3 Там само. С. 30 — 31.

Виговський розумів, що політика компромісу з Москвою не дасть значних вигід і став шукати їх у Польщі. Між тим остання вже була напоготові. Польський посланець Казимир Беньовський ще за життя Б. Хмельницького почав переговори з гетьманським урядом. Тепер вони пожвавилися: вже 6 вересня 1658 року в Гадячі відбулась рада, на якій було укладено з Польщею договір. Творцем цього цікавого документа був Юрій Немирич, дуже освічений український шляхтич, що навчався в Голландії, Англії і Франції. Почавши воювати в часи Хмельниччини на боці Польщі, він у 1655 році перейшов до шведів, а на початку 1657 року вступив на українську службу, прийняв православ’я і став прибічником Б. Хмельницького, а після смерті останнього — І. Виговського.

Гадяцький договір передбачав створити у складі Речі Посполитої окреме «велике князівство Руське» (тобто українське. — В. Г.) в межах трьох воєводств: Київського, Чернігівського і Брацлавського. Україна, Польща і ’ Литва, отже, об’єднувались на рівних правах в одну державу під владою польського короля, обраного всіма трьома народами. Україна зберігала повну автономію, мала свого гетьмана, свій суд, свою державну скарбницю, своїх міністрів, монету, військо. Православна релігія оголошувалась рівною з католицькою, унія мала бути ліквідованою, на українських землях заборонялось будівництво нових костьолів і прилучення до католицизму нових віруючих. Київський митрополит разом з іншими п’ятьма архієреями отримували місця в сенаті. Православні міщани здобували рівні права з католиками при розподілі муніципальних посад.

В окремих статтях обумовлювалось відкриття, крім Київської, ще однієї академії в іншому місті і підкреслювалось надання права відкривати колегії, училища і друкарні всюди, а також вільно займатись науками і друкувати різні книжки, в тому числі і релігійно-полемічні. У випадку війни короля з Росією козаки могли тримати нейтралітет, а якщо Москва нападе на Україну, король повинен захищати її. Водночас гетьману заборонялось шукати протекцій в іноземних держав, він не визнавав над собою влади московського царя. Реєстр спо/419/чатку призначався в 60 тис. чоловік. Крім того, у гетьманському розпорядженні мало бути наймане військо в 10 тис. чоловік.

Сейм у травні 1659 року ратифікував гадяцькі статті в зміненому вигляді. Причому ці зміни були дуже принциповими. Так, було виправлено число козацького реєстру: він зменшувався до 30 тис. Викреслено і 5-й пункт про ліквідацію унії. Що ж до участі козаків у війні Польщі з Росією, то цей пункт отримав нову редакцію: «Якщо цар Московський провінції Речі Посполитої повернути не захоче і Річ Посполита наступати буде, тоді всі сили як коронні, так і Великого князівства Литовського, а разом і військо руське запорозьке регементом гетьмана свого повинні з’єднатися і воювати» ⁴.

Гадяцький трактат являв собою нібито вершину того, що могла висунути козацька старшина (вона одержувала польське шляхетство) і українська шляхта в справі продовження державного будівництва, початок якому поклав Б. Хмельницький. Але це було суто теоретичне вирішення проблеми. Практика ж поставила перед договором багато перепон. По-перше, соціальна база його була дуже хиткою. Виговський не міг спертися, як свого часу Б. Хмельницький, на рядове козацтво, яке поповнювалось селянськими масами і не могло прийняти повернення до феодальних порядків Речі Посполитої. Тим більше, що реєстр зменшувався вдвоє і в Україну мала повернутися польська шляхта. Отже, Гадяцький договір був непопулярним як серед народу, так і серед частини козацької старшини, яка добре розуміла, що всі перемоги часів Хмельниччини здобули козаки в союзі з селянством.

