74 Борщак і. Шведчина й французька дипломатія. С. 88.

* Пилип Орлик народився в Білорусії в 1672 році і походив з чеського шляхетського роду. Навчався в Киево-Могилянській академії, служив спочатку в Києві, потім у полтавському полку і, нарешті, в генеральній канцелярії. 1702 року його призначено генеральним писарем і з того часу він став найближчим другом і однодумцем гетьмана Мазепи. Після смерті Мазепи, вже будучи гетьманом, Орлик намагався продовжувати боротьбу проти російського уряду, робив спроби залучити до цього Туреччину, Польщу і Швецію. Помер 1742 року в Яссах. Залишив по собі дуже цінний щоденник «Діярій гетьмана Пилипа Орлика» (опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський-Карашевич. Варшава, 1936 та інші випуски).

Конституція починалася з огляду історії України, боротьби її з Польщею, яка закінчилася тим, що Б. Хмельницький із Запорозьким військом і українським народом піддався «добровільно під самодержавну руку великих государів», сподіваючись, що «Московська держава, яка з нами єдиновірна, дотримає обов’язків /481/своїх у договорах та статтях, відбитих та присягою стверджених». Однак після смерті Б. Хмельницького, продовжують автори Конституції, «Московська держава численними вишуканими способами намагалась надтвердити і до решти зруйнувати військові права та вольності, які сама ж потвердила, і на народ вільний козацький, якого вона ніколи не завойовувала, накласти невільне ярмо». Далі в Конституції пояснюється, чому Мазепа, повставши проти московського царя, з’єднався зі шведами, союз з якими є продовженням політики Б. Хмельницького, котрий такий же союз мав з Карлом X, дідом теперішнього шведського короля. Військові поразки і смерть Мазепи не перекреслили планів дальшої боротьби за свободу України, і для реалізації цього, читаємо в Конституції, було обрано нового гетьмана в особі Пилипа Орлика — «достойного тієї гетьманської честі, під сей важкий час той гетьманський уряд двигати, управляти...». Нарешті йшлося про гарантії дотримання пунктів Конституції як самим Орликом, так і наступними гетьманами.

У першому пункті зазначалося, що в Україні повинна панувати православна церква, яка має залежати не від московського патріархату, а від константинопольського. Творці Конституції добре розуміли, чому вище духівництво зрадило Мазепу, хоч той свого часу всіляко підтримував його. Як ми знаємо, саме Феофан Прокопович підготував «теоретичні основи російської імперії» ⁷⁵.

75 Мацків т. Гетьман Іван Мазепа в західно-європейських джерелах 1687 — 1709. С. 15.

В наступному пункті йшлося про кордони з Польщею і Росією. Далі — про відносини з кримським ханом. В окремому пункті Конституція обмежувала «гетьманське самодержавство». Тут говорилося, що гетьман не може самочинно призначати на посади — всі вони повинні стати виборними; він також не має права нікого судити, бо всі судові справи мають передаватися в генеральний суд. Збільшувалось значення генеральної ради при гетьмані, і вона повинна була скликатися тричі на рік. У генеральній раді мали брати участь генеральна старшина, полковники з усією полковою старшиною і сотники, а також виборні від полків радники і представники Запорозького війська. Без постанови генеральної ради гетьман мав право розглядати лише поточні справи та й то з участю генеральної старшини. В Конституції зазначалось, що гетьман мусить пильнувати за /482/тим, щоб ані полковники, ані інша старшина не чинили утисків простому народові. Мали бути скасовані всі тягарі, накладені на селянство і рядове козацтво, заборонялося ставити військо на постій у селян, брати у них підводи тощо. Скасовувались державні монополії, оренди, відкупи, ярмаркові податки — все те, що було ненависне посполитому населенню. «Взагалі, ціла Конституція, — доречно зауважує Дмитро Дорошенко, — перейнята дуже ліберальним і демократичним духом, що ставить її в ряди найінтересніших пам’яток політичної думки того часу в цілій Європі» ⁷⁶.