70. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Його підстави, умови і наслідки.

У законі зазначено, що звільнення з випробуванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжко­сті злочину, особи винного та інших обставин, виправлення засудже­ного можливе без відбування покарання.

Підстави:

Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої катего­рії злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Ступінь тяжкості злочину має бути конкретизовано з урахуванням значущос­ті об 'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, за­собу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків та ін. Ураховується також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов 'язковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину.

Не менш важливе значення має врахування даних, що характери­зують особу винного. їх можна розмежувати на чотири групи:

1) обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчи­нення нею злочину: законослухняність, яка передує вчиненню право­порушень, ставлення до праці чи навчання, поведінка в побуті, заслу­ги перед Батьківщиною тощо;

2) обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: ініціати­ва, готування, організація злочину, фактична роль у його вчиненні та ін.;

3) обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення нею злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких і т. д.;

4) індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, на­явність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання спирт­ними напоями і т. ін.

Інші обставини, які можуть бути враховані судом при звільненні особи від відбуття покарання з випробуванням, фактично характеризують обставини, пом'якшувальні покарання, передбачені ст.66 УК України, або інші обставини, які можуть бути визнані судом як такі. Усі перераховані обставини мають бути враховані судом і знаходитися у взаємозв'язку(сукупності) між собою.

Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозоюреаль­ного відбування призначеного покарання зобов' язаний виконувати покладені на нього обов' язки та інші умови випробування.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випро­буванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і не­сприятливими.

Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від від­бування призначеного винному покарання та 2) погашення у зв'язку з цим судимості.

Несприятливі: 1) направлення засудженого для реаль­ного відбування призначеного покарання та 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитово­го строку нового злочину.

71. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Поняття звільнення від відбування покарання у зв'язку із за­кінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Від­повідно до ст. 80 КК під звільненням від відбування покарання у зв 'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покаран­ня у тих випадках, коли воно не було виконане упродовж певного стро­ку з дня набрання вироком чинності.

Передумовою такого звільнення від відбування покарання є за­судження особи за будь-який злочин з призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливають на передумову цього виду звіль­нення — відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Підставою цього виду звільнення від відбування покарання є бла­гополучне закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. Цей строк починає спливати з моменту набрання таким ви­роком законної сили і триває увесь час, доки вирок не виконується з будь-яких причин, однак не пов'язаних з ухиленням особи від його виконання.

Тривалість строків давності виконання обвинувального вироку залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеть­ся про позбавлення волі, то і розміру) призначеного їй покарання і ви­значається ч. 1 ст. 80 КК. Зокрема, встановлюються п'ять диференці­йованих строків давності:

1) два роки — у разі засудження особи до покарання, менш суво­рого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжкості злочину, який вона вчинила;

2) три роки — у разі засудження особи до покарання у виді об­меження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до по­збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п 'ять років — у разі засудження особи до покарання у виді по­збавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п' ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п 'ятнадцять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

72. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Поняття умовно-дострокового звільнення від відбування по­карання. Відповідно до ст. 81 КК під умовно-достроковим звільненням від відбування покарання слід розуміти звільнення особи від подальшо­го відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчиняти нового злочину протягом строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання.

Передумовою умовно-дострокового звільнення від відбування покарання згідно з ч. 1 ст. 81 КК є фактичне відбування особою одно­го із п' яти видів основних покарань: виправних робіт, службових об­межень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі.

Підставою умовно-дострокового звільнення від відбування по­карання визнається доведення засудженим протягом відбуття певної частини строку покарання свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Вона складається з двох елементів, кожен з яких є обов' язковим для її наявності.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елемен­том) — відповідно до ч. 2 ст. 81 КК є доведення засудженою особою свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Під доведенням засудженим свого виправлення слід розуміти досягнення і закріплення такого стану, за якого від даної особи не доводиться очі­кувати вчинення в майбутньому нових злочинів.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або формалі­зованим, елементом) згідно з ч. 3 ст. 81 КК є відбуття засудженою особою певної частини призначеного їй покарання. Розмір цієї частини залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників. Зокрема, для наявності цього елемента підстави особа повинна відбути:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчи­нила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначено­го особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

73. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким. її відмінність від умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Поняття заміни невідбутої частини покарання більш м'яким

визначається на підставі положень ст. 82 КК. Під заміною невідбутої частини покарання більш м'якимрозуміється звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому вироком суду одного виду покарання шляхом заміни невідбутої частини цього покарання іншим, більш м' яким видом покарання.

Передумовою заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є фактичне відбування засудженою особою основного пока­рання у виді обмеження волі або позбавлення волі.

Підстава заміни невідбутої частини покарання більш м'яким складається із двох елементів, кожен з яких є обов'язковим.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елемен­том) — відповідно до ч. 3 ст. 82 КК є те, що засуджений повинен стати на шлях виправлення, тобто в процесі відбування покарання у засу­дженого мають проявитися ті риси, подальший розвиток яких призве­де до мінімалізації можливості вчинення ним нового злочину.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або форма­лізованим, елементом) згідно з ч. 4 ст. 82 КК є відбуття засудженим певної частини призначеного йому покарання. Розмір цієї частини за­лежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників.

Зокрема, для наявності цього елемента підстави звільнення особа повинна відбути:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за зло­чин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбав­лення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який її було засуджено до позбав­лення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

За наявності зазначених передумов та підстав відповідно до ч. 1 ст. 82 КК суд заміняє особі невідбуту частину покарання іншим по­каранням, додержуючись таких правил:

1) те покарання, яким замінюється невідбута частина раніше при­значеного особі покарання, має бути більш м'яким, тобто знаходитися на «сходинках покарань» у ст. 51 КК вище за покарання, яке заміню­ється. Наприклад, якщо особа відбуває позбавлення волі на певний строк, воно може бути замінене обмеженням волі, виправними робо­тами, арештом тощо;

2) це покарання обов'язково повинно бути строковим. Тому не мож­на замінити невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі, наприклад, штрафом чи конфіскацією майна;

3) строк більш м' якого виду покарання повинен бути визначений в межах, встановлених у Загальній частині КК для даного виду пока­рання. Наприклад, при заміні невідбутої частини позбавлення волі обмеженням волі строк останнього не може бути меншим за один рік і більшим за п' ять років;

4) тривалість більш м'якого покарання не повинна перевищувати строку невідбутої частини покарання, раніше призначеного вироком суду. Наприклад, якщо особі заміняються обмеженням волі невідбуті три роки позбавлення волі, то цей більш м' який вид покарання не може бути їй призначений на строк менше одного року (мінімум для даного виду покарання) і більше трьох років (строк невідбутої частини по­карання).

Цей вид звільнення від відбування покарання є факультативним — за наявності передумов та підстав такого звільнення суд має право, але не зобов' язаний його здійснити.

74. Поняття судимості. Її підстави, значення і правові наслідки.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного по­карання.

Тому такими, що не мають судимості, визнаються відповід­но до ч. 3 ст. 88 КК:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання;

б) особи, звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключено законом.

Загальносоціальні наслідки судимості можуть полягати у встановленні обмеження на зайняття певних посад(прокурора, судді і так далі), здійсненні свого виборчого права(бути обраним Президентом України або депутатом Верховної Ради України), в обов'язку вказувати судимість при заповненні офіційних анкет і інших обмеженнях.

Цивільно-правові наслідки можуть полягати в позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, наданні громадянства України і інших обмеженнях.

Кримінально-правові наслідки наявності судимості можуть виникати у особи, яка знову скоїла злочин.