Семінарське заняття № 3. Тема: Система образів. Стендаль «Червоне та чорне».

Основні поняття: соціально-психологічний роман, романтизм, реалізм, психологізм у літературі.

Питання для обговорення теоретичного кола проблем

1. Естетичні погляди Стендаля. Стаття «Расін і Шекспір». Відображення естетичних поглядів Стендаля у романі «Червоне і чорне».

2. Історична доба (доба Реставрації) в романі Стендаля. Час і доля героя.

3. Стендаль як майстер роману. Історія створення роману «Червоне і чорне», прототипи роману.

4. Художня своєрідність роману «Червоне і чорне»:

• особливості сюжетно-композиційної побудови роману;

• проблематика і образна система роману;

• структура образу Жюльєна Сореля та прийоми його створення:

1. розкриття образу Жюльєна Сореля через походження, портретну характеристику;

2. розвиток образу Жюльєна Сореля. Вибір героєм життєвого шляху;

3. проблема морального вибору, індивідуальні та загальнолюдські моральні заповіді.

– жіночі образи в романі «Червоне і чорне», роль жінок в долі Жюльєна Сореля:

а) значення Луїзи де Реналь для Жюльєна;

б) духовний світ Матильди де Ла-Моль.

Практичні завдання

Завдання №1. Самостійно опрацюйте та законспектуйте трактат Стендаля «Расін і Шекспір».

Завдання №2. Схематично змалюйте кар’єрні етапи сходження Жульєна Сореля.

Завдання №3. Підготуйте відповіді на наступні запитання:

Поясніть, як Ви розумієте епіграф «Правда, гірка правда».

Які стани показані в романі «Червоне і чорне»?

В чому своєрідність образу молодої людини в літературі реалізму?

Який зміст вкладає Жюльєн Сорель у поняття «прокласти дорогу» на різних етапах свого просування по соціальній драбині.

Хто з літературних героїв тієї ж епохи, на ваш погляд, близький Жульену Сорелю?

Стендаль. Расин и Шекспир Предисловие

Мы совсем не похожи на тех маркизов в расшитых камзолах и больших черных париках стоимостью в тысячу экю, которые около 1670 года обсуждали пьесы Расина и Мольера.

Эти великие люди хотели угодить маркизам и работали для них.

Я утверждаю, что отныне нужно писать трагедии для нас, рассуждающих, серьезных и немного завистливых молодых людей года от воплощения Божия 1823. Эти трагедии должны писаться прозой. В наши дни александрийский стих большей частью есть лишь покров для глупости.

Царствования Карла VI, Карла VII, благородного Франциска I являются для нас богатым источником национальных трагедий глубокого и длительного интереса. Но как описать хоть сколько-нибудь правдоподобно кровавые события, о которых рассказывает Филипп де Комин, и скандальную хронику Жана де Труа [1], если слово пистолет никак не может быть употреблено в трагедийном стихе?

Драматическая поэзия находится во Франции на той же ступени, на какой в 1780 году нашел живопись знаменитый Давид [2]. Первые опыты этого отважного гения были исполнены в вялой и пошлой манере Лагрене, Фрагонаров и Ванлоо [3]. Он написал три или четыре картины, снискавшие большое одобрение. Наконец – и это сделает его бессмертным – он заметил, что глупый жанр старой французской школы уже не соответствует суровому вкусу народа, у которого начинала развиваться жажда энергичных деяний. Г-Давид, дерзнув изображать Брута и Горациев, указал живописи, как свернуть с пути Лебренов и Миньяров [4]. Продолжая следовать заблуждениям века Людовика XIV, мы навсегда остались бы лишь бледными подражателями.

Все говорит за то, что мы находимся накануне подобной же революции в поэзии. Пока не наступит день успеха, нас, защитников романтического жанра, будут осыпать бранью. Но когда-нибудь этот великий день наступит, французская молодежь пробудится; эта благородная молодежь будет удивлена тем, что так долго и с таким глубоким убеждением восхваляла такой страшный вздор [...]