§ 2. Первісні та похідні, загальні та спеціальні підстави набуття права власності

Первісні підстави набуття права власності передбачають заволодіння майном, також набуття права на речі, від яких власник відмо­вився; на загальнодоступні дари природи; на знахідку; скарб; бездог­лядну домашню тварину; безхазяйну річ. До первісних підстав віднс иться й набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це право; набуття права власності за набувальною давністю; в результаті створення майна (виготовлення« речей) або виробництва; переробки речей; відділення плодів; націо­налізації; реквізиції; конфіскації.

Універсальною первісною підставою набуття права власності можна назвати заволодіння, оскільки право власності на річ набувається у будь-якому разі, якщо володіння особи не оспорено іншою особою, якою доводиться її право на річ. Для виникнення права влас­ності факт заволодіння особою певною річчю може бути достатнім сам по собі (безумовне заволодіння) - наприклад, внаслідок призлас-нення загальнодоступних дарів природи або набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. У інших випадках необ­хідне додержання певних умов (умовне заволодіння), визначених за­коном, наприклад, при знайденні речі, відшуканні скарбу, виявленні безхазяйної речі тощо.

Заволодіння може здійснюватись через привласнення загальнодо­ступних дарів природи (ст. 333 ЦК), рухомих речей, від яких власник відмовився (ст. 336 ЦК), майна за набувальною давністю (ст. 344 ЦК) тощо. Схожими способами, коли певні речі потрапляють у фактичне володіння особи з можливістю їх подальшого привласнення, є набут­тя права власності на знахідку (статті 337, 338 ЦК), на бездоглядну домашню тварину (статті 340-342 ЦК), на скарб (ст. 343 ЦК). У цих випадках для володіння особи характерним є те, що майно потрапило до неї випадково, не на підставі договору і тому вона знає про те, що не має права власності на річ, яку отримала у володіння. Якщо ця осо­ба діє правомірно із додержанням певних умов, передбачених зако­ном, володіння за наявності певних юридичних фактів перетворюєть­ся на право власності.

Право власності може набуватись шляхом привласнення загально­доступних дарів природи. Йдеться саме про загальнодоступні дари природи, право на привласнення яких мають, за загальним правилом, всі (або тільки певні) суб'єкти. Наприклад, лов риби або збирання рос­лин може відбуватись відповідно до закону, місцевого звичаю або за­гального дозволу власника земельної ділянки.

Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмо­вився, здійснюється згідно із ст. 336 ЦК. Відповідно до вказаної нор­ми особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Вихо­дячи з цих положень, у такий спосіб право власності можна набути тільки на рухому річ. Стан, в якому знайдено цю річ, повинен доводи­ти той факт, що від неї відмовилися, в чому не повинно бути сумніву. При цьому слід виходити Із положень ст. 347 ЦК, згідно з якою відмо­ва від права власності відбувається шляхом заяви про це або вчинення інших дій, які свідчать про відмову.

Набуття права власності на знахідку у особи, яка знайшла чужу річ, може мати місце за певних умов. Це, зокрема, здійснення негай­ного сповіщення про знахідку особи, яка її загубила, або власника ре­чі, і повернення знайденої речі цій особі або особі, яка представляє володільця приміщення чи транспортного засобу, якщо річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі. В останньому випадку осо­ба, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо власник речі або особа, якій слід пере­дати річ, невідомі, необхідно заявити про знахідку міліції або від­повідному органу місцевого самоврядування. Для можливості набут­тя у подальшому права власності на загублену річ враховуються пев­ні правила, а особа, яка її знайшла, повинна додержуватись певних вимог. Ними є, зокрема: відкрите утримування речі; сплив шести­місячного строку з моменту заявления про знахідку; невстановлення власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення загуб­леної речі; власник або інша особа, яка має право вимагати повернен­ня загубленої речі, не заявили про своє право на річ особі, яка знай­шла загублену річ, або органові міліції чи відповідному органові місцевого самоврядування.

Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК) здійснюється за наступних умов: затримання особою домашної бездоглядної тварини; негайне повідомлення про це власника і повернення йому тварини. При невідомості власника - в триденний строк заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів для розшуку власника; сплив шестимісячного строку (для робочої або великої рогатої худоби) або двох місяців (для н абув у власність, і поводився з нею як власник, то після цього він на­певно знає про те, що він не є її власником. Тому таке його становище слід припинити, не порушивши загального правила про перенесення прав власника від одного власника на іншого. У цьому випадку засто­совується ст. 330 ЦК, яка стає підставою для виникнення у добро­совісного набувача права власності на річ. Отже, у добросовісного набувача право власності на річ виникає не з договору, який він уклав і який був підставою для передачі йому речі, а із закону.

Набуття права власності на новостворене майно (ст. 331 ЦК). Створення речей (шляхом індивідуального виготовлення або у ви­робництві) є одним із найважливіших первісних способів набуття права власності. При наданні матеріалу чи речі іншої форми змі­нюється її економічне значення. З'являється нова, раніше не існуюча річ, або суттєво покращуються властивості існуючого майна. Законо­давство, норми якого регулюють відносини у сфері підприємництва в Україні, містить нормативно визначені заходи щодо заохочення роз­витку саме такого способу набуття права власності.

Суб'єктом права власності на виготовлену річ є особа, яка вигото­вила нову річ (зокрема, за умов, якщо вона є власником матеріалів); інші особи, визначені договором (наприклад, підряду) або законом. При характеристиці цієї підстави набуття права власності слід зазна­чити деякі правила, які обумовлені необхідністю врахування того, що власник матеріалів та їх переробник не завжди поєднуються в одній особі.

Окремі правила виникнення права власності встановлюються для самочинного будівництва (ст. 376 ЦК). Умовами набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва є позитивне вирішення питань про право власності на земельну ділянку, на якій він побудо­ваний або отримання згоди власника земельної ділянки (за відсутнос­ті першої умови), а також винесення судом рішення про визначення права власності. Суб'єктами права власності на об'єкт самочинного будівництва можуть бути: особа, яка здійснила самочинне будівницт­во, якщо вона має чи набула право на земельну ділянку; або власник: земельної ділянки; держава чи територіальна громада, якщо самочин­не будівництво здійснено на земельній ділянці, що є державною або: комунальною власністю. _:

Набуття права власності на перероблені речі (ст. 332 ЦК). Схо­жою зі створенням речі є її переробка як використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Суб'єктом права власності на перероблену річ може бути власник матеріалу або особа, яка переробила цю річ за умов узгодження своїх дій по переробці ре­чі. Самочинність переробки чужої речі не тягне набуття особою, яка її здійснила, права власності на нову річ. За загальним правилом, осо­бою, яка стає власником переробленої речі, є власник матеріалу, за умов, якщо його вартість перевищує вартість переробки (інше може передбачатися договором або законом). Окремо врегульовується ви­падок, коли вартість переробки і створеної нової речі істотно переви­щує вартість матеріалу, - право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила таку переробку.

Набуття права власності на плоди і доходи (ч. 2 ст. 189 ЦК). Згідно з вказаною нормою, право на плоди та доходи належить влас­никові речі, якщо інше не передбачено договором або законом. Відділення плодів, як правило, є наслідком права користування влас­ністю - збирання врожаю, приплід тварин та ін. Плоди та доходи, що приносяться річчю в процесі її використання, за загальним правилом, належать власнику речі, виходячи з того, що право на плоди, які при­носяться річчю, слідує за правом власності на річ. Разом з тим воно може належати і користувачу речі, за умови, що річ надана йому влас­ником на законних підставах (наприклад, за договором) з визначен­ням власником права такої особи на отримання плодів та доходів від її використання.

