12 Костомаров н. И. Исторические монографии и исследования. Кн. 6. Т. 16. Мазепа. СПб, 1905. С. 483.

І це не єдина нагорода, яку одержав Мазепа від Петра І. Цар, незважаючи на свою підозріливість, довіряв йому. Однак це довір’я в перший-ліпший момент могло обернутись недовір’ям. Та як би не приховував Мазепа свої думки від Петра, конфлікт між ними назрівав. І причина тут не в особистих якостях Мазепи чи у деспотизмі Петра І. Протиріччя виникало із закономірностей розвитку Гетьманщини і того шляху, яким спрямовував Росію своєю внутрішньою і зовнішньою політикою Петро І. Незважаючи на досить помітне розширення феодально-кріпосницьких відносин у Гетьман/458/щині наприкінці XVII — на початку XVIII століття, вона в цілому не була типовим феодальним краєм. Її економіка характеризувалась наявністю кількох укладів. Поряд з феодальними маєтками тут були і вільні козацькі та селянські господарства. Значне місце в них займала наймана праця, перевага якої перед панщиною відзначалась навіть у деяких гетьманських універсалах останньої чверті XVII століття. Найману працю широко використовували старшини, монастирі, сільське духівництво, заможні козаки й посполиті. Гетьманський універсал 1688 року рекомендував старшинам виконувати різні роботи «за грош свой наймуючи» людей, «а не вигоном панщан». У Гетьманщині, отже, не було кріпосництва в тих закоренілих формах, як це було в Росії. Наймана праця використовувалась у ремеслі, в різних промислах, з нею була пов’язана і мануфактура, що починала з’являтись у Гетьманщині. Все це свідчило про досить високий рівень буржуазних відносин.

Різниця в побуті та навіть у зовнішньому вигляді між українцями і росіянами впадала в око. «Мешканці козацької України, — писав очевидець, датський посол в Росії Юст Юль, який відвідав Україну в 1711 році, — живуть в добробуті й безжурно. Вони без мита продають і купують різні вироби (крам), займаються яким забажають ремеслом і чим хочуть промишляють. Сплачують вони тільки певний невеликий податок гетьманові» ¹³ (Юль порівнює це останнє з багатьма податками росіян. — В. Г.). Зауважимо, що це писалося після подій 1708 — 1709 років.

13 Січинський в. Чужинці про Україну. С. 126.

На початку XVIII століття в Росії теж відбувалися важливі зміни в економічному і соціально-політичному житті, пов’язані з реформами Петра I, основна мета яких полягала в прагненні забезпечити розв’язання назрілих внутрішніх і зовнішньополітичних завдань, зокрема сприяти розвитку економіки, підвищенню доходів поміщицького господарства, розв’язанню проблеми виходу Росії в Балтійське море, зміцненню дворянської держави та її престижу на міжнародній арені, реорганізації армії і флоту.

Загальна оцінка реформ Петра I лише в останній час відійшла від тих стереотипів, котрі були нав’язані старою історіографією, а вже в більш близькі від нас часи вказівками Сталіна та його апологетами, які відновлювали дух низькопоклонства перед такими царями, /459/ як Іван Грозний і Петро І. Кривава спадщина, залишена Іваном Грозним, лише у політичних злочинців може викликати повагу. Що ж до Петра І, то тут історики, засліплені зовнішньою мішурою його діянь, насамперед військових перемог, забували співставляти його реформи із загальнолюдським поступом.

Після Нідерландської і Англійської буржуазних революцій в Європі почав розвиватися, набираючи щораз більшої сили, економічний лад, заснований на найманій праці. У сільському господарстві, а ще більше у промисловості феодалізм поступово здавав позиції. Швецький король Карл XI ще у 80-х роках XVII століття провів так звану редукцію земель, внаслідок чого з’явилися державні маєтки, які віддавалися в аренду, а селяни звільнялись від феодальної залежності. Принагідно скажемо, що і Мазепа закликав старшин заміняти панщину найманою працею.

А що ж запроваджував Петро І? На всі проблеми, що виникали у зв’язку з новими економічними процесами, Петро І відповідав посиленням кріпосництва. І не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості. Як влучно зауважив у своїй оригінальній статті А. Спунде, «зародку майбутнього Петро надає реакційну соціальну форму. Рішення безпосереднього вузькозлободенного завдання — зменшення військової слабкості Росії — забезпечується таким заходом, який протягом майже двох століть буде неминуче гальмувати зростання всього народного господарства Росії. Петро з успіхом засновує кріпосну фабрику» ¹⁴. Коли промисловість на Заході штовхала феодалізм до загибелі, Петро І, створюючи кріпосну промисловість, посилював феодалізм у Росії. Своїми реформами він настільки підірвав і послабив паростки нових суспільних сил, що клас дворян більш ніж на століття виявився монополістом не лише в економіці, а й у суспільному житті країни ¹⁵.

¹⁴ Спунде А. Очерки экономической истории русской буржуазии // Наука и жизнь. 1988. № 1. С. 80. О. П. Спунде (1892 — 1962) — російський революційний діяч, наприкінці 20-х років відійшов від політики. Автор неопублікованих «Нарисів економічної історії російської буржуазії», написаних у 1948 — 1951 роках. Наведена стаття є лише коротким рефератом нарисів.

¹⁵ Там само.

Отже, Петро I всупереч історичному прогресу заморозив розвиток передових форм економіки і взагалі всього суспільного життя, прирікши свій народ на кріпосництво. Для того щоб тримати його в послуху, про/460/довжував створювати військово-бюрократичну державу з могутньою самодержавною владою, яка спиралась на кріпосницьку економіку і сильну, все зростаючу в числі армію. «За Петра I, — влучно зауважує Е. В. Анисимов, — були закладені підвалини імперської політики Росії XVIII — XIX століть, почали формуватися імперські стереотипи» ¹⁶. А це означало перетворення Російської імперії в силу, яка була спрямована в зовнішній політиці на захоплення нових територій * (Петро І готував похід навіть на Індію), а у себе вдома — на придушення опору власного народу і народів, що були приєднані до Росії. Кріпосне рабство стало тим ферментом, який забарвив усі внутрішні й зовнішні структури імперії. Без розуміння цієї найбільш суттєвої сторони реформ Петра І не можна збагнути й об’єктивних причин його зіткнення з Мазепою — гетьманом країни, яка за висловом Михайла Драгоманова, творила в неймовірно важких умовах частку Європи. Тобто коли Гетьманщина (не кажучи вже про Запорожжя, яке зовсім не знало кріпацтва) повільно, можливо з певним запізненням йшла по шляху, притаманному передовим країнам Європи, то Росія внаслідок політики Петра обрала шлях, який вів до ліквідації економічних і політичних особливостей України і перетворення її на звичайну провінцію імперії. Це не міг не розуміти Мазепа, і його пізніші дії були не чим іншим, як пошуками способу відвернути від України політичну й економічну катастрофу, яка наближалась.