Змістовний модуль 6 Лекція №14. Тема 10: Фінансові посередники грошового ринку.

План

1. Сутність фінансового посередництва як виду діяльності та його призначення.

2. Банки як провідні фінансові посередники, їх призначення і функції.

3. Загальна характеристика небанківських фінансових посередників.

1. Сутність фінансового посередництва, його задачі та функції.

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками поділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не­прямого (опосередкованого) фінансування.

У секторі непрямого фінансу­вання поряд з кредиторами і позичальниками з'являється третій — фі­нансовий посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового рин­ку. Їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників називається фінансовим по­середництвом.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери).

Фінансові посе­редники діють на ринку зовсім по-іншому – від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимо­ги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням.

Економічне при­значення фінансових посередни­ків полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового рин­ку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонуван­ня.

Переваги фінансового посередництва полягають у:

можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції

скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів, що зумовлено чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного; не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність.

послабленні фінансових ризиків для базових суб’єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників

збільшенні дохідності позичкових капіталів, зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу

можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники

У літературі спостерігаються різні підходи до класифікації фінансового посередництва.

Найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

• банки,

• небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи нази­вають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками.

За участю у формуванні пропозиції грошей вони поділяються на:

• банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

• небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.