3.Сучасні тенденції в освіті

Освіта – процес засвоєння та розвитку людиною об’єктивно – необхідних якостей,результатом якого є формування інтелектуальної, теоретичної та практичної підготовленості до життя та діяльності.

Основні тенденції у сфері освіти:

1,Абсолютне зростання числа студентів. 2.Інтернаціоналізація і відкритість освіти. 3,Зростання вартості і витрат на вищу освіту. 4.Зростання числа працівників сфер вищої освіти. 5.Компютеризація освіти. 6. Розвиток дистанційного навчання. 7. зростання віку студентів, що навчаються у ВНЗ. 8. Міграція професорсько-викладацького складу. 9, роз’єднання науки і освіти 10. Розширення впливу англо-американської системи вищої освіти. 11. Поява глобальних, освітніх мегасистем 12.Переважна роль анг. Мови в фундаментальній освіті.

Узагальнюючи вище зазначене виділяємо такі тенденції: 1,глобалізація. 2,інтеграція. 3, гуманізація. 4,гуманітризація

Білет № 9

1.Спілкування.Стилі спілкування. Спілкування-це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми який породжується потребами спільної діяльності і який включає обмін інформацією вироблення єдиної стратегії взаємодії сприйняття і розуміння іншої людини. Модель комунікативного процесу:1)Хто передає повідомлення?(комунікатор) 2)Що передається?(повідомлення) 3)Як передається?(канал зв*язку) 4)Кому?(рецибієнт) 5)З яким ефектом?(ефективним) Поняття "спілкування" є одним із центральних у системі психологічного знання: Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми. Стилі спілкування - характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий. Демократичний стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка не завжди дає позитивний ефект. Це, швидше, мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потрібне виховання, а то й психологічна допомога (тренінги спілкування). Авторитарному стилеві, поширеному в недемократичному суспільстві, притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера, людини взагалі. Він будується на усереднюванні її індивідуально-психологічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав’язують певний погляд. Власне це спілкування за зразком суб’єкт - об’єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети. Суперечливий стиль - нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб’єкта. Дослідження свідчать, що демократичний стиль спілкування є сприятливим і в офіційному, і в неофіційному спілкуванні. Проте він потребує більших зусиль від суб’єктів спілкування, особливо в системі стосунків “керівник - підлеглий”. Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу на партнерів. Найпоширенішими з них є: зараження, навіювання, переконання, наслідування. Зараження - передача суб’єктом свого емоційного стану партнерам. Це давній механізм взаємодії людей, який виявляє себе під час ритуалів, танців членів первісної общини, релігійного екстазу, паніки тощо. Навіювання характеризується вибірковим впливом, бо спрямоване на конкретну особу і розраховане на некритичне прийняття нею інформації. Переконання - вплив партнера через спеціальний добір фактів, доказів, аргументів. Воно пов’язане з подоланням пізнавальних бар’єрів, викликаних попереднім досвідом суб’єкта. Людина не прийматиме цих аргументів, якщо вони суперечать її знанням, уявленням тощо. Результатом переконання є довіра до інформації, розуміння її обґрунтованості. Наслідування - повторення людиною зразків поведінки, що їх демонструють оточуючі. Найяскравіше це виявляється у дитячому віці.

2.Сенсрно-перцептивний рівень пізнання. Психологія пізнавальних процесів - сенсрно-перцептивний рівень пізнання. Відчуття і сприйняття як вихідні форми образного відображення виникають при безпосередньому впливі предметів і явищ об’єктивної реальності. Основна характеристика сенсорно-перцептивного відображення полягає в тому, що воно виникає в умовах безпосереднього впливу предметів і їх властивостей на органи відчуттів людини і розгортається в реальному масштабі часу. Людина сприймає предмет у тому місці, в якому він перебуває, і в той момент, коли той діє на органи відчуттів. Образ виступає як нав’язаний нашому розуму ззовні. В.П.Зінченко визначає сенсорно-перцептивний процес як саморегулюючий процес пошуку та переробки інформації, детермінований завданнями живої системи, який володіє механізмом зворотного зв’язку і підстроюється до особливостей об’єкту, який досліджується. Специфіка сенсорних процесів. Упродовж усієї історії психоло­гії не припиняються дискусії про співвідношення сенсорних і перцептивних процесів - як про самостійну проблему, та в межах проблеми про структуру когнітивної сфери загалом. Розмежування відчуття і сприйнят­тя запропонував Т. Рейд. У сучасній психології сенсорних і перцептивних процесів воно лишається поширеним - за критеріями цілісності та пред­метності образу. Сприйняття - відображення цілісного об'єкта чи явища, що містить його предметне значення (наприклад, сприйняття місяця, удару дзвону, смаку дині тощо), на відміну від відчуття - відображення окремих аспектів (ознак) об'єкта, не віднесених до конкретного об'єкта з його предметним значенням (відчуття світлової плями, голосного звуку, солодкого смаку тощо). При цьому під відчуттям розуміють і сам процес сенсорного відображення, і його продукт - сенсорний образ. Асоціативна психологія XIX ст. розглядала цілісний образ сприйняття як асоціацію окремих відчуттів ознак об'єкта одне з одним і його предметним значенням. Зазначимо, що у вітчизняних дослідженнях поряд із терміном "сенсорний" використовують також термін "сенсорно-перцептивний", а в закордонних працях, як правило, вживають перше поняття (sensory).Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі взаємодії органів чуття:зору та кін естетичних відчуттів зору і слуху тощо.