22. Поняття суб'єкту злочину, його ознаки.

У ч. 1 ст. 18 встановлено, що суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може на­ставати кримінальна відповідальність. Отже, суб'єкт злочину як еле­мент складу злочину характеризується трьома обов 'язковими озна­ками: це особа фізична, осудна, що досягла певного віку.

Перш за все суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6-8 КК, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб' єктом злочину юридичні особи (підприємства, устано­ви, громадські організації тощо).

Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У ч. 1 ст. 19 КК вказано, що осудною ви­знається особа, яка під час учинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Отже, осудність — це здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК суб 'єктом злочину може бути лише особа, яка до вчинення злочину досягла встановленого кримінальним законом віку. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину.

23. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

У ч. 1 ст. 22 прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відпо­відальності. У ч. 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримі­нальної відповідальності — чотирнадцять років — за окремі, прямо перелічені в законі, злочини. Серед цих злочинів, наприклад, такі: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121 частини 3 статей 357, 358, 360, 390, і частини 3, 6, 7 ст. 412 КК), диверсія (ст. 111 КК), бандитизм (ст. 265 КК), зґвалту­вання (ст. 155 КК), крадіжка, грабіж та розбій (статті 185-187 КК) та деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 21 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

24. Неосудність: поняття, критерії та значення.

Неосудність - це нездатність особи у момент здійснення суспільно небезпечного діяння, передбаченого УК, усвідомлювати свої дії(бездіяльності) або керувати своїми діями внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Сучасна формула неосудності передбачає погодженого застосування юридичного і медичного критеріїв, сукупність яких дає підстави для визнання особи неосудною.

Законодавцем в узагальненому виді даний вичерпний перелік різні форми хворобливих розладів психічної діяльності, що можуть супроводжуватися втратою здатності особи усвідомлювати свої чи дії керувати ними: хронічні психічні розлади, тимчасові психічні розлади, слабоумство, інший хворобливий стан психіки.

Хронічні психічні розлади є наслідком невиліковних чи тяжко хворих щиросердечних хвороб, що носять тривалий характер і мають тенденцію до наростання хворобливих явищ. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивний психоз, параноя, прогресивний параліч, як наслідок сифілісу мозку, що прогресує старече слабоумство й інші хвороби.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визначається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає, часто як наслідок тяжких душевних травм, і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та інші.

Під недоумством (олігофренією) розуміються різні форми стійкого, безповоротного упаду психічної діяльності з поразкою інтелекту і необоротних змін особистості людини.

Недоумство полягає в значному зниженні розумових здібностей і носить постійний характер. Воно може бути уродженим чи здобувається в перші три роки життя в результаті перенесених важких неврологічних захворювань (наприклад, менінгіту). Розрізняють три види недоумства - дебільність, імбецильність та ідіотію. Кожен з цих видів характеризується різним рівнем уражень.

Дебільність - найлегша форма олігофренії. Як правило, вона не виключає осудності.

Імбецильність - середня форма, яка дає підстави у більшості випадків визнавати особу неосудною.

Ідіотія - найтяжча форма вродженого ураження, яка здебільшого характеризується практично повною відсутністю психічних функцій. Ця форма ураження завжди виключає осудність.

Юридичний критерій неосудності полягає у відсутності в особи здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) – це інтелектуальний момент, або керувати своїми вчинками – вольовий момент.

Зміст інтелектуального моменту свідчить про те, що особа не розуміє небезпеки свого поводження для суспільства.

Розлад інтелекту, як правило, викликає і розлад волі – особа не може керувати своїми вчинками.

Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов'язана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює своїх дій (бездіяльності), вона не може і керувати ними.

Однак можливі й інші ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, проте не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається в піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абсистенції.