Тема 26. Сучасна українська проза: особливості "нової хвилі" План

1. Феномен постмодерного дискурсу: сучасні теоретичні підходи.

2. Жанрово-видові варіації в сучасній українській прозі (Див. схему).

3. Сучасна новелістика: розмаїття й еклектизм творчих почерків.

4. Модифікації романних форм: "Сталінка" О.Ульяненка, "Я, зомбі" Л.Кононовича, "Інфекція' С.Процюка, "Стежка в траві" В.Шевчука та ін.

Типи новел
Традиційна новела	Експериментальна новела					Новела перехідного типу
	неоготична	необарокова	неореалістична	неонатуралістична	пстхоаналітична		Філософсько-аналітична	еротична

Література

1. Бернадська Н.І. Критична рецепція "якості" сучасної прози: парадокси і несподіванки: електронний ресурс / Режим доступу: Ьгф://уу\т.пЬиу.§оу.иа/рогіа1/-іос_§ит/Гі1з/2009_12.раі'

2. Білоус П. Сучасний літературний процес // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 4.

3. Білоцерківець Н. Бу-Ба-Бу та ін. Український літературний неоавангард: портрет одного року // Слово і час- 1991.-№ 1.

4. Бондар-Терещенко І. Діяґностика від Процюка : електронний ресурс / Режим доступу: Нйр://кш.ог§.иа/Ьоокз_а01 ОО.рЬр

1а) повернення до найпервісншшх елементів і структур української міфологічної свідомості;

б) спроби трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що опирається на новітню українську та західноєвропейську філософію й психологію;

в) повернення у поетичному творенні до лексичних першоджерел, що є головним серед найважливіших семантичних гнізд, розвинення цих лексичних першоджерел до конкретних символів через активізацію народнопоетичних уявлень та смислових відтінків;

г) зосередження поетичної уваги насамперед на природі, людині і всесвітові, причому сама людина розглядається як рівновелика до інших складових світу: трави, води, землі, сонця, тощо, - вона не виступає на передній план зі своїми суспільно-побутовими проблемами, натомість розгортаються трансцендентні мотиви, у поезії відчутна присутність божественного, живої магії слова;

д) органічність творення - вірш ніби сам по собі мусить доростати до власних меж, бути цілковито органічним, автор не поціновіє своїх почуттів, а також вчинків своїх та інших людей, нічого не декларуючи;

е) певна недомовленість, розрахована на духовну співтворчість читача, спроба викликати читача на акт поетичного співтворення чи дотворення поезіїу його свідомості;

є) відсутність дискурсивної мови;

ж) пошук і повернення до життя давньої поетичної традиції, глибшої і давнішої за привнесену в Україну традицію слабо-тонічного римованого віршуваня, - а звідси, вихід на своєрідний український вірш, отже, й застосування велібру як принципу творення поезії.