Питання до самоконтролю

1. Мета встановлення будь-якого складу.

2. Які механізми називають промисловими роботами?

3. Які механізми називають складськими роботами?

4. Яку інформацію представляє транспортна етикетка?

12. Переробка відходів

Екологія – наука про взаємозв’язок живих організмів між собою і довкіллям, або взаємодію людини і середовища (суспільства і громади). Промислова екологія вивчає взаємодії промислових виробництв з довкіллям. Поряд з промисловими викидами значну проблему становлять побутові відходи, які називають твердими побутовими відходами (ТПВ).

Промислова екологія шукає шляхи зменшення або повного знищення шкідливого впливу різних викидів на навколишнє середовище. Розвиток екології приведе до встановлення екологічної економіки, що дасть змогу економічно оцінити затрати на зменшення викидів у довкілля.

Санітарні норми проектування промислових підприємств передбачають:

- відсутність або мінімальні викиди (відходи) в приміщення,атмосферу, стічні води або грунт, шкідливих або неприємно пахучих речовин ;

- відсутність або мінімальне утворення шуму, вібрацій, ультразвуку, електромагнітних хвиль та іонізуючих випромінювань.

Санітарними нормами проектування промислових підприємств передбачено границі припустимих концентрацій (ГПК) шкідливих речовин у виробничих приміщеннях та атмосферному повітрі.

До відходів різного походження відносять:

- будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації та видалення;

- шлаки та відходи промисловості, сільського господарства, комунально-побутових та інших підприємств, які можуть бути джерелом або сировиною для видобутку чи виробництва альтернативних видів палива;

- непридатні для виробництва даної продукції види сировини, її залишки(що не вживаються), або речовини,які виникають в результаті технологічних процесів, які не підлягають утилізації у даному виробництві. Відходи одного виробництва можуть використовуватись як сировина для іншого. Відходи не містять природну речовину, що неявно використовується у технологічних циклах, повітря, кисень, воду. Шкідливі відходи обов’язково підлягають нейтралізації. Відходи, що не використовуються викидають.

Всі чинники на природнє середовище поділяють на стічні води, пило газові викиди і тверді відходи. Ідентифікація відходів – віднесення відходів до певних категорій та класифікаційних груп, виходячи з їх походження, складу, стану, небезпеки для довкілля, здоров’я людини,технологічних можливостей утилізації та знешкодження. Певна робота у цьому напрямку передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 1.11.1999 року № 2034 «Про затвердження порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів».

Використання води поділяють на технологічні та технічні. Через використання свіжої води утворюються забруднені стічні води з різною концентрацією та видами забруднень. Частина води повертається в природні водоймища зі значною кількістю забруднень, які шкодять довкіллю. Забруднення стічних вод поділяють на органічні (рослинного або тваринного походження), неорганічні (пісок, глина,мінеральні солі, мінеральні масла та ін.) та біологічні (бактерії, водорослі, віруси тощо).

Зростаючі потреби води і погіршення її якості вимагають використання складних очисних споруд, що визначає економіку водокористування. Для очищення стічних вод до якості питної води можливе використання складної та дорогої технології відновлення якості води. Кожна галузь господарської діяльності породжує стічні води певного хімічного складу,які вимагають специфічних операцій очищення.

Пилогазові викиди вимагають очищення від твердих і рідких речовин, вилучення шкідливих залишків і хімічних сполук. Застосовують різні способи очистки газів. Для певних хімічних сполук використовують особливі способи знешкодження.

Тверді відходи складуючись на поверхні та у надрах землі, протягом тривалого часу не змінюють свого стану. Атмосферні осади вимивають токсичні речовини, що призводить до забруднення ґрунтів, підземних і поверхневих вод. Загальний обсяг відходів у світі сягає понад 800 млрд.т., з них твердих відходів понад 300 млрд.т.. Обсяг побутових відходів в Україні щороку становить 38…40 млн. м³ (близько 11млн.т.) щороку.

