6. Облік витрат основного виробництва

Центральне місце в обліку процесу виробництва належить відображенню витрат і визначенню собівартості продукції основ-

158

ного виробництва, яке має чітку логіку організації та методології узагальнення витрат на рівні окремих цехів.

Бухгалтерія отримує від матеріально відповідальних осіб до­кументи і забезпечує попереднє групування витрат на виробниц­тво в розрізі цехів. Виробничий відділ отримує від бухгалтерії таку інформацію:

• витрачання матеріальних ресурсів та отримання відходів ви­робництва за обліковими цінами з визначенням балансових ра­хунків, субрахунків та замовлень;

• витрачання малоцінних та швидкозношуваних предметів;

• визначення процента транспортно-заготівельних витрат і списання їх на відповідні рахунки, субрахунки, замовлення;

• нарахування основної та додаткової заробітної плати, відрахувань на страхування та забезпечення відпусток;

• розрахунок зносу основних засобів, нематеріальних активів та необоротних матеріальних активів;

• розрахунок втрат від браку;

• розрахунок собівартості продукції (послуг) допоміжних ви­робництв та списання послуг на споживачів;

• листки-розшифровки, які служать для перенесення сум, які пов'язані з виробництвом і відображені в інших журналах.

На основі отриманих розробних таблиць та листків-розши-фровок у виробничому відділі бухгалтерії на кожний цех основ­ного виробництва відкривається відомість № 12.

У наведеній відомості № 12 виділяється декілька рахунків, на яких збираються витрати: 91 «Загальновиробничі витрати» в розрізі статей; 23 «Виробництво» з виділення прямих витрат у розрізі виробів А, Б, В з відповідними сумами визначених ма­теріалів, нарахованої заробітної плати та нарахувань на заробітну плату; 24 «Брак у виробництві» з оцінкою за прямими витратами.

Крім відомості № 12 необхідно організувати збір даних про витрати в розрізі виробів у системі аналітичного обліку. Це за­вдання покладається на виробничо-калькуляційний відділ бухга­лтерії.

На кожний виріб відкривається картка (відомість) аналітич­ного обліку, в якій показуються в підметі — статті калькуляції, а присудку — незавершене виробництво на початок місяця, витра­ти за звітний місяць, витрати на невиправний брак, витрати на товарний випуск продукції та незавершене виробництво на кінець місяця.

Необхідно звернути увагу на те, що дані виробничо-каль­куляційного відділу становлять комерційну таємницю і не розго-

159

дотуються. Цей відділ організовує не тільки облік витрат на ви­робництво, а й відповідає за організацію управлінського обліку.

Для калькулювання собівартості продукції використовують дані фінансового обліку про витрати на виробництво, а в управ­лінському обліку деталізують витрати в необхідному розрізі з метою пошуків і зниження собівартості та підвищення рентабе­льності виробництва. Важливе значення для правильності визна­чення собівартості має обсяг незавершеного виробництва, тому на цьому питанні варто зупинитися детальніше.

7. Облік незавершеного виробництва

Протягом місяця на виробництво продукції списуються мате­ріальні ресурси та нараховується заробітна плата з відраху­ваннями зі страхування на підставі належно оформлених доку­ментів.

Первинні документи служать підставою для запису в дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредита рахунків 20 «Виробничі за­паси» (на суму витрачених матеріальних цінностей відповідно до сум, які зазначенні в документах), 66 «Розрахунки з оплати праці» (на суму нараховано заробітної плати за виконані робітни­ками операції з виготовлення деталей, вузлів, агрегатів, виробів, замовлень та діючих розцінок і тарифів), 65 «Розрахунки за стра­хуванням» (на суму нарахувань на оплату праці за діючими та­рифами). Але списання матеріалів та нарахування заробітної пла­ти з відрахуваннями зі страхування на витрати виробництва є справедливим лише у випадку, якщо з виробництва на склад оприбуткована вся продукція, вироби, напівфабрикати власного виготовлення, замовлення тощо.

У більшості галузей економіки технологічний процес вигото­влення продукції організовано так, що у виробничих підрозділах (цехах, дільницях, робочих місцях) одночасно знаходяться виро­би, які повністю закінчені обробкою та можуть бути передані на склад готової продукції, й такі, котрі не пройшли всіх стадій (фаз) обробки. Крім цього на робочих місцях можуть бути ма­теріали, які не пройшли ні однієї операції з обробки в цеху. Отже, необхідно розподілити витрати, визначені на основі документації на такі, що відносяться до готової продукції (товарного випуску) та незавершеного виробництва. Під останнім розуміють запаси у виробництві, щодо яких існує імовірність отримання еко­номічних вигод внаслідок перетворення їх у наступних періодах

160

(місяць, квартал, рік) у готову продукцію і вартість яких може бути достовірно визначена.

Достовірність визначення незавершеного виробництва може бути досягнута методом інвентаризації його залишків на всіх ро­бочих місцях, для проведення якої призначаються комісії, у склад яких включаються працівники технічних, технологічних та еко­номічних служб. Завданням таких комісій є складання інвентари­заційних відомостей на незавершене виробництво у вигляді не-закінчених обробкою, складанням деталей, вузлів, виробів та не-закінчених технологічних процесів. Інвентаризація проводиться на останній робочий день поточного місяця методом перераху­вання кількості незавершеного виробництва в його натуральному вираженні (шт, м, кг, т, м², л тощо) і відображення в інвентари­заційному описі.

Оскільки стандартом бухгалтерського обліку 9 «Запаси» не регламентовано порядку визначення обсягу незавершеного виро­бництва та його оцінки, підприємство самостійно обирає облі­кову політику з цього об'єкта обліку.

Зокрема у машинобудуванні рекомендується використовувати такі методи визначення обсягу та оцінки незавершеного вироб­ництва:

1. Подетальний метод, який передбачає відображення в інвен­таризаційному описі найменування чи номера деталі, вузла; оди­ниці виміру; кількості незавершеного виробництва.

2. Подетально-поопераційний метод, який передбачає відо­браження в інвентаризаційному описі найменування чи номера деталі, вузла чи інших видів продукції, одиниці виміру та кілько­сті незавершеного виробництва, але з виділенням кількості за окремими операціями.

3. Процент розподілу, який встановлюється експертним шля­хом спеціалістами технічних й економічних служб у цехах, дільницях та інших підрозділах. При цьому методі відпадає нео­бхідність трудомістких робіт із проведення інвентаризації, підвищується рівень довіри до керівника підрозділу, який дає на­лежним чином оформлену довідку про процент розподілу витрат за місяць.

Порівняння цих методів свідчить, що другий — точніший внаслідок реальності визначення заробітної плати, проте він дуже трудомісткий.

Третій метод полягає в тому, що бухгалтерія сама визначає суму незавершеного виробництва на основі зібраних за місяць у відомості № 12 витрат за цехом.

161

Незавершене виробництво використовується для розрахунку товарного випуску, для калькулювання собівартості продукції, оскільки зміна його залишків впливає на собівартість, але в сис­темі синтетичного обліку воно не відображається бухгалтерськи­ми записами. Незавершене виробництво означає сальдо за рахун­ком 23 «Виробництво» і відображається в другому розділі активу балансу.