Розділ 2.Сучасний стан законодавства в Україні

2.1. Систематизація українського законодавства на сучасному етапі

Систематизація законодавства — це діяльність, спрямова­на на впорядкування і удосконалення нормативно-правових ак­тів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему.

Мета систематизації законодавства полягає в необхідності за­безпечення більш ефективної правотворчої діяльності, зокрема виявленні причин протиріч, прогалин, невідповідностей у нор­мативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів. Законодавство держа­ви — це жива істота, тобто воно знаходиться у постійному роз­витку. Деякі нормативні акти змінюються, інші скасовуються та замінюються новими. Ці зміни, які в деяких сферах відбувають­ся дуже часто, ускладнюють доступ до чинного законодавства.[14, ст. 49]

Систематизація нормативно-правових актів сприяє забезпе­ченню доступності правових норм для фізичних і юридичних осіб, поліпшенню інформаційного впливу права на правосвідо­мість його суб'єктів.

Відомі два види систематизації законодавства: інкорпорація і кодифікація.

Інкорпорація нормативно-правових актів — це спосіб систе­матизації, за яким акти законодавства повністю або частково (як витяги) об'єднуються в різного роду збірки чи зібрання у хроно­логічному, алфавітному, предметному, системно-предметному або будь-якому іншому порядку. Особливістю інкорпорації є те, що нормативний зміст законодавчих актів не змінюється, вони підлягають в основному зовнішній обробці.

Інкорпорація у свою чергу поділяється на офіційну і не­офіційну.

Офіційна інкорпорація — це впорядкування нормативно-правових актів, що здійснюється суб'єктами, які приймають ці акти, чи спеціально на те уповноваженими органами, установа­ми чи організаціями. Так, Інститутом законодавства Верховної Ради України здійснено видання одинадцяти томів збірника «Закони України», в якому міститься 816 законів, що прийняті парламентом з 16 липня 1990 р. по 31 грудня 1996 р. Даний збір­ник супроводжується грифом «Офіційне видання». Для зруч­ності пошуку потрібного законодавчого акта в кожному томі розміщено по три допоміжних покажчики: 1) закони України і декрети Кабінету Міністрів України, на які є посилання в томі; 2) покажчик законів України, вміщених у томі, за галузями та інститутами законодавства; 3) алфавітно-предметний покаж­чик. Крім того, завершує це видання довідковий том, який по­легшує орієнтацію в усьому масиві законів збірника, надає дос­татню інформацію для швидкого пошуку необхідного закону за кількома ознаками. Цей том складається з десяти допоміжних покажчиків, які відносяться до всіх одинадцяти томів видання.[11, ст. 184]

Інший приклад. Міністерство юстиції України у відповідно­сті з Положенням про нього та на підставі Указу Президента України від 27 червня 1996 р. № 472, поряд з друкуванням «Офі­ційного вісника України», здійснює випуски інших офіційних видань. З вересня 1999 року розпочато видання офіційного си­стематизованого багатотомного видання «Зібрання законодав­ства України», до якого включаються всі чинні нормативно-пра­вові акти, а також міжнародні угоди, що набрали чинності для України. Мін'юст оперативно реагує на політико-правову ситу­ацію. Так, з початком «малої судової реформи» здійснено офі­ційне видання «Закони України, спрямовані на реалізацію судо­во-правової реформи».

Слід мати на увазі, що викладення змісту нормативно-право­вих актів при здійсненні офіційної інкорпорації іноді може за­знавати деяких змін, оскільки вона не зводиться до простого від­творення раніше виданих актів, а нормативний матеріал, що об'єднується, підлягає більш-менш складній зовнішній обробці: до тексту акта вносяться наступні офіційні зміни, виключаються статті й пункти, що втратили силу, або мали тимчасове значення, або містять явні суперечності тощо.[11, ст. 192]

Офіційна інкорпорація поділяється на два види: хронологіч­на і систематична (предметна). При хронологічній інкорпорації упорядкування нормативно-правових актів здійснюється за ча­сом їх опублікування і набуття законної сили. При цьому обов'язково зазначається назва акта, рік, місяць, день видання, по­рядковий номер, а також номер статті, за якою друкується нор­мативно-правовий акт (наприклад, «Відомості Верховної Ради України». — 2003. — № 28. — Ст. 642). У спеціальних офіційних виданнях акти законодавства подаються саме у хронологічному порядку.

Систематична інкорпорація — це упорядкування норматив­но-правових актів за предметною ознакою, тобто за галузями права, інститутами, сферами державної діяльності. У системати­зованих збірниках чи зібраннях законодавства нормативний ма­теріал об'єднується за видами та сферами правового регулюван­ня (державне будівництво, громадські організації, освіта, обо­рона, кримінальна відповідальність тощо).

Неофіційна інкорпорація — це зовнішнє опрацювання нор­мативно-правових актів організаціями (видавництва, навчальні заклади тощо) та окремими громадянами (вченими-юристами, спеціалістами-практиками) без спеціальних повноважень правотворчих органів. Неофіційна інкорпорація обслуговує специ­фічні потреби установ, організацій, окремих спеціалістів (на­приклад, викладачів правових предметів) у нормативно-право­вому матеріалі. Наприклад, видавництво «Юрінком Інтер» ви­дало збірник «Законодавство України про інформацію», розра­ховане, у першу чергу, на користування журналістами та інши­ми працівниками інформаційної сфери. Готуючи це видання, редакція та укладачі збірника виходили з того, що суспільне життя віддзеркалюється саме в масовій інформації. Людина сприймає процеси і події, що відбуваються в державі та суспіль­стві, в її житті, праці, творчості, крізь призму засобів масової інформації, і відчуває могутній вплив преси, телебачення, радіо, книговидавничої діяльності. Виданням збірника передбачалося допомогти працівникам інформаційної сфери діяти в правовому полі, знати свої права і обов'язки, спиратися на державну під­тримку своїх повноважень і завдань.[26, ст. 206-207]

Цільового призначення збірки, що є неофіційними видання­ми законодавства, в нашій державі видаються у значній кілько­сті. Вони суттєво допомагають організації юридичного навчаль­ного процесу, інформуванню громадян про чинні правові норми, підвищенню правової культури в суспільстві. Але норматив­но-правові акти, що вміщуються у неофіційних виданнях, не є офіційними документами, тому на них не можна посилатися у процесі правотворчості і застосування норм права.