Н.Е. 1.2. Дидактичні засади впровадження

педагогічних технологій

План

1. Педагогічні умови ефективності інноваційних освітніх процесів.

2. Готовність вчителя до інноваційної діяльності.

3. Роль мотиваційного чинника у застосуванні педагогічних технологій.

Педагогічні умови ефективності інноваційних освітніх процесів.

Інноваційність не є і не може бути самоціллю в педа­гогічній практиці. Мета її полягає в оптимізації нав­чально-виховного процесу, в забезпеченні його відповідності умовам і тенденціям суспільного буття. Ефективність тлумачиться як співвідношення результатів дій і вит­рат на їх досягнення. Це означає, що навіть найвищий за певних умов результат ще не засвідчує максимальну ефективність діяльності. Необхідно враховувати, які засоби і ресурси було затрачено задля його досягнення. Наприклад, якщо дві технології навчання дітей мате­матики забезпечують приблизно однаковий рівень її освоєння, то ефективнішою буде та, що потребує най­менших зусиль. Але стверджувати про більшу чи мен­шу ефективність дій можна лише тоді, коли досягнута їх мета.

Метою будь-якого нововведення є підвищення ефективності педагогічного процесу. Ступінь ефектив­ної залежить від того, яких витрат потребує конкретне нововведення і як довго воно даватиме корисний ефект. Якщо через незначний час після впровадження нововведення актуальною буде проблема щодо освоєння нового, яке нейтралізує дію попереднього, то корисний ефект такого нововведення не може бути значним, а зна­чить витрати на його впровадження виявляться невиправданими. Отже, ефективність нововведення залежить від досягнутого завдяки йому корисного ефекту, тривалості використання інноваційної технології, витрат на її впровадження

2. Готовність вчителя до інноваційної діяльності.

В сучасному швидкозмінному світі, інтеріоризації освітнього середовища все відчутнішою стає проблема готовності молодої особистості до умов життєдіяльності, сприйняття й вирішення нових завдань (або викликів життя*, адекватного вибору улюбленої справи, що в свою чергу веде до професійного зростання, соціальної та професійної мобільності, конкурентоспроможності, задоволення потреб особистості в отриманні відповідної освіти.

Сучасний фахівець - це людина, яка володіє системним мис­ленням, здатна своїми діями не тільки досягти визначених, але і створити безпечні умови життєдіяльності; враховувати інтер­еси суспільства, окремих груп і особистісні; вміє створювати комфортні умови для спілкування, життєдіяльності, підтриму­вати працездатність і стійкість у роботі різних систем.

Професійні вміння конкурентоспроможного вчителя

1. Перцептивні - адекватно сприймати і розуміти психіку дитини

Вміння адекватно сприймати і розуміти психіку підлеглих

2. Конструктивні - ставити ясні цілі, висувати завдання, проектувати навчально-виховний процес

Бути винахідливим, адекватно реагувати на зміну ситуації

3. Експресивні - ефективно ви­ражати свої емоції, володіти собою

Ефективно володіти собою

4. Академічні - займатися пози­тивною діяльністю

Доцільно використовувати час

5. Дидактичні - подавати свої знання і вміння

Мати чітку особисту мету і осо­бисті цінності

6. Комунікативні - спілкувати­ся, здійснювати вплив на учнів, батьків, колег

Займатися саморозвитком

7. Організаторські - організо­вувати учнів, батьків і власну діяль­ність

Здійснювати вплив на людей

8. Дослідницькі - виявляти, ви­вчати і вирішувати проблеми

Передавати свої знання підлег­лим

9. Спеціальні - за характером фаху

Формувати робочі групи

10. Креативні - проявляти ініці­ативу, творчість, широту мислення

Мати високу мотивацію до твор­чої діяльності

11. Рсфлексійність - аналіз і адекватна оцінка власної діяльності, розвиток самосвідомості.

Аналізувати й адекватно оціню­вати власні дії та вчинки, проявляти комунікабельність і красномовство

Готовність – це цілісна інтегрована якість особистості, що характеризує її емоційно-когнітивну та вольову вибіркову прогнозуючу мобільність у момент включення в діяльність певної спрямованості.