Отже, Гадяцька унія була в основі своїй унією шляхетською, яка. мала, за словами М. С. Грушевського, «забезпечити політичні впливи української шляхти, більше того — відреставрувати економічне і політичне посідання марних недобитків цієї соціальної верстви, вернути те, чим вона колись була або бажала бути. Коли переяславська угода 1654 року виходила з фактичної гегемонії козацтва і старалась сформулювати його соціально-політичну волю і забезпечити її, Гадяцька унія постулірує, домагається такої гегемонії для української шляхти і в аспекті її політичних і соціально-економічних бажань і мрій будує цю нову унію» ⁵.

⁴ Volumina legum. T. 4. С. 297.

⁵ Грушевський М. С. Історія України-Руси. T. 10. С. 372. /420/

Наскільки це далеко відступало від планів і намірів Б. Хмельницького дуже влучно пояснював В. Липинський: «Надалі скріплюючим цементом будови Великого князівства Руського мав бути не устрій козацький, не глибоко закорінене в народних масах Військо Запорозьке, а шляхетський устрій за польською моделлю і під впливом польських державних інтересів сформований. Немає нічого дивного, що козацтво в гадяцькому трактаті доходило до ролі поліції, що гетьман і українська шляхта тільки для ока — «аби чернь козацька не заважала» — просили 60-тисячний козацький реєстр, а по суті, поступаючись у цьому польським бажанням, в окремій декларації погоджувались на 30 тис. козаків і значно більшу вагу надавали 10-тисячному найманому війську, яке мало стати підпорою їхньої влади» ⁶. Отже, нема підстав ідеалізувати Гадяцький договір, який лише на папері міг бути «вершком українсько-козацького, історичного легітимізму» ⁷, як писав про це Іван Лисяк-Рудницький. Не забудьмо, що на шляху «відновлення Великого Князівства Руського, як автономної держави у складі тріалістичної польсько-литовсько-української федерації» ⁸, стояли непереборні соціально-політичні перепони. Першою силою, яка протидіяла цьому договору, було запорозьке козацтво.

Перед Виговським відкривалась безодня. Але перед тим, як покинути історичну авансцену, йому ще пощастило домогтися певного успіху. Ранньої весни, довідавшись про Гадяцький договір, цар Олексій Михайлович послав в Україну стотисячну армію під командою князів Трубецького, Ромодановського і Пожарського. Захопивши сіверську Україну, російські війська обложили Конотоп, де героїчно оборонявся зі своїм невеликим (порівняно з росіянами) загоном (близько 5 тис. чоловік) ніжинський полковник Григорій Гуляницький.

⁸ Lipiński W. Z dziejów Ukrainy. С. 598.

⁷ Лисяк-Рудницький Іван. Між історією і політикою: статті до історії та критики української суспільно-політичної думки. Мюнхен. 1973. С. 20.

⁸ Там само.

Затримка московських полків під Конотопом дала змогу Виговському поповнити військо за рахунок іноземних найманців і разом з кримським ханом Магмет-Гіреєм і вояками А. Потоцького вдарити з двох сторін по московському війську. Бій 28 — 29 червня 1659 року закінчився повним розгромом московської армії. С. М. Соловйов так описує цю подію: «Краса і гордість москов/421/ської кінноти, яка щасливо закінчила походи 54 та 55 років, зникла в один день; полонених дісталося переможцям тисяч п’ять... Ніколи після цього цар московський не мав можливості вивести на поле таке значне військо. В траурному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу, і жах охопив Москву. Удар був ще важчий тому, що його не чекали; він стався після таких гучних перемог!.. Після оволодіння стількома містами, після захоплення литовської столиці. Москва затремтіла, боячись за власну безпеку: в серпні за государевим указом люди усяких звань поспішали на земляні роботи для укріплення міста. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; околишні жителі з родинами і домашнім майном наповнювали Москву і йшли чутки, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль» ⁹.

Дальші події в Україні не дали Виговському можливості скористатися перемогою. Проти нього почалось нове повстання на терені всієї Східної України. У зв’язку з тим що Польща, як з’ясувалося, не спроможна була йому допомогти, Виговський спробував знову покликати татар. Але на заваді цьому стали запорожці. На чолі зі своїм кошовим Сірком вони здійснили сміливий похід до Криму і паралізували дії хана. Услід за тим запорожці вирушили на волость і відновили військові дії проти Виговського та його прибічників.

