Лекція №12 . Тема: Громадянство України.

1.     Виникнення  інституту  громадянства.

2.     Поняття та принципи громадянства.

3.     Підстави набуття громадянства.

4.     Припинення громадянства України.

5.     Система та повноваження органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.

6.  Громадянство дітей у разі зміни громадянства батьків (сам. робота).

 

Нормативно-правові акти до теми:

• Загальна декларація прав людини, прийнята  Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року.

• Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.

• Декларація про Державний суверенітет України ( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429 );

• Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141), (Із змінами, внесеними згідно із Законом  № 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст.68);

• Кримінальний Кодекс України. Чинний від 1 вересня 2001 р. (Із змінами та доповненнями).

• Цивільний Кодекс України. Чинний від 1 січня 2004 р.(Із змінами та доповненнями).

• Сімейний Кодекс України. Чинний від 1 січня 2004 р. (Із змінами та доповненнями).

• Закон України  «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р.

• Закон України  «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. (Із змінами та доповненнями)

• Закон України  «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від  20.11.2012 р.

• Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

• Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.

• Указ Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» від 27 березня 2001 р.

Навчальна література до теми:

• Конституційне право України / Під ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2000.

• Теліпко В.Е. Конституційне та конституційно-процесуальне право України. Підручник.- К., 2009 р.

• Чушенко В.І., Заяць І.Я. Конституційне право України. Підручник. – К.,2007р.

 

Пит.1 Виникнення  інституту  громадянства.

Проблема взаємовідносин людини з суспільством і державою, пошук найбільш оптимальних форм їхньої взаємодії, і питання громадянства, зокрема, цікавлять вчених із стародавніх часів. Ще Аристотель в одній з його найвідоміших праць «Політика» піднімав питання про те, хто є громадянином, і дійшов висновку, що держава – це сукупність громадян.

 Інститут громадянства в історії людської цивілізації з’явився з виникненням перших держав, ще в період рабовласницької доби існування людства. Його метою було визначити належність людини тому чи іншому місту, державі, та встановити певний обсяг правоздатності для цієї людини. Звісно, що античне право, зокрема Афінської держави, суворо обмежувало у правах чужинців: вони мали право оселитися у Афінах, займатися ремеслами або торгівлею, але не мали жодних громадсько-політичних прав; були обмежені в набутті права власності; діти, народжені в змішаному шлюбі (між іноземцем, тобто, не громадянином Афін, та громадянином) також були обмежені в правах.

 Більш жорсткі правила існували в Римській державі. Громадянин Рима мав повну правоздатність, яка включала в себе чотири компоненти: право вступати в шлюб, який супроводжувався особливими юридичними наслідками; право здійснення майнових операцій і мати майнові права, визнані тодішнім римським правом; право голосу на народних зборах; право виступати кандидатом на магістратські посади. Громадяни латинських держав, що знаходилися у союзі з Римською, мали обмеження своїх прав, перебуваючи на території Риму, – вони користувалися тільки правом шлюбу та правом на майнові операції. Нарешті, іноземці, які не належали ані до латинського громадянства, ані до римського, не мали жодних громадських прав, тобто, були безправними.

 З розвитком часу рабовласницький лад змінився феодальним, коли інститут громадянства в більшості був заміщений інститутом підданства, тобто, васальної залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха.

 Сьогодні, в конституційному суспільстві інститут громадянства, який прийшов на зміну підданству, став одним з проявів принципу рівноправ'я всіх членів суспільної громади. Сучасне поняття громадянства історично пов’язане з Великою французькою революцією. Політико-правова концепція «вільного громадянина» прислужилася обгрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних, економічних та соціальних відносин. В наші дні термінологічна категорія підданства ще існує в деяких країнах з монархічними формами правління, але за своїм юридичним значенням вона практично нічим не відрізняється від поняття «громадянство» і, по суті, лише фіксує відповідну форму правління.

 Питання громадянства в європейському регіоні починають розглядатися юристами в дев'ятнадцятому столітті з появою перших відповідних законодавчих актів. Ці питання досить інтенсивно розроблялись і в літературі радянського періоду. Навіть при наявності ідеологічних рамок, вченими були досягнуті вагомі результати, але в дослідженні тематики громадянства існують прогалини. В силу відомих причин розробка питань громадянства в період існування СРСР була однобічною, громадянство держави соціалістичного типу завжди протиставлялось буржуазному громадянству. Зусилля вчених були сконцентровані головним чином на з'ясуванні юридичної природи громадянства, місця громадянства в правовому статусі особи, аналізі норм радянського громадянства. 