Похідні підстави набуття права власності-це такі, за яких на­буття права власності даною особою грунтується на праві поперед­нього власника. Як правило, похідними способами набувається влас­ність у процесі обігу, а у процесі виробництва право власності вини­кає первісним способом.

При переході права власності має місце правонастушгацтво, бо права на придбану похідним способом річ по суті такі, якими вони були у попереднього власника, та ніяк не більше того.

Похідне набуття права власності випливає з: а) договорів (купівлі-продажу, міни, дарування тощо); б) односторонніх правочинів (за­повіт), в) із закону; г) із актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування (передача державних підприємств з державної до комунальної власності) тощо.

Правонаступництво при цьому обумовлюється положеннями, що випливають з: а) правочинів, у т.ч. договорів; б) злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення юридичних осіб, процедури яких мають окремі особливості порівняно із загальним розумінням правочинів; в) спадкоємства.

Перелічені вище аспекти виникнення права власності розгляда­ються у відповідних главах підручника про правочини, договори» юридичні особи тощо.

Як правило, перехід права власності похідними способами здій­снюється за волею власника, але є й винятки: припинення права влас­ності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури; викуп зем ельної ділянки з метою суспільної необхідності; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зо­бов'язаннями власника (ч. 1 ст. 348 ЦК). У цих випадках власник при-ч мусово позбавляється своїх прав.

Таке становище свідчить про невідповідність національного зако­нодавства давньоримському постулату принципу «ніхто не може пе­редати більше прав, чим має сам» (nemo plus juris transferre ad alium potest guam ipse habet), додержання якого призводить до необхідності перевірки прав усіх колишніх власників, про що зазначав ще у свій час Г. Ф. Шершеневич¹. Вітчизняне ж право більше схиляється до давньо-німецького принципу («Hend mub Hend ahren» - «рука за руку відпо­відає»), який забезпечує добросовісному набувачеві право власності².

Певну специфіку мають і похідні підстави набуття права власності публічними особами. Насамперед це стосується переходу права влас­ності від держави до комунальної власності, що опосередковується не звичайним договором, а за допомогою певного механізму, перед­баченого Законом «Про передачу об'єктів права державної і кому­нальної власності». У ньому навіть використовується термін «переда­ча», який зазвичай вживається лише при розгляді процесу переходу права власності. Передача об'єктів із державної в комунальну влас­ність здійснюється за рішенням: а) КМУ — стосовно підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), які належать державі в майні господарських товариств; б) органів, уповноважених управляти дер­жавним майном, самоврядних организацій за згодою Міністерства фінансів України і ФДМУ - стосовно індивідуально визначеного дер­жавного майна (крім нерухомого).

Передача об'єктів із державної у комунальну власність здіснюєть-ся за наявності згоди відповідних сільских, селищних, міських рад, якщо інше не передбачено законом, а до спільної власності терито­ріальних громад сіл, селищ, міст - за наявності;згоди районних і об­ласних рад, якщо інше не встановлене законодавством.

Загальні та спеціальні способи набуття права власності. На­буття майна у власність будь-якою особою можливе загальними спо­собами. Спеціальні способи застосовуються лише для набуття права власності окремими суб'єктами.

Держава Україна може набувати право власності на підставах, не характерних для його виникнення у фізичних або юридичних осіб. До таких спеціальних підстав виникнення права державної власності відносяться: націоналізація, конфіскація (ст. 354 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК); передача майна, яке за законом не може належати окре­мій особі (ст. 348 ЦК), якщо ця особа не здійснить відчуження цього майна у встановлені строки; викуп пам'яток історії та культури, що утримуються безгосподарно (ст. 352 ЦК); скарб, що містить пам'ятки історії та культури (ст. 343 ЦК).

Спеціальним способом набуття виключно права комунальної власності є можливість набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК).

До спеціальних способів виникнення державної і комунальної власності належать: викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК); викуп нерухомого майна у зв'язку з вику­пом земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК); стягнен­ня податків та інших зборів.