В цих умовах частина старшини висунула на посаду гетьмана Юрія Хмельницького. Спираючись на підтримку більшості козацького війська і московського уряду, Юрій Хмельницький на чолі великого козацького війська вирушив проти Виговського. 11 вересня 1659 року обидва війська зустрілись під Білою Церквою. Козацька старшина стала відкрито переходити до Ю. Хмельницького. До того ж у бою загинув Юрій Немирич, а найманих жовнірів усіх було знищено ¹⁰. Опинившись майже наодинці з повсталими проти нього козаками, Виговський виїхав до Польщі. Гетьманом проголосили Юрія Хмельницького.

⁹ Соловьев С. М. История России... Кн. 6. С. 51.

¹⁰ Serczyk Wl. Historia Ukrainy. С. 153.

Козацька старшина, яка покинула Виговського, і молодий гетьман Юрій Хмельницький в Переяславі 17 жовтня 1659 року уклали з Росією новий договір. Він укоротив права України: гетьмана тепер не можна було переобирати без дозволу царя; московські воєводи з військом мали міститися в Києві, Ніжині, Переяславі, Брац/422/лаві й Умані, їх мусило утримувати місцеве населення; родину Виговського видавали Москві; полковників Гуляницького і Ждановича позбавлено урядів. Окремо обумовлювалось повернення трофеїв, що були взяті військом Виговського під Конотопом. Цей договір, зрозуміло, не міг задовольнити українську старшину. Лише завзяті прихильники Москви, обласкані московським урядом, вважали, що взаємини України з Москвою влаштовані задовільно.

Після Переяславського договору Росія оголосила війну Польщі. В цей же час Ян Казимір, що уклав в Оліві мир зі Швецією, рушив на Україну з численним військом. Невдовзі до нього приєднався кримський хан. Намагаючись утримати низових козаків від наступу проти Польщі, хан наказав Карач-бею йти походом на Запорожжя. Проте татарам не вдалося здійснити цей план. Юрій Хмельницький відправив на допомогу запорожцям Черкаський і Київський полки. З Ніжина полковник Василь Золотаренко відправив у Січ дві гармати і бочку пороху. Одержавши допомогу, запорожці вирушили на Крим і в турецькі володіння. Навесні 1660 року запорозький загін під орудою І. Сірка напав на Очаків, спалив околицю і захопив багато полонених. Інший загін здійснив напад на Іслам-Кермен і зайняв фортецю. Проте військова і політична ситуація в Україні знову погіршилась. У серпні 1660 року воєвода Борис Шереметьєв вирушив з військом з Києва на Волинь. Південніше від нього рухався Юрій Хмельницький. Польське військо, яке одержало допомогу від татар, скористалося розпорошенням сил супротивника і оточило Шереметьєва під Чудновим. Водночас під Слободищами в оточення потрапило і військо Юрія Хмельницького. За таких скрутних умов Хмельницький уклав з Польщею договір про повернення України під владу Польщі. Це поставило Шереметьєва у безвихідне становище і примусило його капітулювати *.

* Відданий татарам як плата за допомогу, Шереметьєв пробув , у кримській неволі 20 років.

Услід за цим ханське військо рушило в Крим, розграбувавши і спустошивши перед тим значну частину України і захопивши багато полонених. В цей час із Запорожжя на підмогу Ю. Хмельницькому рухався восьмитисячний загін козаків на чолі з кошовим отаманом Суховієм. Запорожці ще не знали про події в Україні і про договір Ю. Хмельницького з поляками. Зустрівши раптово орду, /423/ вони вступили в бій, розбили її і звільнили невільників.

Довідавшись про події під Чудновим, козаки повернули назад у Січ. Інший загін запорожців на чолі з Іваном Сірком напав на Крим, завдавши чималого збитку ханським володінням ¹¹.