Лекція № 5
Тема: Культура України в другій половині ХVІІ – ХVІІІ століття
План
Становлення культури нового часу.
Українська культура в ХVІІ ст.
Культурне життя України у ХVІІІ ст.
Дати:
1648 - 1657 – національно-визвольна війна. Б. Хмельницького обрано гетьманом Війська Запорозького.
1648-1649 – переможні битви, внаслідок яких більшість українських земель була звільнена від польської влади сприяли утвердженню Української козацької держави – Війська Запорозького (Гетьманщини).
1657 – 1687 – Руїна.
1687 – підпорядквання Української православної церкви Московському патріархату.
1687 – 1709 – часи гетманування Івана Мазепи.
1709 – Полтавська битва.
1764 - ліквідація гетьманької влади.
1775 – знищеня Запорозької Січі.
Поняття та терміни:
«Руїна» - назва, вживана в історичній літературі для 60-80-х років 17 ст. – періоду громадянських воєн, вторгнень іноземців в Україну, її поділу між Московією, Річчю Посполитою, Османською імперією, розколу Гетьманщини, страхітливого спустошення Правобережної України.
Бароко – (лат. Вигадливий, химерний, дивний) – один з провідних художніх стилів кінця ХVІ – середини ХVІІІ ст. Виник в Італії, поступово поширився в країнах Європи і Латинської Америки. Виявився в архітектурі, живописі, літературі, музиці тощо. Час утвердження бароко – епоха інтенсивного формування могутніх європейських держав. Тому для мистецтва бароко характерні грандіозність, декоративна пишність, патетична піднесеність, пристрасть до ефектних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, динамічність композицій та напруженість, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні. Для архітектури бароко характерний просторовий розмах, злитість криволінійних форм, поєднання споруд з навколишнім рельєфом, для скульптури і живопису – декоративність композиції, парадні портрети, для музики – урочистість.
Українське (козацьке) бароко – національний варіант провідного стилю 16 - 18 ст. у мистецтві. Бароко українське, розквіт якого припав на 17 – 18 ст. (добу козацької державності), мало свої неповторні особливості, зокрема в архітектурі: розкішні декоративні портали, фронтони, брами, прикрашені буйною орнаментикою; грушоподібні куполи, різьблені, золочені іконостаси; відкриті аркади тощо.
«козацькі літописи».
Єзуїт
Четьї-Мінеї – релігійні твори, у яких по днях кожного місяця були розміщені житія святих, притчі, повчальні розповіді.
1. Становлення культури нового часу
1.1. Історичні передумови культурного розвитку в Україні. Культрний розвиток України у дргій половині ХVІІ - ХVІІІ ст. відбувався у нелегкій історичній ситуації. Цей період почався в умовах загального духовного піднесення, повязаного з подіями визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і утворенням Гетьманської держави. Невдовзі суспільний настрій змінився загальним розчаруванням, викликаним поділом України на Лівобережну і Правобережну та драматично-трагічними подіями Руїни. Згодом мало місце нетривале нове піднесення в часи гетманування Івана Мазепи, що змінилося поступовим скасуванням залишків української автономії. Цей період завершився ліквідацією гетьманької влади (1764 р.) та знищеням Запорозької Січі (1775 р.). Україна, втративши залишки державності, за задумом російського царизму, мала розчинитися у складі Російської імперії. Назва «Україна» була замінена принизливою «Малоросія». В кінці ХVІІІ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, до Російської імперії були приєднані правобережні землі, а після російсько-турецьких війн – також південноукраїнські землі. Так після тривалої перерви в складі однієї держави знов об’єдналося більшість укаїнських земель і українців («малоросів»). Ці події сприяли формванню почуттів історичної та культрної єдності, закладали підвалини майбтнього національного руху та культрне та політичне відродження. Іншою була доля західноукраїнських земель, що опи- нилися у складі Австрійської імперії. Проте навіть ця обставина не могла знищити етнокультрну єдність українців, як це в майбутньом показали події ХІХ – ХХ ст.
1.2. Утвердження стилю бароко та його своєрідні риси в Україні. У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. українська культура не порушила взаємозв'язку із загальноєвропейським кльтрним процесом. Основним явищем європейської культри цього часу був новий світовий стиль – бароко. Його головними ознаками став процес секуляризації культрного життя. Продовжуючи розвиток ідей Ренесансу про самоцінність людини та її світ, культрні діячі доби бароко впевнено йшли по шляху вивільнення освіти, мистецтва, суспільної думки від жорстокого релігійного, церковного контролю. Культура у всіх своїх проявах набула світського характеру, що сприймалося людиною як торжество перемоги над власним страхом. То ж, література й мистецтво епохи барокко відзначаються особливою урочистістю, піднесеністю, пишністю, декоративністю, іноді помпезністю, що викликало відчуття святкової театральності, у якому поєднуються легковажність і глибокий драматизм. Українське (козацьке) бароко – національний варіант провідного стилю 16 -18 ст. у мистецтві. Розквіт його припав на 17-18 ст. (добу козацької державності), то ж «козацьке бароко» мало свої неповторні особливості.