Зараз кількість та асортимент твердих побутових відходів (ТПВ) стрімко зростає. Основне навантаження по утилізації лежить на місцевій владі. Специфіка України, порівняно із західними країнами, полягає у тому що абсолютна більшість муніципальних відходів звозиться на звалище – спеціально обладнане місце для поховання промислових і побутових відходів. На звалищах, за рахунок розкладання відходів, утворюється до 100000 хімічних речовин. За єдиною методикою прийнятою європейськими країнами всі ТПВ за морфологічною ознакою поділяють на компоненти: папір; картон; харчові відходи; дерево; метал; текстиль і кістки; скло; шкіру; гуму; камені; полімерні матеріали.

Оброблення (перероблення) відходів – здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення. Значить кількість ТПВ можуть бути перероблені в корисні продукти (табл.12.1) .

Таблиця 12.1.

Способи утилізації ТВП

Методи утилізації	Кількість, %
	США	Україна
Вторинна переробка і використання	83,1	1,3
Спалення	14,2	2,2
Поховання	2,7	96,5

Розділення ТВП на компоненти на сміттєсортувальних майданчиках мало ефективне. Ефективне використання компонентів ТВП можливе при роздільному збиранні відходів під яким розуміють віднесення відходів до певних категорій та класифікаційних груп, виходячи з їх походження, складу, стану, небезпеки для довкілля, здоров’я людини, технологічних можливостей утилізації та знешкодження. Змішані відходи – сміття, а роздільно зібрані – ресурси .

Сміттєспалювання зменшує об’єм відходів, що потрапляють на звалища і може використовуватись для виробництва електроенергії. Діюча технологія на сміттєспалювальних заводах (ССЗ) породжує багато шкідливих і отруйних викидів. Значно краще використовувати метод піролізу при якому спочатку при температурі 450…650 С без доступу кисню побутові відходи перетворюються на паливо(газ і кокс), яке потім спалюють при температурі 1300 ͦС, що виключає утворення отруйних сполук. При такому спалюванні кількість твердих відходів скорочується до 2% від маси побутового сміття (проти 30% при діючій технології спалювання).

Щороку в Україні накопичується близько 600 млн.т. відходів, у тому числі значна частина використаної тари та упаковки.

Європарламент у 1991 році прийняв Директиву, яка передбачає відповідальність за забруднення території відходами тари та упаковки і відшкодування витрат на збір, сортування, переробку, та утилізацію. Окремі країни передбачають відповідні розцінки і тарифи на послуги із збирання використаної упаковки (табл.12.2).

Таблиця 12.2

Розцінки і тарифи на збирання, сортування, транспортування, переробку та утилізацію використаної упаковки на 2004р. (євро/кг)

	Матеріал	Португалія	Греція	Угорщина	Франція	Чехія	Польща	Україна
	Скло	0,63	1,99	0,80	0,36	1,89	0,24	2,23
	Полімери	12,11	6,17	5,40	17,79	8,21	0,72	12,63
	Папір, картон	1,59	5,00	2,57	12,21	4,46	0,56	5,20
	Дерево	0,39	0,90	2,06	11,10	0,75	0,25	2,97
	Комбінований	12,64	6,17	6,60	11,10	8,21	1,48	18,57
	Жереть	3,09	4,59	1,00	2,27	2,45	0,34	5,94
	Алюмінієвий	5,27	0,84	1,40	4,45	3,27	0,82	16,44

Різні європейські системи базуються на таких факторах:

- застосування тари і пакувальних матеріалів з найменшою екологічною шкідливістю;

- система та механізм компенсаційних відшкодувань на збирання, сортування, переробку та утилізацію використаної тари та пакувальних матеріалів;

- жорстка відповідальність за забруднення навколишнього середовища;

- наявність незалежної організації, яка узагальнює та контролює цю проблему;

- значне технічне переоснащення галузі збирання, сортування, переробки та утилізації використаної тари та упаковки.

