31. Парентеральний шлях введення лікарських засобів: методи, характеристика, переваги, недоліки. Види шприців та голок.

За допомогою ін’єкцій: п/ш, в/ш, в/м, в/в, внутрішньоартеріальних.

Ін’єкції – це введення лікарських препаратів поза травним шляхом за допомогою шприца і голки. Шляхом ін’єкції ліки вводять в плевральну або черевну порожнину, у серце, у порожнину суглобів, кістковий мозок, спинномозковий канал.

Переваги: швидкість дії, велика точність дозування та підтримання певної концентрації ліків у крові, бо виключено вплив шлункового соку та ферментів травного тракту, виключається бар’єрна роль печінки.

Недоліки: можливість потрапляння інфекції, неприємні відчуття при проколюванні шкіри, неможливе самостійне застосування хворим, певні хворобливі стани, коли парентеральне введення ліків стає утрудненим або неможливим ( психічне збудження, значні опіки та ін..)

Шприц – це найпростіший насос, придатний для нагнітання та відсмоктування рідини. Складається з циліндра на якому нанесені поділки і поршня. Один кінець у циліндра закінчується конусом для насадки муфти голки, другий відкритий для введення поршня. Для ін’єкцій застосовують шприци одноразового використання та ін’єкційні голки.

Види шприців:

1. За ємністю: 1ml (інсуліновий з градуюванням 1 мл – 40 ОД інсуліну, 1мл – 100ОД), 2 ml, 5 ml, 10 ml, 20 ml. Вибір шприца залежить від виду ін’єкції та кількості ліків, яку треба ввести.

2. Шприц «Жане» ємністю від 50 до 200мл – для промивання порожнин і відсмоктування з них вмісту.

3. Гортанний шприц.

4. Шприц-тюбик.

Ціна поділки шприца – кількість розчину, що знаходиться між 2 найближчими поділками.

Ін’єкційні голки – порожнисті вузькі металеві трубки, виготовлені з нержавіючої хромнікелевої сталі, один кінець яких косо зрізаний і загострений, а на другому щільно закріплена муфта. Довжина – від 1,5 до 10 см, діаметр просвіту від 0,3 до 2мм. Голки для в/в ін’єкцій зрізані під кутом 45⁰, для п/ш і в/м – 35⁰.

Види голок:

1) для в/м ін’єкцій – довжина 60 мм

2) для в/в - 40мм

3) для п/ш - 20мм

4) для в/ш - 15мм

5) повітровод

6) голка Дюфо

7) голки для спинномозкової пункції (голка Біра) та плевральної пункції.

32. Визначення поняття догляду за хворими, його основні функції. Історія розвитку і становлення догляду за хворими в Україні, Товариство Червоного Хреста, його діяльність у створенні шкіл сестер милосердя.

Догляд за хворими (гіпурія) – це комплекс заходів, спрямованих на створення сприятливих умов успіш­ного лікування хворих, а також полегшення їх стану і задово­лення основних фізіологічних потреб організму.

Заходи:

• створення гігієнічного оточення навколо хворого;

• виконання призначень лікаря;

• проведення різноманітних лікувальних процедур;

• надання допомоги під час їжі, при фізіологічних відправленнях;

• профілактика ускладнень;

• проведення діагностичних маніпуляцій;

• спостереження за функціонуванням усіх органів та систем організму;

• надання першої медичної допомоги;

• полегшення страждань хворого, заспокоювання, підбадьорювання, навіювання віри в одужання;

• ведення медичної документації.

Догляд передбачає створення для хворого спокійної моральної атмосфери, сприят­ливих побутових і гігієнічних умов (оптимальна температура, достатні освітлення і провітрювання палат, зручна чиста по­стіль, необхідний мінімум предметів особистої гігієни, сигналізація). Особливості і об'єм заходів догляду залежать від за­гального стану хворого, характеру і ступеню важкості його за­хворювання, від визначеного лікарем режиму. Найважливіші завдання догляду мають бути спрямовані на активацію і під­тримку резервних можливостей його організму в боротьбі з недугою.

Маючи єдину мету — оздоровлення хворого, збереження і зміцнення його здоров'я, догляд і лікування нерозривні між со­бою. Вони є невід'ємною суттю загального лікувального процесу, взаємно пов'язаними і взаємодоповнюючими його ланками.

Мета предмету «Догляд за хворими та медична маніпуляційна техніка»: засвоєння теоретичних знань і практичних навичок при наданні невідкладної допомоги, догляду за хворими, профілактичних захворювань, пропаганді здорового способу життя.

Завдання:

• навчитись виконувати маніпуляції, пов’язані з доглядом та лікуванням хворих;

• надавати першу невідкладну допомогу при патологічних станах;

• формувати знання і уміння при організації здорового способу життя з метою профілактики захворювань;

• дотримуватись правил етики при взаємовідношеннях з хворими при взаємовідношеннях з хворими та колегами.

Історія розвитку і становлення догляду за хворими в Україні, Товариство Червоного Хреста, його діяльність у створенні шкіл сестер милосердя.