Серед спеціальних прийомів вивчення мотивації виділяють:

а* створення ситуацій. Сутність цього прийому в тому, щоб

подивитися, як буде змінюватися поведінка учнів при зміні умов;

б* прийом вибору партнера. Застосовується, щоб вивчити

ступінь самостійності мотивів, залежність їх від взаємодії з іншими;

в* прийом незакінчених пропозицій. Учням дається 10 пропозицій, які треба дописати. Наприклад: «Я думаю, що коли ....», «Я був би радий, якби ... .» і т.ін.;

г* прийом незакінченої розповіді. Те ж саме, що й у попередньому, але з більш розгорнутим змістом;

д* розповідь за картинкою, домальовування ситуації (для молодших школярів*. Ґрунтується на твердженні, що учні при цьому мимоволі розкривають проблеми, що їх хвилюють, своє до них ставлення.

Технологія особистісно орієнтованого навчання

1. Особистісно орієнтований підхід в освіті.

2. Особистісно орієнтоване навчання як система.

3. Технологія особистісно орієнтованого уроку.

Особистісно зорієнтована технологія — це освітня технологія, голов­ною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності.

Основне завдання — надання допомоги учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї про­фесійної діяльності.

Концепцією технології є заперечення насильства над особистістю в про­цесі навчання та розвитку учня.

Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання.

Мета особистісно орієнтованої освіти полягає у створенні оп­тимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності і суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих (екзистенціальних* особистісних цінностей — особистість відповідно-відповідальна. Обов'язок у цьому випадку означає не обов'язок зовнішньо-примусовий, не прагнення підкоритися тиску зовнішніх сил, чужих буттю особистості та буттю в цілому, а щось таке, що випливає з розуміння й відчуття особистістю свого місця в бутті, це — потреба особистості здійснювати необхідні (моральні* вчинки по відношенню до себе, інших і буття в цілому.

Основні вимоги до особистісно орієнтованих технологій І. Якиманська сформулювала таким чином:

¯ навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

¯ виклад матеріалу вчителем повинен спрямовуватися не тільки на розширення обсягу знань, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на перетворення набутого суб'єктного досвіду кожного учня;

¯ у процесі навчання необхідне постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом здобутих знань;

¯ активне стимулювання учня до самостійної діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження у ході оволодіння знаннями;

¯ навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, розв'язуванні задач;

¯ виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, продуктивно;

¯ необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу учіння;

¯ освітній процес має сприяти формуванню рефлексії, оцінки учіння як суб'єктної діяльності.

Особистісно орієнтований підхід до навчання

(за Л.О.Мілько*

Основні показники

Особистісно-орієнтований підхід

1. Настанова щодо учня

Учень – суб’єкт педагогічної взаємодії; інтерес до пізнання й розуміння унікальних особливостей, схильностей і інтересів дитини; сприйняття і розподіл відповідальності з учнем. Готовність допомагати самореалізації його можливостей. Учитель бачить в учнях особистості, шанує їхні думки, почуття, право па свободу вибору, визначає їхню неповторність, незамінність рівність, право на співтворчість.

2.Мета

Розвиток дитини як активної, самостійної особистості, її інтересів, здібностей, моральних почуттів, уміння жити у світі, що змінюється Особистісна захопленість учителя і учня, їх індивідуальна своєрідність. Створення умов для самовираження особистості, спрямованості на формування у школярів гуманітарного мислення.

3. Контакт при взаємодії вчителя з учнем

Двобічний, емоційний зв’язок, що створює загальне поле взаємодії; спілкування. Взаємодія базується на довірі, відвертості, відсутності страху. Конфлікти, що виникають, долаються творчо, розв’язуються на культурному рівні.

4. Засоби

Діалог, проблемне навчання, моделювання ситуацій успіху, заохочення, авансування, схвалення, "я" - повідомлення.

5. Процес

Гнучкий, що враховує дійсність і орієнтується на зону найближчого розвитку.

6. Результат

Сприятливий психологічний клімат

самостійність, творчість, позитивні внутрішні мотиви навчання, прагнення до саморозвитку.

2 пит. Особистісно орієнтоване навчання як система

Особистісно орієнтоване навчання — це таке навчання, цен­тром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І. С. Якиманська*.

Метою особистісного орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в ставленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості.

Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

· пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу ;

· орієнтація на процес навчання за методикою співробітництва;

· орієнтація на особистісні досягнення учнів ;

· створення емоційно-актуального фону уроку, ситуацій успіху;

· чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку ;

· раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання ;

· використання активних методів навчання мультимедійних систем;

· зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

· формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

· заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

1. Ціль — створення умов для прояву пізнавальної активності учня.

2. Засоби досягнення цілі: використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, створення атмосфери зацікавленості кожно­го учня в роботі класу, стимулювання учнів до висловлювання, вико­ристання різних способів виконання завдання без побоювань поми­литися або отримати неправильну відповідь, оцінка діяльності учня за результатом, заохочення бажання учня знайти свій спосіб виконання задачі, створення педагогічних ситуацій на уроці, які б дозволили кож­ному учню виявити ініціативу, самостійність.

3. Критерії ефективності проведення особистісно орієнтованого уро­ку: наявність індивідуального навчального плану класу; використан­ня проблемних, творчих завдань; використання завдань, які дозволя­ють учню самому обирати тип, вид, форму матеріалу, створення пози­тивного настрою на роботу в класі; обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки того, що вони дізналися, а й того, що сподобалося й чому, то хотілося б виконати те раз, то зробити по-іншому; оцін­ка (заохочення* під час опитування на уроці не тільки правильної від­повіді учня, а й аналіз того, як учень розмірковував, у чому помилив­ся й чому; домашнє завдання описується не тільки темою та обсягом, а й раціональними способами організації роботи вдома.

Методика проведення традиційного та особистісно орієнтованого уроку

Традиційне навчання

Особистісно орієнтоване навчання

Мета уроку, способи її досягнення

Учитель мету учням не повідомляє. Учні не мають уявлення щодо шляхів досягнення кінцевих результатів. Низька активність учнів.

Учні разом з учителем визначають мету, формулюють її самостійно, планують структуру уроку, загальний план теми (спільний план*, індивідуальні плани, графік самообліку.

Самовиявлення учнів

Вчитель реалізує свої знання, дії учнів обмежені.

Самореалізація учнів (відповіді на кожному уроці*. Учень відповідає класу, вчителеві, учневі-партнеру, виконує самостійну роботу з наступним контролем.

Спілкування учнів

Учитель подає інформацію, учень слухає (або не слухає*. Не відбувається зворотного зв’язку.

Учень вивчає навчальний матеріал через різноманітні джерела, виконує індивідуальний план. На уроці пояснює матеріал іншим, учневі - партнеру, учителю, працює в статичних, динамічних, варіаційних парах.

Урахування індивідуальних особливостей учнів

Об’єкт-суб’єктні відносини. Бездіяльність учнів. Поява зайвого часу у здібних учнів, його нестача в слабких.

Підвищення активності учнів, які оволодівають знаннями, найбільш прийнятними для них шляхами і темпами. Учитель приділяє достатньо часу кожному учневі. Здібні учні не очікують "слабких". "Слабкі" учні звертаються по допомогу до учителя і здібних учнів.

Технології навчання у співробітництві

План

1. Концептуальні положення технології співробітництва

2. Організація навчального співробітництва.

3. Методика організації навчання у співробітництві.

Концептуальні положення технології співробітництва

Співробітництво - такий тип взаємодії, в процесі якoro його суб'єкти прагнуть зрозуміти і підтримати один одного, що досягти єдиного результату, враховувати при цьому інтереси один одного і добровольно проявляти активність та допомогу. Співробітництво між суб'єктами освітнього процесу починається в тоді, коли виникає потреба бути разом і спільно виконувати освітню діяльність, обов'язковою умовою організації якої стають відносини рівності і партнерства, доброзичливості, оптимізму, довіри і взаємодопомоги. Підтримка сприятливих відносин між учасниками процесу складає основу співрбітництва.

Умовно виділяють наступні типи співробітництва:

емоційний (створення атмосфери емоційного настрою за результатами спільної праці, яскравих моментах, яскраво виражених емоцій і висловлювання своєї думки*

когнітивний (створення атмосфери творчого пошуку та логічного аналізу, виявлення кругозору й інтелекту, професіоналізму, нестандартності, місткості й оригінальності думки*.

В педагогіці співробітництва виділяють чотири напрямки.