Вітчизняні системи збирання та переробки відходів власними силами вирішити ці питання не можуть. Відсутність відповідного законодавства та системи призводить до значних збитків у нашій країні. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 року №668 було затверджено програму «Використання відходів виробництва і споживання тари до 2005 року» яка передбачала розробку та практичну реалізацію системи переробки та утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів, але виникло багато питань пов’язаних з виробниками харчової продукції.

Коли Україна у великих обсягах імпортує продукцію в упаковці одночасно проявляються протилежні тенденції:

- іноземний виробник , не сплачує за послуги утилізації використаної упаковки як у своїй країні,так і в нашій, що здешевлює його продукцію;

- вітчизняний виробник опиняється у нерівних конкурентних умовах.

На сьогодні дія постанови уряду, що регламентувала механізм збирання, сортування, транспортування переробки та утилізації тари й упаковки призупинена.

Полімери займають все більшу частку матеріалів для виготовлення пакувальних матеріалів. Відходи полімерних матеріалів під впливом світла, тепла, вологи і мікроорганізмів дуже повільно (майже 80 років) руйнуються. Шкідливі екологічні наслідки використаних упаковок харчової продукції можна знизити різними способами: збиранням і вторинною переробкою використаних упаковок традиційними способами, застосуванням полімерних композицій здатних переходити в розчин і піддаватись вторинній переробці, розробкою і використанням біорозкладувальних полімерних матеріалів. Для безпеки споживача на упаковці повинна міститись інформація з охорони довкілля, можливості повторного використання, можливості здійснення різних видів регенерації та рециркуляції.

Для забезпечення збирання, багаторазового використання та сортування відходів упаковки її треба ідентифікувати з врахуванням особливостей складу пакувального матеріалу. Для цього на упаковку наносять графічні позначення (знаки), які поділяють на маніпуляційні, попереджувальні та екологічні.

Маніпуляційні знаки дають інформацію про способи поводження з товарами. Найбільш поширені з них (рис.12.1):

Рисунок 12.1 Маніпуляційні знаки

1. «Крихке. Обережно!»;

2. «Вберігати від нагріву»;

3. «Оберігати від вологи»;

4. «Обмеження температури!» (діапазон температур при зберіганні або маніпулюванні);

5. «Верх!» (правильне положення вантажу);

6. «Відкривати тут!».

Попереджувальні знаки (рис.12.2) дають інформацію для забезпечення безпеки споживача і навколишнього середовища. Ці знаки поділяються на види:

• Попереджуючі про небезпеку;

• Попереджуючі про дії по безпечному використанню.

Кожному виду попереджувальних знаків відповідає певний літерно-цифровий символ: літера “R” для знаків що попереджують про небезпеку та літера “S” для знаків, що попереджують про дії для запобігання небезпеки. Двозначний номер(код) вказує на конкретну небезпеку (наприклад, R-12 – надзвичайно небезпечно, R-34 – спричинює опіки тощо).

Рисунок 12.2 Попереджувальні знаки

1- Символ «їдке» (С); 2- «легко займисте» (F); 3- «надзвичайно займисте» (F+); 4- «вибухонебезпечно» (E); 5-«окислювач» (О); 6- «отруйно» (Т); 7- «дуже отруйне» (Т+); 8- «подразнювач» (ХІ); 9- «шкідливе» (Хn).

Екологічні знаки на упаковці інформують споживачів про екологічну чистоту товарів або екологічно безпечні способи експлуатації, використання або утилізації. Вони поділяються на підгрупи:

• Перша інформує про екологічну чистоту товару чи безпеку для навколишнього середовища (рис.12.3)

Рисунок 12.3 Екологічні знаки,які символізують чистоту товару

1. «Еко-знак» (Японія).

2. «Блакитний ангел» (Німеччина);

3. «Білий лебідь» (Скандинавські країни);

• Друга інформує про екологічно чисті способи виробництва або утилізації товарів чи упаковки, та закликають до збереження навколишнього середовища (рис.12.4)

Рисунок 12.4 Екологічні знаки, які закликають до збереження навколишнього середовища

1. Здавати на вторинну переробку;

2. Не смітити (підтримувати чистоту).