Виникнення пов’язано з прийняттям християнства, при монастирях створю­вались лікарні, подорожні доми, які поєдну­вали функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників, що на­правлялися до святих місць та потребували медичної допомоги. В Х ст. Княгиня Ольга організувала лікарню, де доглядали за хворими жінки.

В 1051р. Св. Антоній привіз до Києво-Печерської Лаври з Візантії медичні знання, літературу, організував допомогу хворим, готував ліки.

За часів середньовіччя в Україні не було навчальних медичних за­кладів. Мистецтво лікувати і доглядати за хворими передавалась від батьків дітям, або на зразок ремісничого учнівства при монастирях.

Починаючи з Середньовіччя і до початку ІІ половини ХVІІІ в Україні лікували населення переважно цирульники. Вони надавали термінову хірургічну допомогу, видаляли зуби, ставили п’явки, банки. Цирульники були попередниками фельдшерів, які з’явилися на­прикінці XVIII — на початку XIX ст. спочатку як помічники ліка­ря. Вони надавали допомогу жителям міст і брали участь у військових походах та козацьких битвах. Цехи цирульників були у Львові (засновані у 1512 році), при Київському магістраті, в Кам’янці-Подільському та інших містах. У цехах цирульників проводилось навчання учнів.

У кінці XVIII ст. Київський військовий шпиталь почав приймати хлопчиків віком від 13 до 16 років для підготовки помічників, а зго­дом фельдшерів для самостійної роботи. Із 30-х років XIX ст. допоміжних медичних працівників офіційно стали називати фельдшерами. Багато цирульників подавали прохання на перейме­нування їх у фельдшери.

В Запорізькій Сечі для боротьби з епідеміями холери, дизентерії намагалися не використовувати сиру воду, застосовували для знезараження вугілля, в спеку не вживали жиру. Рани присипали попелом, пухом з комишу, в кисетах носили порошок з трав, які мають антисептичні властивості.

Георгій Дрогобич (ХVІ ст.) – доктор філософії та медицини, викладав в Краківському університеті, опублікував 1 в історії України книгу з астрономії та частково медицини.

Шпиталі створювались при братствах: Київському, Львівському.

Від 22 грудня 1772р. за призначенням імператриці Австрії Марії Терезії медициною опікувався на Галичині Андрій Крупинський. Він створив систему медичної служби 1 жовтня 1773р., відкрив Львівський акушерський колегіум, що ознаменував як зародження середньої медичної освіти за західноукраїнських землях.

Перша школа медичних сестер була створена у 1895 році при загальній лікарні у Львові. Вона була організована і фінансувалась кра­йовим відділом здоров’я спільно з товариством Червоного Хреста.

У 1775 році сенат видав наказ про створення у Києві урядового шпиталю. У 1792 році в місті був відкритий військовий шпиталь. З 1786 року при Кирилівському монастирі почав діяти будинок для інвалі­дів.

У 1831 р. у Харкові була відкрита перша фельдшерська школа в Україні. У 1842 р. у Києві на базі Кирилівської лікарні почала пра­цювати друга фельдшерська школа.

У другій половині XIX ст. фельдшерські школи були відкриті в Полтаві, Чернігові, Одесі, Житомирі.

Під час Кримської війни (1853р.) Пирогов М. прийняв пропозицію щодо залучення загонів сестер милосердя, які надавали допомогу на полі бою. У 1870 році в Києві відкрито військову фельдшерську шко­лу, а в 1877 році — курси медичних сестер.

Радянський уряд приділяв значну увагу розширенню медичних закладів та розвитку професійної підготовки медичних працівників.

Товариство Червоного Хреста, його діяльність у створенні шкіл сестер милосердя.

У 1863р. 5 мешканців Женеви на терені філантропічної організації «Суспільна користь» вирішили заснувати Міжнародний комітет допомоги пораненим, який в 1876р. дістав назву Міжнародного комітету Ч.Х. – Червоний Хрест на білому тлі.

Напрямки діяльності Ч.Х.:

• захист життя, здоров’я людини, честі особистості;

• допомога жертвам збройних конфліктів, стихійних лих;

• турбота про інвалідів, немічних, одиноких.

Заходи діяльності: гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність. Діяльність Червоного Хреста спрямована на полегшення долі поранених внаслідок воєнних дій чи стихійного лиха, техногенної катастрофи.

Зусиллями Товариства Червоного Хреста в 30-х роках будуються фельдшерсько-акушерські пункти, колгоспні пологові будин­ки, лазні, аптеки та магазини санітарії. У роки Другої світової війни курси червонохресних медсестер готували сестер милосердя для фрон­ту. Тринадцять українських сестер милосердя, учасниць бойових дій, відзначені найвищою нагородою Міжнародного комітету Червоного Хре­ста — медаллю Флоренс Найтінгейл.

З 1961р. у структурі Товариства Ч.Х. України створена і діє Патронажна служба, яка надає медичну та соціально-побутову допомогу самотнім, непрацездатним, людям похилого віку, інвалідам.