Складові механізму реалізації соціально-економічної політики держави

Із заробітної плати робітників і службовців можуть здійснюватись тільки дозволені законом утримання: утримання єдиного соціального внеску ; за виконавчими листками (аліменти тощо); за рішенням адміністрації (у відшкодування втрат від браку, нестачі матеріальних цінностей тощо. В свою чергу, виходячи із суми нарахованої оплати праці, здійснюється утримання із заробітної плати, які зменшують суму до видачі на руки працівнику. Відповідно до Закону України «Про оплату праці» загальна сума утримань не повинна перевищувати 50% (а в окремих випадках, передбачених законодавством, - 70%) суми заробітку, який залишається після вирахування прибуткового податку, збору єдиного соціального внеску.

Порядок нарахування та сплати єдиного внеску визначений Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. №21-5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за №994/18289 (далі — Інструкція).

Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктам.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному(генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди як складової частини колективного договору на виробничому рівні є:

— форми й системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

— мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами (ти­пами) виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною та­рифною угодою для відповідних видів (типів) виробництв галузі (підгалузі);

— розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів відповідних категорій працівників;

— види й розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочу­вальних і компенсаційних виплат та умови їхнього надання;

— умови оплати праці за роботу в надурочний час, за простої, які мали місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася бракованою не з вини працівника, тощо.

У разі найму працівника за контрактом власник або вповноважений ним орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені в колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Протягом чинності (строки визначаються сторонами перего­ворів) тарифних угод ніхто з представників сторін, що перебува­ють у сфері дії цих угод, односторонньо не може вимагати збільшен­ня (зменшення) розміру оплати праці та пільг понад те, що перед­бачено тарифною угодою.

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Оплата праці за контрактом визначається за згодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов’язана з виконанням умов контракту. Власник або уповноважений ним орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені у колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Контрактна система оплати праці ґрунтується на укладенні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права і обов'язки сторін, рівень оплати праці та інше. Договір може оплачувати час знаходження виконавця на підприємстві, фірмі (погодинна оплата праці) або конкретне вико­нане завдання (відрядна оплата).

Аналіз чинної нормативно-правової бази дозволяє дійти висновку про можливість класифікації кола осіб, з якими можуть укладатися трудові контракти.

Уявляється, що така класифікація матиме такий вигляд:

^ керівники підприємств;

^ керівники структурних підрозділів, зокрема головні спеціалісти;

^ інші категорії працівників, перелік яких прямо передбачено законодавством, а не підзаконними актами.

Приступаючи до розгляду порядку укладення контракту, необхідно з'ясувати, хто ж є його сторонами. Трудовий контракт, як і трудовий договір - це вольовий двосторонній акт, угода двох суб'єктів, спрямована на встановлення взаємних трудових прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір укладається між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

Однією стороною всіх видів трудових договорів незмінно виступає громадянин, який реалізує своє право на працю шляхом укладення договору (ст. 2 КЗпП) і набуває статусу працівника. Останній повинен особисто виконувати взяті на себе трудові обов'язки. їх не можна здійснювати через представника.