 В українській правовій науці дослідження питань громадянства України знайшли відображення у працях Гураля П.Ф., Колодія А.М., Копиленка О.Л., Лотюк О.С., Олійника А.Ю., Ольховського Б.І., Погорілка В.Ф., Ришняка Н.А., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Чалого П.Ф., Шаповала В.М., Шукліної Н.Г.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності нашої держави був Закон «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., у якому закріплено, що «всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України», а також Закон України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. Указом Президента України від 31 березня 1992 р. було затверджене «Положення про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України». Цими нормативними актами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України. У зв'язку з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. виникла необхідність приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону України «Про громадянство України» 16 квітня 1997 p. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997 р. Відповідно до Закону України «Про громадянство України» і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства».

18 січня 2001 року Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону України «Про громадянство України»), а 27 березня 2001 року Президентом України з метою організації виконання цього закону був підписаний Указ «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Пит. 2. Поняття та принципи громадянства.

Найбільш поширеним у юридичній науці є визначення громадянства як особливого правового зв'язку між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки.

 У сучасній науці конституційного права розрізняють три значення терміна «громадянство»:

1. як одне з суверенних прав держави, що передбачає її можливість в односторонньому порядку регулювати відносини громадянства. Однак при реалізації даного права держава обмежена нормами міжнародного права та правами людини, перш за все правом людини на громадянство;

2. як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність конституційно-правових норм, що регулюють відносини між державою, з одного боку, і громадянами, іноземцями, особами без громадянства – з іншого;

3. як публічно-правовий стан індивіда, що являє собою стійкий (постійний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законі.1

Принципи громадянства України – це вихідні засади, керівні ідеї, які дістали закріплення в законодавстві у взаємовідносинах держави і особи. Принципи громадянства України втілилися в Конституції України, Законі України «Про громадянство України», у Декларації про державний суверенітет України, у Декларації прав національностей України, у Законі України «Про національні меншини». Вони становлять цілісну систему ідей, які є основою законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українською державою і громадянами.

 Законодавство України про громадянство грунтується на таких принципах:

 1) єдиного громадянства – громадянства держави Україна. (Стаття 4 КУ). Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (Ч.1 Ст.25 КУ);

 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства (Ч.1 Ст.25 КУ);

 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

8) Принцип гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам, які перебувають за її межами(Ч. З ст. 25 КУ). Цей принцип зобов'язує дипломатичні представництва та консульські установи України, їх посадових осіб уживати заходів щодо забезпечення громадянам України можливостей у повному обсязі користуватися правами, що надаються їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна та держава перебування. При цьому консульства більшою мірою, ніж дипломатичні представництва, орієнтовані на сприяння і захист прав та інтересів своїх громадян у країні перебування.

9) Принцип неможливості вигнання або видачі громадянина України іншій державі (Ч. 2 ст. 25 КУ). Під видачею (екстрадицією) розуміють передачу злочинця державою, на території якої він знаходиться, іншій державі з метою притягнення його там до кримінальної відповідальності або для приведення до виконання винесеного там вироку. (Питання про видачу громадянина виникає у випадку, коли такий громадянин, учинивши злочин за кордоном, повертається у свою країну. Основна проблема стосовно видачі полягає у розбіжностях принципу території підсудності та принципу громадянства. Як засвідчує практика укладення міждержавних договорів про видачу, переважним є принцип громадянства. Цей же принцип закріплений ч. 1 ст. 10 Кримінального кодексу України, відповідно до якого громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У світовій практиці існують два підходи до регулювання цього принципу: перший – громадянин не може бути виданий іншій державі за жодних умов (Україна, Росія); другий – громадянин може бути виданий іноземній державі, але в порядку винятку, тобто на умовах, передбачених міжнародним договором (Бєларусь).

Від видачі необхідно відмежовувати таке поняття, як вигнання (експатріація). При цьому слід мати на увазі, що заборона на вигнання з України не поширюється на іноземців та осіб без громадянства. Це відповідає ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Статтею 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачаються підстави та порядок видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України).