3. Санація (фінансове оздоровлення) суб'єктів господарювання, загальна характеристика.

Санація - це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення підприємства з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.

Санація підприємства може проводитись у трьох випадках:

1.До моменту порушення кредиторами питання про банкрутство, якщо підприємство звертається за зовнішньою допомогою у спробі вийти з кризи.

2.Якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство, одночасно пропонує умови своє санації.

3.Якщо рішення про санацію виносить господарський суд на підставі одержаних пропозицій щодо задоволення вимог кредиторів до боржника і виконання його зобов'язань перед бюджетом.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, відновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, покращення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, для проведення заходів виробничо-технічного і організаційного характеру.

Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом оптимізації, координації і розподілу ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які забезпечили б компанії високий рівень рентабельності.

Суть стратегії — вибір найкращих варіантів розвитку фірми і оптимізація політики капіталовкладень.

Фінансова санація може здійснюватися з допомогою залучення коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємства; шляхом використання кредитних ресурсів; за допомогою основних кредиторів; персоналу підприємства.

В деяких випадках з метою фінансового оздоровлення, підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

1. Зменшення номінальної вартості акцій.

2.Зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

4. Банкрутство та ліквідація підприємства (організацій). Сутність, причини та ознаки банкрутства.

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспро­можність підприємства (організації) задовольнити ви­моги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрут­ством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установ­лений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величин відхилення тих чи інших показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від дострокових тенденцій динаміки цих показників.

Причини банкрутства:

- Зовнішні: політичні, соціально-економічні, науково-технічні, зовнішньоекономічні.

- Внутрішні: брак стратегічного плану розвитку, низька якість менеджменту, недосконалість механізму ціноутворення, збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості, утримання зайвих робочих місць, технологічна неузгодженість процесу виробництва, брак довготермінового інвестування, дефіцит оборотних коштів, національна організаційна структура.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

1. Приховане банкрутство.

2.Фінансова нестійкість.

3. Явне (реальне) банкрутство.

Крім явного (реального) банкрутства, розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне.

Конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства:

1. Збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів.

2. Спад попиту на продукцію.

3. Зниження прибутковості виробництва.

4. Утрата клієнтів та покупців.

5. Зменшення обсягів продукції.

6. Неритмічність виробництва.

7. Скорочення кількості робочих місць.

8. Збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції.

9. Зниження рівня продуктивності праці.

10. Низький рівень використання виробничого персоналу.

Основні етапи порушення справи про банкрутство підприємства :

1. Установлення факту банкрутства боржника.

2. Підтвердження факту безспірності вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство.

3. Визначення майнових активів боржника.

4. Виявлення всіх можливих кредиторів.

5. Обґрунтування можливого плану реструктуризації або санації.

6. Реструктуризація (санація), якщо така можлива.

7. Визнання боржника банкрутом, якщо реструктуризація (санація) є з тих причин неможливою.

Процедура порушення справи про банкрутство – це заходи, що застосовуються до підприємства-боржника. Основною метою даних заходів є розв'язання майнових спорів між боржниками і кредиторами. Така процедура включає, насамперед подання письмової заяви про банкрутство. Тому заяву можуть подати:

- Кредитор (крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою);

- органи державної податкової служби;

- органи державної контрольно-ревізійної служби;

- сам боржник.

Заява подається до господарського суду за місце знаходження боржника, вона є підставою для порушення справи про банкрутство.

Водночас до господарського суду подається заява тих осіб, які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника.

Якщо кредиторів, що мають претензії до боржника, є два і більше, то господарський суд у місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів кредиторів.

Заявка кредитора може бути відкликана ним до прийняття до прийняття господарським судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви господарським судом здійснюється провадження справи про банкрутство, суд виносить рішення і публікує його в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

Судовими процедурами, які застосовують щодо боржника, можуть бути:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- ліквідація банкрута.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачає встановлення мінімального розміру заборгованості, який може бути підставою для порушення справи про банкрутство.

Важливою у справі про банкрутство є мирова угода – домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочення або розстрочення, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.