1. Гуманно-особистнісний підхід до дитини. В центрі шкільної освітньої системи стоїть розвиток всієї цілісної сукупності якостей особистостей. Мета школи – пробудити, покликати до життя внутрішні сили і можливості, використовувати їх для повного і вільного розвитку особистостей. Гуманно-особиснісний підхід об’єднує такі ідеї:

· новий погляд на особистість як мету освіти, особистісну спрямованість навчально-виховного процесу;

· гуманізацію і демократизацію педагогічних відносин;

· відмова від прямого примусу як методу, що не дає результату в сучасних умовах;

· нове трактування індивідуального підходу;

· формування позитивної Я-концепції, тобто система усвідомлених і не усвідомлених уявлень особистості про самого себе, на основі яких вона буду свою поведінку.

2. Дидактичний активізуючий і розвиваючий комплекс. Відкриваються нові підходи і тенденції у вирішенні питань «чому» і «як» навчати дітей; зміст навчання розглядається як засіб розвитку особистості, навчання ведеться узагальненим знанням, умінням, навичкам і способам мислення; інтеграція, варіативність; використовується позитивна стимуляція.

Удосконалення методів і форм навчального процесу розкривається в ряді дидактичних ідей, що використовуються в авторських системах педагогів-новаторів: опорних сигналах В.Ф.Шаталова, в ідеї вільного вибору Р.Штейнера, у випередженні С.Н.Лисенкової, в укрупнених блоках П.М. Ерднієва, в інтелектуальному фоні класу В.О.Сухомлинського, розвитку особистості по Занкову, в зоні найближчого розвитку Л.С.Виготського та ін.

3. Концепція виховання. Концептуальні положення педагогіки співробітництва відображають важливі тенденції, згідно з якими розвивається навчання в сучасній школі:

· перетворення школи Знання у школу Виховання;

· особистість школяра в центрі всієї виховної системи;

· гуманістична орієнтація виховання, формування загальнолюдських цінностей;

· розвиток творчих здібностей дитини;

· відродження національних і культурних традицій;

· поєднання індивідуального і колективного виховання;

· постановка складної мети.

4. Педагогізація оточуючого середовища. Педагогіка співробітництва ставить школу у ведуче, відповідальне положення по відношенню до інших інститутів виховання. Важливими соціальними інститутами, які формують підростаючу особистість, є школа, сім’я і соціальне оточення. Результати визначаються спільними діями всіх джерел виховання. Тому на передній план висуваються ідеї компетентного управління, співробітництво з батьками, вплив на суспільні і державні інститути захисту дітей.

Метою даної технології є формування умінь у суб’єктів освітнього процесу працювати злагоджено у тимчасових командах і групах і досягати якісних освітніх результатів.

2. Методика організації навчального співробітництва.

Технологія навчання в співпраці на перший погляд проста: викладач розподіляє учнів на групи по 4-5 чоловік і пропонує їм колективно виконати будь-яке завдання - вирішити проблему з опорою на їх попередній досвід і знання, знайти нове вирішення, провести дослідження, розробити проект і т.д. Основною умовою роботи груп є те, що в результаті спільної діяльності повинно бути вироблено нове знання, з яким погодяться всі члени групи. При цьому те, що виноситься на загальне обговорення індивідом, сприймається через призму уявлень і знань групи в цілому. Серед педагогічних технологій до навчання у співробітництві можна віднести:

- кооперативне навчання

- проблемне навчання

- проектне навчання

3. Методика навчання у співробітництві

Будь-яка робота починається з планування приміщення. Чому? Відповідь на це запитання дамо словами Дж. Дьюї. В книжці «Школа і суспільство», розмірковуючи про сутність гуманістичного підходу до навчання дітей, він так намагається пояснити свою позицію: «Декілька років підряд я обходив магазини та склади шкільного приладдя в місті, намагаючись відшукати столи і стільці, які б з усіх точок зору – художнього, гігієнічного і педагогічного – могли задовольнити потреби дітей. Ми стикнулися з різними труднощами у пошуку того, в чому була потреба, і на кінець один продавець сказав: «Здається, що у нас немає того, чого вам треба. Ви шукаєте щось таке, на чому діти могли би працювати, а всі наші стільці і парти пристосовані для с л у х а н н я».

За даною технологією діти повинні бачити один одного, спілкуватися у процесі спільної діяльності. Столи при цьому варто розмістити кутом один до одного (для роботи трійками*, один навпроти одного (для роботи парами, четвірками, шестірками*.

Тема: Технології розвивального навчання

П Л А Н