8 Січинський в. Чужинці про Україну. С. 117 — 118. /455/

Надаючи старшині маєтності (часто обходив царські обмеження такого роду і тим об’єктивно призводив до посилення феодального гніту), Мазепа разом з тим не забував і простого люду, прагнув пом’якшити його становище. Універсал 1691 року забороняв світським і духовним власникам обтяжувати селян повинностями. Тут же говорилось про заборону відбирати у простих козаків землі і обертати їх у посполитих. Власникам цей універсал наказував, щоб вони владу свою «виражали вміру, як належить за малоросійським звичаєм, не чинячи підданим різних вимислів і тягарів» ⁹. В універсалі Мазепи (1701 року на скаргу жителів с. Смоляжі про завдані їм кривди з боку державця цього села веркіївського сотника Самійла Афанасійовича) читаємо: «Ми призвали означеного сотника і поручили суду нашему генеральному разобрать діло: жалоба сказалася справедливою, за что сотника ми не похвалили, однако же не одбираємо от него того села, но приказиваєм, аби не больше, только два дні в тиждень, роботу єму панщиною отправовали, а іншії дні на свої оборочали потреби, і в рок по осмачки овса от робочой тварини давали, надщо жадних датков і повинностей не маєть і не повинен будет он п. сотник вимагати, под не ласкою нашою» (розрядка моя. — В. Г.) ¹⁰. В іншому універсалі від 1701 року гетьман сповіщав про покарання сотника с. Верхівки (під Ніжином), якого він віддав до суду за «великі і нестерпимі прикрості», що той чинив селянам. Тут же Мазепа наказував, «аби не більше толко два дні в тиждень (селяни) роботу панщиною отправовали» ¹¹.

⁹ Дорошенко Д. Нарис історії України. С. 113.

¹⁰ Хрестоматія з історії Української РСР. К., 1959. Т. 1. С. 421.

¹¹ Дорошенко Д. Нарис історії України. С. 113.

Отже, не слід перебільшувати кріпосницькі утиски, що побутували за часів Мазепи і які, про що твердить багато дослідників, нібито були причиною його непопулярності серед народу. Ця непопулярність пояснюється складністю ситуації, характерної для України того періоду. Гетьман вже не міг мати за своєю спиною того національного фронту, який свого часу був у Б. Хмельницького. Тут уже не йшлося про загальне покозачення населення — історичні умови змінились радикально. Тепер відбувався, хоч і повільно, зворотний процес феодалізації. Тому зрозуміло, що рядове козацтво і селянство, яке ще жило споминами про минуле, не могло /456/ прийняти нових порядків. Гетьман розумів це і висунув загальнонаціональну ідею єдності України навколо мудрого стерника (стирника), тобто правителя. Замість розбрату через соціальні і політичні мотиви він у відомій думі, яку Кочубей приклав до Доносу Петру І (будемо вважати, що коли автором її був не сам Мазепа, то принаймні людина, яка поділяла його погляди), Мазепа пропонує цілу політичну програму побудови нової України:

Всі покою щиро прагнуть,

А не в єден гуж тягнуть;

Той направо, той наліво.

А ви браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди;

От Жовтої взявши Води

През незгоду всі пропали

Самі себе звоєвали!

Ей, братища, пора знати,

Що не всім нам панувати,

Не всім дано всеє знати

І річами керувати!

На корабель поглядимо,

Много людей полічимо,

Однак стирник сам керуєт,

Весь корабель управуєт.

Пчулка бідна матку маєт

І оноє послухаєт.

Жалься, Боже, України,

Що не в купі маєт сини!

Єден живет із погани,

Кличет: «Сюди, отамани!

Ідім матки ратувати,

Не даймо єй погибати».

Другий ляхам за грош служить,

По Вкраїні і той тужит:

«Мати моя, старенькая!

Чом ти вельми слабенькая?

Розно тебе розшарпали,

Гди аж по Дніпр туркам дали.

Все то фортель, щоб слабіла

І аж вконець сил не міла».

Третій Москві юж голдуєт

І єй вірне услугуєт.

Той на матку нарікаєт

І недолю проклинаєт:

«Ліпше було не родити, /457/

Нежли в таких бідах жити!

От всіх сторон ворогують,

Огнем, мечем руйнують,

От всіх немаш зичливости

Ані слушної учтивости:

Мужиками називають,

А подданством дорікають».

. . . . . . . . . . . . . . . .

Ей, панове єнерали,

Чому ж єсте так оспалі?

І ви, панство полковники,

Без жадної політики

Возмите ся всі за руки,

Не допустить гіркої муки

Матці своїй більш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Самопали набувайте,

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права.

Ясна річ, що з такою програмою Мазепа не міг від крито виступати. Йому лишалося чекати слушної годи ни, а натомість всіляко запевняти московський уряд у своїй вірності йому. А це теж не додавало гетьманові авторитету в очах тих, хто вбачав у ньому лише завзятого прислужника Москви, тим паче що московський цар Петро І всіляко підкреслював своє схвальне ставлення до діяльності Мазепи. В 1700 році цар нагородив гетьмана щойно встановленим орденом Андрія Первозванного. Він був другим після Головіна кавалером його ¹².