9.6.3 Зберігання та транспортування мінеральних матеріалів і виробів на їх основі.
Мінеральні в’яжучі доставляють до місця споживання навалом, залізничним чи автомобільним транспортом в паперових чотирьох – або шестишарових мішках та транспортують у вагонах – цементовозах бункерного типу, цистернах, контейнерах або звичайних критих вагонах.
Цементи поставлені навалом зберігають у силосних або бункерних складах окремо по видах, марках і партіях різних виробників. Забороняється змішувати цементи різних видів і марок. Цемент у паперових мішках зберігають на закритих складах з дерев’яною підлогою піднятою над поверхнею землі не менше ніж на 30см. На кожну ємність з цементом негайно встановлюють інформацію з позначеннями виду цементу, марки, дати прибуття та кількості.
При транспортуванні, зберіганні та використанні вапна слід враховувати, що вапняковий пил шкідливо діє на органи дихання та вологу шкіру.
Для мінеральних в’яжучих необхідно жорстко дотримуватись термінів зберігання, які рахують з дати відвантаження, бо вони втрачають свої властивості за рахунок поглинання вологи з повітря. Гарантований термін зберігання становить від 1…3 місяців для гіпсу, до 10 днів для меленого вапна.
Бетонні суміші та розчини перевозять спеціально обладнаними автомашинами захищаючи від дії вітру та сонця. Час транспортування до 1 години.
Вироби на основі мінеральних в’яжучих маркують незмиваємою фарбою з тильної сторони. У маркуванні вказують найменування виробника, тип, вид, марку, дату виготовлення та стандарт. Силікатну цеглу не маркують, а супроводжують паспортом. При складанні виробів необхідно дотримуватись вимог стандартів і технічних умов. Вироби на основі гіпсових і магнезіальних в’яжучих зберігають у сухих закритих приміщеннях, всі інші – під навісом або на відкритих майданчиках. Вироби вкладають на стелажі, складають у штабелі, сортують по марках, видах і типорозмірах.
9.7 Органічні в’яжучі матеріали та вироби на їх основі.
Органічні в’яжучі матеріали – природні, або штучні тверді, в’язкопластичні, або рідкі (при нормальній температурі), продукти, які здатні змінювати свої фізико-механічні властивості в залежності від температури. При її підвищенні пластичність поступово зростає і вони переходять у в’язкотікучий стан, а при пониженні температури пластичність втрачається і вони стають крихкими. Широке використання органічних в’яжучих матеріалів у будівництві обумовлене їх доброю змішуваністю та зчеплюваністю з твердими матеріалами, високою водонепроникністю та стійкістю проти атмосферного впливу. Під впливом сонячних променів та кисню, вони руйнуються, змінюють свою будовою та властивості, тобто “старіють”.
До органічних в’яжучих матеріалів відносять бітуми та дьогті (Рис 9.15)
Бітуми (бітумні в’яжучі) – складні суміші вуглеводів метанового, нафтенового та ароматичного рядів та їх неметалічних похідних. В залежності від вихідних сировин їх поділяють на природні та штучні. Природні бітум – тверда речовина або в’язка рідина. Через дефіцитність та високу вартість, його переважно використовують для виробництва бітумних лаків. Природні бітуми з вмістом мінеральних домішок більше 20% називають природними асфальтами, а якщо менше – асфальтитами. Він не розчиняється у воді, але легко розчиняється у бензолі, скипідарі та інших органічних розчинах.
За походженням
Рисунок 9.15 Класифікація органічних в’яжучих матеріалів
Штучні бітуми – продукти переробки нафти. В залежності від технології виробництва бувають: залишковими (отримують після відбору масел з гудронів), окисленими (отримують продувкою гудронів повітрям), крекінговими (отримують окисленням крекінг-залишків), екстрактними (отримують обробкою гудронів слабкими розчинниками) та кислотними (отримують обробкою гудронів сірчаною кислотою).
Основні якісні характеристики бітумів - в’язкість (визначають при 25 та 60оС), пластичність, температура розм’якшення, температура крихкості та температурний інтервал між температурами крихкості та розм’якшення.
Нафтові бітуми за призначенням бувають:
- нафтові будівельні бітуми випускають марок БН-50/50, БН-70/30, БН-90/10;
- нафтові покрівельні бітуми випускають марок:
для просочування БНК-45/180;
покрівельний БНК-90/40, БНК-90/30;
- нафтові дорожні випускають марок БН-60/90, БН-90/130, БН-130/200, БН-200/300, БНД-40/60, БНД-60/90, БНД-90/130, БНД-130/200, БНД-200/300.
У позначенні марок: Б – бітум, Н – нафтовий, К – покрівельний, Д – дорожній, цифри у чисельнику – температура розм’якшення оС, цифра у знаменнику – твердість (пенетрація).
Дьогті (дьогтеві в’яжучі) – продукт сухої перегонки без доступу повітря твердого палива (кам’яне та буре вугілля, сланці, торф, деревина), який складається із суміші ароматичних вуглеводнів та їх похідних. В залежності від технології виготовлення бувають:
сирими (відігнаними) – побічний продукт коксування кам’яного вугілля;
газовими – побічний продукт виготовлення світильного газу;
складені – виготовляють сплавленням кам’яновугільного пека, антраценового масла або сирого дьогтю.
Порівняно з бітумами мають меншу тепло- та атмосферостійкість, але вищу адгезію та гнилостійкість. Випускають:
Кам’яновугільний дьоготь - в’язка масляниста рідина з характерним запахом фенолу та нафталіну. З отриманого сирого дьогтю нагріванням відганяють воду, легкі та середні масла. Отримують відігнаний дьоготь. При температурі 300…360оС відганяють антраценове масло.
Кам’яновугільний пек – тверда речовина отримана після відгонки масел. Він не розчиняється у воді, стійкий до кислот і розчинів солі, отруйний та розчиняється в органічних розчинах. При сплавленні пеку з відігнаним дьогтем, або антраценовим маслом, отримують складний дьоготь, який використовують у будівництві. Чим вищий вміст пеку тим вище температура розм’якшення та крихкість суміші.
Кам’яновугільний дьоготь найбільш поширений у будівництві. Випускають такі марки: сирих дьогтів – Д1…Д8, складених – ДС-1…ДС-8. Чим більша в’язкість, тим вище цифри у маркуванні.
Складені органічні в’яжучі матеріали випускають таких видів:
Бітумно-дьогтеві в’яжучі – виготовляють змішуванням бітуму з дьогтем або дьогтевими продуктами (пеком, дьогтевим маслом). Найбільш поширений матеріал з цієї групи – гудрокам (гудрон з антраценовим маслом).
Бітумно-гумові в’яжучі – матеріали виготовляють вводячи в бітум каучук або подрібнену гуму. Відзначаються підвищеною теплостійкістю та стійкою до старіння.
Бітумно-дьогтеві полімерні - в’яжучі матеріали виготовляють змішуючи органічні в’яжучі з каучуком або іншими високомолекулярними матеріалами. Такі суміші перевершують органічні в’яжучі за хімічною стійкістю, водонепроникністю, пластичністю та іншими характеристиками.