Один з найбільш поширених транснаціональних екознаків є німецький знак «Зелена крапка» (Der grune Punkt) – власність німецької фірми DSD (Рис.12.5). Вона впровадила «Дуальну систему» яка взяла на себе комплексну роботу : обов’язковий збір, сортування та утилізація використаної тари та упаковки, обов’язкова сплата послуг усіма суб’єктами зі збору и переробки упаковки, високий рівень технологій та утилізації. Фірма укладає контракти із спеціалізованими фірмами на збирання і сортування відходів упаковки. Відсортовані відходи направляються на підприємства, що здійснюють переробку та виробляють вторинну сировину. Для фінансування цих підприємств. Дуальна система виділяє 15% одержаних усіх коштів. Право на використання цього знака здійснюється шляхом продажу на конкурентній основі.

• Третя інформує про небезпеку для довкілля. До них відносяться :

• 

- спеціальні знаки для позначення речовин, що представляють небезпеки для морської фауни і флори, при їх перевезенні водними шляхами;

- знак «Небезпечно для довкілля», використовуваний , використовуваний законодавством ЄС, прийнятим при упакуванні та маркуванні речовин і препаратів.

Відповідно до вимог Директиви ЄС всяка упаковка повинна маркуватись наступними знаками:

Повторне або багаторазове використання

Підлягає вторинній переробці (кільце Мебіуса)

Частково або повністю вироблена з вторинно-переробленої сировини з вказівкою його вмісту %

Для забезпечення збирання, багаторазового використання та сортування відходів упаковки її слід ідентифікувати з врахуванням особливостей складу пакувального матеріалу. Для встановлення природи матеріалу, що підлягає ідентифікації , вводиться нумерація і скорочення, на яких базується ідентифікаційна система. Маркування тари повинне бути чітке, виразне і стійке при зберіганні. Воно наноситься в центрі знаку, або нижче.

Згідно з Директивою ЄС передбачено таку нумерацію:

• від 1 до 19: для полімерів (1 – поліетилентерафталат ПЕТ-РЕТ; 2 – поліетилен низького тиску ПЕВГ-НDPE; 3 – полівінілхлорид ПВХ-PVC;4 – поліетилен високого тиску ПЕНГ-LDPE; 5 – поліпропілен ПП-PP; 6 – полістирол ПС-PS, тощо);

• від 20 до 39 : для паперу і картону;

• від 40 до 49 : для металів;

• від 60 до 69 : для текстилю;

• від 70 до 79 : для скла.

Упаковка з чистих матеріалів або співполімерів маркується символами (рис 12.6). Суміші полімерів маркують відповідними скороченими термінами. На перше місце ставлять символ головного компонента, а за ним інші з врахуванням зниження концентрації. Матеріали зі спеціальними добавками, з певними наповнювачами або із зміцнювальним матеріалом маркують для полімерів скороченим терміном з дефісом, а потім – скороченим терміном чи символом для добавки (у відповідності до ISO 1043-2) з його відсотковим змістом за масою. Наприклад :

-> PP-MD3O <- ПП (містить до 30 % за масою мінерального порошку);

->PA66 – (GF25-MD15) < (містить до 25% за масою скловолокна (GF) та до 15% за масою мінерального порошку (MD) ) ;

->UP – (MDSO+GF25 < ( UP – ненасичений поліефір, що містить 50% мінерального порошку та 25% скловолокна);

-> PVC- P (DBP)< (полівінілхлорид, що містить пластифікатор дибутилфталат (DBP) ).

В Україні давно підготовлено проект ДСТУ «Споживча тара і пакування. Маркування. Загальні вимоги» який передбачає особливості маркування будь-якої упаковки з наведенням ідентифікації пакувального матеріалу, символу кільця Мебіуса, який характеризує особливості переробки і код підприємства.

Різні товаровиробники прагнучи внести свій вклад до охорони довкілля маркують екологічне благополуччя своїми знаками.

Основою єдиної системи євромаркування відповідно до вимог ЄС є знак виконаний у кольоровому (зелений і блакитний), або чорно-білому варіанті.