3.2. Нумерація сторінок

Сторінки нумерують у правому верхньому кутку арабськими цифрами без знака № і без крапки в кінці. Необхідно дотримуватися наскрізної нумерації всього тексту, у тому числі й додатків.

Наприклад:

1

На титульних аркушах номер сторінки не ставлять, але вони включається до загальної нумерації роботи. Нумерацію треба починати з третьої сторінки (це сторінка вступу).

Для того, щоб Word правильно пронумерував сторінки роботи, рекомендується винести один із титульних аркушів в окремий файл.

3.3. Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти роботи слід нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію у межах викладення суті роботи, їх позначають арабськими цифрами без крапки. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного розділу. Номер підрозділу складають із номера розділу та порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою; після номера підрозділу (підпункту) ставиться крапка. Наприклад: 2.3. (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж порядку йде заголовок підрозділу. Пункти повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного підрозділу. Номер пункту складають із номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять, наприклад: 1.1.1, 1.1.2 і т. д.

3.4.Наведення переліків умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи – дефіс (-) це, так званий, перший рівень деталізації. Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

3.5. Оформлення посилань на використані джерела та правила цитування

Після речення, в якому згадується назва наукового джерела, прізвище вченого, або наводиться наукова цитата, обов’язково робиться посилання. Посилатися слід на останні видання публікацій. Після речення, де наводиться цитата, обов’язково згадується наукове джерело,  відкривається квадратна дужка, в якій вказується номер джерела у списку літератури і, якщо потрібно, сторінка. Якщо посилання подається в кінці речення, то крапка ставиться після дужок.

Наприклад: [5], [3, с.17].

Перша цифра – номер джерела у списку літератури. Друга – номер сторінки. Запозичені висловлювання обов’язково слід брати в лапки (оформлювати у вигляді цитати) та посилатися на першоджерело. Порушення цих вимог може призвести до кваліфікації дій автора як плагіату й до не допуску роботи до захисту.

Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст. Пряме цитування конкретного джерела не повинно перевищувати 1–2 абзаців. Кількість прямих цитат на одній сторінці роботи не повинна перевищувати 2–3. Не слід подавати цитати у висновках. Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається та закінчується лапками;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення і без перекручування думок автора. Пропуск слів допускається і позначається трьома крапками (наприклад: < ... > або / ... /);

г) при непрямому цитуванні (переказі думок) слід бути гранично точним та коректним;

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім.

Посилання у тексті роботи на джерело слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: “... у працях [1-3] ...”.

Якщо подається посилання на декілька джерел, то номера джерел у квадратних дужках відокремлюються один від одного крапкою з комою, наприклад: [2; 25; 42; 9; 34; 38].

Якщо на одній сторінці подається декілька посилань на те саме джерело, то за зазначеними правилами оформлюється лише перше посилання. У решті посилань у квадратних дужках пишеться “там само” і зазначається номер сторінки (за необхідністю).

Якщо у праці одного автора зустрічається посилання на іншого автора, то у магістерській роботі перед цитатою згадується прізвище автора цитати, а після цитування подається посилання на джерело, з якого запозичена цитата. У цьому разі перед номером джерела друкується скорочене слово “дивись”. Наприклад: [див. 39, с.68].

Під час згадування прізвища науковця в тексті роботи слід звернути увагу на такі моменти:

• при наведенні або згадуванні авторів робіт, науковців ініціали слід писати перед прізвищем, розділяючи їх нерозривним пробілом. Наприклад: В.В.Радул.

• слідкувати за правильністю написання імен та по-батькові іноземних науковців українською мовою (під час перекладу ініціали можуть змінюватися). Наприклад: Віталій Олександрович Сластьонін рос. – В.А.Сластенин, а укр. – В.О.Сластьонін;

• обов’язково з’ясувати, кому належать прізвище та ініціали – чоловіку чи жінці, оскільки чоловічі прізвища відмінюються, а жіночі – ні. Грузинські та французькі прізвища не відмінюються.

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки зазначають їх номери. При цьому слід писати: “... у розділі 3 ...”, “... дивись 2.3. ...”, “... відповідно до 1.2.3 ...”.

Під час роботи над дослідженням (чорновий варіант) доцільно оформлювати посилання у квадратних дужках із зазначенням прізвища автора, року видання роботи та сторінки, наприклад: [Васильченко 2006, с.25]. Номери джерел у посиланнях проставляються лише тоді, коли список використаних джерел уже готовий, тобто, як правило, на етапі завершення та технічного оформлення роботи.