3. Кошторис витрат на виробництво. Складання кошторису витрат на виробництво, характеристика його елементів.

Кошторис – це основний документ, в якому висвітлюються всі витрати, які пов’язані з випуском продукції ( річним ), наданням послуг чи виконанням робіт та реалізації продукції даного асортименту. Кошторис складається з економічних елементів витрат, які є однаковими для всіх галузей промисловості.

Кошторис – це всі витрати по підприємству за певний період часу .

Кошторис включає в себе:

Матеріальні затрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстан­цією продукції;

• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, не­обхідні для виготовлення продукції;

• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування буді­вель, канцелярські товари тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

• пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за дере­вину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхньо­го витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних ви­трат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.)- Із вартості матеріалів відніма­ють вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персо­налу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням ви­робничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби включає утримання єдиного соціального внеску.

Порядок нарахування та сплати єдиного внеску визначений Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. №21-5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за №994/18289 (далі — Інструкція).

Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відра­хувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних ак­тивів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не мож­на віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, об­числювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, стра­хування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

4. Сутність і методи калькулювання. Калькулювання собівартості продукції, групування витрат за статтями калькуляції собівартості певного виду продукції. Методика обчислення основних статей калькуляції одиниці продукції

Калькулювання – це обчислення собівартості певних виробів продукції і її реалізації в грошовому виразі, які потрібні для вирішування певних економічних задач:

1. Обчислення рентабельності та прибутку

2. Обґрунтування певної ціни певного виробу

3. Проведення аналізу витрат на виробництво для однакових виробів на даному підприємстві для визначення економічної ефективності.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції назива­ється калькулюванням собівартості продукції.

Калькулювання собівартості продукції передбачає встанов­лення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, ви­значення калькуляційних статей витрат.

Об'єкт калькулювання - це та продукція або робота (по­слуга), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулю­вання на підприємстві належать основна і допоміжна продук­ція, послуги і роботи, що призначені для споживання як за ме­жами , так і всередині цього підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання обирається калькуля­ційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (маса, пло­ща, об'єм, кількість у штуках тощо).

При калькулюванні витрати підприємства групують відпо­відно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним, що обумовлено особли­востями галузі, до якої належить підприємство.

Для визначення повної собівартості окремих видів продук­ції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції :

1) сировина і матеріали (за винятком зворотних відходів);

2) куплені напівфабрикати, комплектуючі вироби;

3) паливо та енергія, спожита на технологічні цілі;

4) заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова);

5) відрахування на соціальні заходи;

6) підготовка та освоєння виробництва;

7) утримання та експлуатація машин і устаткування;

8) загальновиробничі витрати;

9) загальногосподарські (адміністративні) витрати;

10) позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає у тому, що в статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі - всі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання повної собівартос­ті .

1. Нормативний метод. Цей метод передбачає встановлен­ня витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

2. Параметричний метод. Витрати на проектний виріб при цьому встановлюють, виходячи із ступеня залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу.

3. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих - пропорційно до заробітної плати основних робітників.

Об’єктом калькулювання є продукція, види робіт та послуг, де витрати обчисляються по готовим виробам, які будуть надходити в торгівлю чи на ринок для продажу. Тому для кожного виду виробництва встановлюється своя калькуляційна одиниця.

Так у взуттєвому виробництві прийнята одиниця на 100 пар.

Калькуляція одиниці виробу певного виду продукції розраховувався за калькуляційними статтями, тобто це розрахунок всіх витрат на виробництво продукції, підготовку її і реалізацію у грошовому виразі: