Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
10-20.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
51.14 Кб
Скачать

17. Істина в філософії, науці та релігії.

Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»[1][10], а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.

У сучасній "натуралістичній філософії" (О.М.Костенко) поняття істини визначається наступним чином: істина - це такий витвір волі і свідомості людини, який відповідає законам Матері-Природи. Зокрема, соціальна істина - це ідея, яка відповідає "законам соціальної природи", тобто природним законам суспільного життя людей. Саме відповідність соціальної ідеї законам соціальної природи є критерієм соціальних істин. Іншими словами, усе природне є істинним, а неприродне - неістинним.

Питаннями пов'язаними з пошуком істини, розумінням буття так чи інакше займаються всі відомі віровчення (християнство, мусульманство, юдаїзм, буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, тенгріанство, діалектичний матеріалізм, язичництво і т. д.).

Християнство ототожнює істину з особою Сина Божого — Ісуса Христа, якому приписуються слова: «Я — дорога, і правда (ἀλήθεια), і життя» ([[|Ін.]] 14:6). У свою чергу, вчення про Св.Трійцю може трактуватися як твердження про єдність Істини, Правди з Сущим, з Життям і значить брехні, неправди - зі смертю. Протиставлення істини брехні, як божественного диявольському прослідковується і в інших епізодах євангелія. Показовим є запитання Понтія Пілата до Христа — «що є істина», яке в євангельській оповіді лишається без відповіді ([[|Ін.]] 18:37). В інших словах Христа «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді.» ([[|Ін.]] 8:44). Цим підкреслюється, що спрямованість волі розум них істот визначає їх причетність або до істини і до вічного життя (вічного буття), або до брехні — вічної смерті і небуття. Після гріхопадіння перших людей всі люди схильні до впливу диявола, тому пророкДавид у поспіху казав: «Кожна людина говорить неправду!» (Пс. 115:1-2). Воскресіння Христове народжує надію на виправлення людської природи. Таким чином, у християнстві істина — це рятівна Особистість[16].

В більшості східних релігій, зокрема в індуїзмі та буддизмі при всій їх різноманітності істина розуміється як слово Учителя, що вказує вірний шлях до спасіння. Якщо наявність душі заперечується (буддизм) або ставиться під питання (давньокитайська традиція), то істина — це подолання ілюзії на користь справжнього образу дійсності, або шлях відновлення світової гармонії, наприклад, через шанування традицій в (конфуціанстві), законів Імперії (легізму) та ін. Таким чином, у вченнях Далекого Сходу істина розуміється як рятівне Знання[3].

В юдаїзмі істина − розуміється як вірність заповідям, які були передані «від Бога» і викладені в Талмуді. У ряді книг істинним називається також сам і Бог, що є «милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» (Вих. 34:6, також Єр. 10:10). Подібної позиції додержуються імусульмани, для яких істиною є слова пророка Мухаммедеда, викладені в сурах і Корані, що ведуть до блаженного існуванню. Таким чином, в юдаїзмі і ісламі істина − це рятівний Закон[17].

Попри різний підхід до наукового і релігійного розуміння істини, на думку Фоми Аквінського ці підходи не є взаємовиключними. Фома Аквінський розглядає наукові істини як «істини розуму», а християнські істини як «істинами одкоровення», проте обидві вони на думку філософа походять від Бога, а відтак і не можуть суперечити одна одній. Ставлячи істину одкровення вище істини розуму, саме Аквінський однак сформулював поняття істини як «відповідність речі та інтелекту» (Veritas est adaequatio rei et intellectus[18]) і вважав задачею філософії логічне пояснення божественних істин.

В суспільно-гуманітарних, природничих, технічних і науках під істиною розуміють відповідність її положень можливості емпіричної або теоретичної перевірки. З одного боку, істина постає як мета наукового пізнання, а з іншого — самостійна цінність, що забезпечує принципову можливість наукового знання збігатися з об'єктивною реальністю. Сама наука являє при цьому безмежний процес їх досягнення, рух від знання обмеженого, приблизного до все загальнішого, глибокого і точного.[2] Дещо обмежене застосування поняття істини в літературознавстві, де термін істини може стосуватися тільки позаестетичної реальності, однак втрачає свій науковий статус при розгляді «художньої правди», в якій відбувається синтез об'єктивного і суб'єктивного[19].

Говорячи про наукове пізнання, розрізняють абсолютну і відносну істини, що є складовими об'єктивної істини. Абсолютним вважається таке знання, яке повністю вичерпує предмет і не може бути спростоване при подальшому розвитку пізнання. Натомість відносна істина відображає об'єкт не повністю, а у відомих межах, умовах, відносинах, які постійно змінюються і розвиваються. Розвиток науки таким чином являє собою постійний рух до оволодіння абсолютною істиною. В той же час абсолютизація відносної істини може ввести науковця в оману[2].

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]