8.1.4 Упакування , транспортування та зберігання кислот, лугів і солей

Сірчану кислоту високої концентрації (75% і вище) транспортують і зберігають в сталевих не футерованих баках або цистернах. Кислоту нижчої концентрації транспортують і зберігають в сталевих резервуарах футерованих кислотостійкими матеріалами (керамікою, свинцем, вініпластом тощо). Ємкості для транспортування олеуму теплоізолюють, бо при температурі нижче 5^ºС можлива його кристалізація.

Соляну кислоту транспортують в сталевих, футерованих гумою, цистернах або контейнерах.

Кислоти в скляній або пластмасовій тарі упаковують в ящики з гніздами і герметично закривають запобіжними ковпачками. Маса одного ящика – до 50 кг. Зовнішня упаковка маркується словом „Верх”, а при вмісті скляної тари – „Обережно скло”. На упаковці роблять застережні написи: „Бережись опіків”, „Небезпечно”, „Їдка рідина”, „Кислота” та наносять умовні попереджувальні позначки.

Транспортні цистерни фарбують алюмінієвою або білою фарбою, а на боковій поверхні вздовж вісі роблять смугу жовтого кольору на якій пишуть „Обережно кислота” (для лугів „Їдка рідина” ).

Їдкі речовини упаковують у скляні бутилі, пляшки, металеві банки, пластмасову тару. Речовини в скляній, ебонітовій та поліетиленовій тарі вкладають в дерев’яні або пластмасові ящики.

Хімічні матеріали транспортують і зберігають, переважно, в тарі поставщика якщо, згідно з технічними умовами, вона придатна для тривалого зберігання.

В залежності від властивостей і пожежної небезпеки хімічні матеріали зберігають у наземних сховищах окремо від інших матеріалів та обладнання. Склади повинні відповідати вимогам техніки безпеки промислової санітарії. В ізольованих складських секціях повинна бути надійна вентиляція та підтримуватись температура 8...12^ºС. Електрообладнання таких складів повинне відповідати спеціальним вимогам. Вікна не повинні пропускати прямі сонячні промені. Підлога повинна мати канавки для відводу рідких хімікатів. На складах повинні бути індивідуальні засоби захисту. Зберігати хімічні матеріали в підвалах і приміщеннях житлових і громадських споруд забороняється.

8.2 Пластмаси

За останні роки бурхливо розвивались різні галузі промисловості пов’язані з виробництвом синтетичних матеріалів, які відзначаються високою економічною ефективністю викоРистання, універсальністю своїх властивостей, можливістю доступними і високопродуктивними методами виготовляти різноманітні вироби. Ці матеріали спроможні замінити традиційні через специфічні фізико-хімічні властивості.

8.2.1 Полімери і пластмаси

До синтетичних матеріалів відносять полімери і пластмаси на їх основі. На сьогодні вони найважливіше джерело економії багатьох дефіцитних природних матеріалів, особливо кольорових металів і сплавів.

Полімери - хімічна сполука, молекули якої складаються з багаторазово повторюваних (регулярно або нерегулярно) атомних угруповань (елементарних ланок) одного типу структури, з’єднаних хімічними зв’язками в ланцюги різної будови і різної кількості ланок.

Свою назву отримали від грецького слова „полі”, що означає „багато”. Полімери відносять до спеціального класу органічних сполук з великою молекулярною масою. Вони складаються з великої кількості одиничних структурних ланок – мономерів. Кількість ланок у макромолекулі впливає на властивості речовини.

Наприклад:

CH₂ = CH₂ - безбарвний газ етилен;

[CH₂ = CH₂]₂₀ - рідина з мастильними властивостями:

[CH₂ = CH₂]₁₅₀₀ – еластичний поліетилен;

[CH₂ = CH₂ ]₅₀₀₀ – жорсткий і твердий поліетилен.

Сополімери - хімічна сполука молекули якої складаються з елементарних ланок (мономерів) двох або більше типів структур.

Більшість полімерів і сополімерів у твердому стані мають частково кристалічну будову і відзначаються підвищеною твердістю, міцністю та теплостійкістю.

Полімерні матеріали і пластмаси на їх основі відзначаються певними позитивними і негативними властивостями. До основних переваг відносять: малу щільність, хімічну стійкість, високі електроізоляційні властивості, механічну міцність, антифрікційні та фрікційні властивості, оптичні та напівпровідникові властивості, технологічність виготовлення деталей та виробів і необмеженість ресурсів сировини. До недоліків відносять низьку теплопровідність, низьку твердість і жорсткість, повзучість, старіння під впливом тепла та світла, погіршення зовнішнього вигляду при підвищених температурах.

Полімерні матеріали класифікують за ознаками :

1. За походженням їх поділяють на :

природні – рослинні та тваринні білки (альбумін, казеїн, глобулін), вуглеводи (целюлоза, крохмаль), шкіра, каучук, вовна тощо;

хімічні – поділяють на штучні та синтетичні. Штучні отримують з речовин

природного походження (з деревини – целюлозу, з каучукових дерев - каучук). Синтетичні отримують шляхом синтезу з мономерів.

2. За хімічним складом поділяють на органічні (сполуки вуглецю з органічними елементами), неорганічні (сполуки селена, сірки тощо) та елементоорганічні.

3. За структурою макромолекули поділяють на лінійні (атоми в молекулі роз-ташовані у вигляді довгого ланцюгу) –целюлоза, природний каучук; розгалужені (мають відгалуження від основного ланцюгу молекули) - крохмаль, полі- метилметакрилат; просторові (містки складаються з атомів або груп атомів)

4. За хімічним складом основного ланцюга поділяють на карболанцюгові (головний ланцюг складається з атомів вуглецю) та гетероланцюгові (в головному ланцюгу крім атомів вуглецю містяться атоми кисню, азоту, сірки тощо).

5. За характером розміщення елементарних ланок поділяються на нерегулярні, регулярні та стереорегулярні.

6. За поведінкою при нагріванні поділяють на:

термопластичні (термопласти) – при нагріванні розм’якшуються , піддаються

повторній тепловій обробці, а при охолодженні знову твердіють і відновлюють майже повністю всі свої властивості.

термореактивні (реактопласти) – при нагріванні розм’якшуються, стають в’язкими, а потім змінюють свою будову і стають твердими і неплавкими.