8).Современных теория организации

Современная теория организации развивается в трех направлениях: ситуативный подход к рассмотрению проблем организации, экологический подход, подход организационного обучения

Ситуативный подход основан на признании того, что в организационной деятельности не имеет единого правильного пути Организация должна приспосабливаться к условиям окружающей среды Невозможно обеспечить создание таких структур, методов, типов организационного порядка, которые были бы идеально приспособлены к любому времени, целей, ценностей, ситуации Каждому типу управленческой ситуации, решаемых задач внешней среды соответствуют свои оптимальные требования к состоянию организации, стратегия и структура.

Экологический подход утверждает, что среди организаций \"выживает наиболее приспособленный\", действует процесс естественного отбора и замены организаций. В упрощенном виде этот подход к рассмотрению организаций можно охают охарактеризовать таким образом:

1) в центре внимания исследователей находятся не отдельные организации, а группы, или популяции организаций;

2) эффективность организации определяется ее способностью выживать;

3) роль окружающей среды в формировании структуры, стратегии организации признается абсолютным, считается, что менеджмент не оказывает существенного влияния на способность к выживанию;

4) поскольку природные и социальные ресурсы ограничены, то в процессе напряженной конкуренции одни организации продолжают функционировать, а другие прекращают

Подход организационного обучения основан на признании двух видов обучения: первого порядка - по \"одинарной петли\" и второго порядка - по \"двойной петли\" Различие между этими видами обучения применительно но организации состоит в том, что обучение по \"одинарной петли\" - это обычное для любой организации обязательное обучение персонала, оно повышает способность организации достигать поставленных целей а обучение по \"двойной петли\" - это организованный и сознательно управляемый процесс самообучения в организации, приводит полное переосмысление опыта организации и ее обучение с помощью этого процесса.Признаками \"самообучающейся организации\" является гибкая и максимально плоская организационная структура, партисипативный и поучительный подходы при выработке организационной стратегии, гибкость системы вознаграждений; доступность и свободный обмен информацией и опытом между всеми членами организации; ориентация на освоение опыта других компаний; благоприятен для обучения и развития персонала климат.

9).Моделі теорії організації

Модель організації визначає структуру і механізми координації діяльності організації.

Класична модель.

Основою класичної моделі є уявлення про те, що організація — лише результат дій керівників, які її повністю конструюють і володіють нею. її серцевина — процес праці. Головне — єдність командування і чіткий розподіл обов'язків. Основні засоби — планування, координація, контроль. Насамперед, організація — це інструмент для вирішення завдань, а його "гвинтик" — людина — нікого не цікавить як особистість.

Основні риси організації класичної моделі можна представити таким чином:

• організаційні цілі — отримання економічних та інших заданих результатів, внесок в їх досягнення;

• раціонально побудовані ієрархічні структури, чітко регламентовані процеси

• тип системи управління — механістичний, тобто сукупність елементів формальної структури (підрозділів, функцій, посад і т. ін.)

• розвиток — свідомий, продуманий, наперед обґрунтований і спланований, пристосований до змінних умов;

• головні напрями вдосконалення — раціоналізація формальних структур, планомірна перепідготовка або заміна кадрів.

Бюрократична модель.

Автор моделі М. Вебер виходить з того, що поведінка окремої особи непередбачувана.

Основними рисами моделі є:

• розподіл праці;

• чітка ієрархія влади;

• система правил, що визначають права і обов'язки кожного члена організації;

• відбір і висунення працівників відповідно до їх кваліфікації.

Неокласична модель.

Характерні риси неокласичної моделі:

• організаційні цілі —задоволення інтересів і потреб груп та індивідів;

• децентралізовані структури і кооперативні відносини.

• характер організаційної поведінки — дії, що важко піддаються регулюванню;

• розвиток — зміни, які виникають спонтанно внаслідок порушення балансу між організацією і середовищем, загострення внутрішніх проблем;

• головні напрями вдосконалення — вплив на групові й індивідуальні норми, переконання, організаційний клімат, стимулювання членів організації.

В організаціях, що дотримуються неокласичного напряму у виробленні рішень, приймає участь велика кількість працівників, а не тільки вузька група на вищому рівні управління. Не лише адміністративна влада, але і взаємна довіра служать об'єднуючою силою організації.

Інституційна модель.

Ця модель розглядає організацію як об'єднання груп, кожна з яких переслідує свої цілі.

Головними ознаками інституційної моделі організації прийнято вважати:

• принцип соціальної відповідальності бізнесу;

• врахування особливостей групової ідеології (власників, менеджерів, робітників, жінок, молоді і т. ін.);

• забезпечення більшої відповідності структури управління організації культурним традиціям, науці і т. ін.;

• погляд на ухвалення рішень як на процес взаємних вимог і поступок, що приводять до певних компромісів між групами.

Характерні риси інституційної моделі:

• Характер організаційної поведінки — встановлення порядку, за якого направляючі установки соціальної дії визнаються членами колективу як моральні і соціально важливі для існування організації.

• Тип системи управління — поєднання органічних і механістичних систем управління, які взаємодіють і часто заважають досягненню мети організації.

• Розвиток — реалізація змін, що забезпечують подолання внутрішньо-організаційних суперечностей і конфліктів.

• Головні напрями вдосконалення — вирішення проблем, що виникають, на основі врахування взаємних вимог і здійснення поступок, що приводять до певних компромісів між групами.