпоширенішою причиною порушення прохідності дихальних під час клінічної смерті і взагалі при втраті свідомості є западання язика. Це відбувається внаслідок розслаблення м'язів, що утримують корінь язика над задньою стінкою горла.