3. Перша громадянська війна (1642 - 1646 рр.).

22 серпня 1642 р. король оголосив війну Парламенту. Розпочалися сутички роялістів (від франц. гоуаі - королівський) - "кавалерів" (лайливе прізвисько, дане прибічниками парламенту своїм супротивникам - роялістам, королівським офіцерам і солдатам) з прибічниками Парламенту "круглоголовими" (лайливе прізвисько, дане прибічниками короля прибічникам Парламенту, походить від поширеного в середовищі буржуазії звичаю стригти волосся в кружок (під скобку, макітру)). Поступово Англія розділилася на два військові табори - на боці Парламенту виступили економічно розвинені південно-східні графства на чолі з Лондоном, на боці короля - більш відсталі графства Сходу та Заходу. Було створено регулярні армії.

Спочатку успіх перебував на боці короля, бо в розпорядженні Парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. До того ж, на думку члена Парламенту О. Кромвеля, основною причиною поразок парламентських сил була відсутність в армії революційної дисципліни та натхнення. Вихід він убачав у перетворенні армії на народну, революційну, здатну перемагати.

1 1 січня 1645р. було прийнято рішення створити нову парламентську

армію - армію, так званого, нового зразка. Це була 22-тисячна дисциплінована армія з вільних селян і ремісників, натхненна ціллю перемогти армію роялістів. На офіцерські посади був відкритий доступ кожній здібній людині (полковниками стали Фокс - котельник, Прайд- візник, Рейнсборо - шкіпер та ін.). Демократизація парламентської армії посилила її боєздатність. 14 червня

1645. р. в битві при Нейзбі королівську армію було розгромлено. На кінець

1646. р. Перша громадянська війна завершилася перемогою Парламенту. Карл І тікає до Шотландії, але згодом (у 1647 р.) шотландці видають його "довгому" Парламенту.

4. Боротьба за поглиблення демократичного змісту революції

(1646 - 1649 рр.).

Па початок 1647 р. в таборі революції вирізняються такі більш-менш організовані сили: Парламент, армія, Сіті та народні маси (переважно, Лондона та його передмість). Парламент, як і Сіті з його пресвітеріанською більшістю й індепендентською меншістю, відображав інтереси нового дворянства (джентрі) та буржуазії, котрі вважали революцію майже закінченою, поза як її основні цілі були досягнені (великі землевласники узурпували право приватної власності на землю; в промисловості й торгівлі було скасовано монопольні права та частково став панівним принцип вільної конкуренції; припинилося регулювання заробітної плати робітників; увесь тягар податків на військові потреби (акциз, помісячне обкладання тощо) було перекладено на плечі простого люду та ін.). З огляду на це, Парламент і Сіті вживали термінових заходів для придушення революційних настроїв народу.

Весною 1647 р. було здійснено спробу розпустити революційну армію, в якій зростало незадоволення серед солдатів, які походили із селян і ремісників, оскільки вони нічого не отримали від революції (навіть процес відгороджування не припинився). Так розпочався конфлікт між Парламентом і армією. Цей конфлікт ускладнився суперечками між дворянсько-буржуазним керівництвом армії ("шовковими" і "грандами") та солдатською масою, що призвело до, так званого, певеллерівського руху.

Левеллери - "урівнювачі" - це середнє селянство та дрібна міська буржуазія. Очолювали цей рух Ц. Лільберн, Р. Овертон і У. Уолвін. Основні вимоги цього руху: демократизація виборчої системи, рівність усіх перед законом; щорічні перевибори парламенту; демократизація судової системи; повна свобода торгівлі та промисловості; пропорційне оподаткування тощо. Левеллери були прихильниками демократичної республіки. Саме вони сформували ідею народного суверенітету, що була ідеєю народовладдя, суть якого полягала в тому, що основним джерелом влади може бути лише народ.

"Гранди" рішуче виступили проти левеллерівського проекту політичного ладу країни, так званої, народної з годи, та протиставили йому власну програму — "Пункти пропозицій", у яких обстоювати "традиційну конституцію" з двопалатним парламентом і королем, який має право вето. Тим часом король утікає з полону та вступає в змову з шотландцями.

Весною 1648 р. розпочинається Друга громадянська війна, що примусила індепендентів тимчасово шукати примирення з левеллерами. У битві при Престоні (17-

19 серпня 1648 р.) О. Кромвель завдав вирішальної поразки шотландцям й англійським роялістам. Короля було заарештовано таза вироком Верховного Суду ЗО січня 1649 р. страчено.