63. Довічне позбавлення волі.

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) — найбільш суворий вид основного покарання, який полягає в примусовій ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його до спеціальної кримінально-виконавчої установи - виправної колонії максимального рівня безпеки (ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 150 КВК), де він тримається безстроково.

Порядок та підстави призначення довічного позбавлення волі передбачені в ч. 1 ст. 64 КК, відповідно до якої це покарання: а) вста­новлюється за вчинення особливо тяжких злочинів (ч. 5 ст. 12 КК); б) застосовується лише у випадках, спеціально передбачених у КК, тобто тоді, коли це покарання прямо передбачене в санкціях статей його Особливої частини (статті 112, 348, 379, 400, ч. 2 ст. 439 КК та ін.); в) призначається лише за умови, якщо суд не вважатиме за мож­ливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Згідно з ч. 2 ст. 64 КК довічне позбавлення волі не застосовується: а) до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років; б) до осіб у віці по­над 65 років; в) до жінок, які перебували в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. Відповідно до ч. 3 ст. 43 КК це покарання не може призначатися й особам, які вчинили злочини, передбачені у ч. 2 ст. 43 КК, під час виконання спе­ціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльнос­ті організованої групи чи злочинної організації.

Засуджені до довічного позбавлення волі не підлягають звільненню від цього покарання і лише у разі застосування до них акта про поми­лування (ч. 2 ст. 87 КК) довічне позбавлення волі може бути замінене позбавленням волі на строк не менше 25 років. При цьому клопотання про помилування може бути подане лише після відбуття засудженим не менше 20 років призначеного покарання.

64. Принципи та загальні засади призначення покарання.

Призначення покаран­ня ґрунтується на певних принципах, а саме: 1) законності, 2) справед­ливості, 3) обґрунтованості, 4) індивідуалізації покарання.

Законність покарання полягає у вимозі призначення покарання в точній і повній відповідності із кримінальним законом. Згідно з цим принципом: а) покаранню підлягає лише та особа, яка визнана винною у вчиненні злочину; б) покарання призначається тільки за вироком суду; в) усі види покарань вичерпно перелічені в законі; г) кожен з цих видів покарань може призначатися судом лише на підставі, у порядку та межах, установлених законом.

Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним засадам сус­пільства і переконувати громадян у захищеності їх прав і свобод та правильності судової політики.

Справедливість покарання припускає його домірність тяжкості злочину, тобто його відповідність суспільній небезпечності вчиненого. Тому в чинному КК закріплено диференціацію різних за тяжкістю зло­чинів і пов' язаних із цим видів та розмірів можливого за них покаран­ня.

Обґрунтованість покарання у вироку полягає в тому, що останнє застосовується лише тоді, коли це дійсно необхідно і до­цільно (ч. 2 ст. 65 КК). Покарання призначається лише обвинувальним вироком суду, в якому доводиться винність підсудного у вчиненні певного злочину.

Індивідуалізація покарання як принцип його призначення закрі­плена в багатьох нормах кримінального закону або випливає зі змісту їх приписів. Вона полягає в обов'язковому врахуванні при призначен­ні покарання індивідуальних особливостей конкретної справи та осо­би винного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд при призначенні по­карання обов' язково враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом' якшують та обтяжують покаран­ня.

65. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, їх кримінально-правове значення.

Обставини, пом'якшувальні і обтяжливі покарання - це різного роду чинники, що відносяться до особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують громадську небезпеку злочину і особи, що його, що вчинила, і впливають на міру його відповідальності.

У частині 1 ст. 66 КК передбачено такі обставини, що пом 'якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння роз­криттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення за­подіяної шкоди;

2¹) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосеред­ньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через ма­теріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Перелік обставин, наведених у ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним і згід­но з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покаран­ня як обставини, що його пом' якшують, і такі, які в ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені.

Обставини, що пом'якшують покарання, мають важливе значення при його призначенні, бо їх наявність за конкретною справою надає суду пра­во: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближчим до мінімуму санкції або в її мінімальних межах; 2) обрати найменш суворий вид основ­ного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додаткове покарання, передбачене в санкції як факультативне; 5) перейти до більш м' якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції на підставі ч. 1 ст. 69 КК; 6) не призначати обов'язкове додаткове покарання з додержанням вимог ч. 2 ст. 69 КК; 7) знизити до двох третин максималь­ний строк або розмір найбільш суворого виду основного покарання, пе­редбаченого в санкції, на підставі ст. 69¹ КК.

Обставини, що обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК, а саме:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частини 2 або 3 ст. 28 КК);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв' язку з виконанням потерпілим службово­го або громадського обов' язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного пере­бувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзви­чайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 КК встановлено, що при призначенні покарання суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не за­значені у ч. 1 ст. 67 КК. Отже, на відміну від обставин, що пом'якшують покарання, перелік обставин, що його обтяжують, є вичерпним і роз­ширенню ні за яких умов не підлягає.

66. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

За наявності декількох обставин, пом'якшувальних покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання, нижче нижчої межі, встановленої в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини УК, або перейти до іншого, м'якшого виду основного покарання, не вказаного в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини справжнього Кодексу за цей злочин.

В цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче нижчої межі, встановленої для цього виду покарання в Загальній частині справжнього Кодексу.

За скоєння злочину, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд по підставах, передбачених справжньою частиною, може призначити основне покарання у вигляді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижче нижчої межі, встановленої в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини УК.

На підставах, передбачених в частині першої цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачено в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини УК як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за скоєння злочину, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

67. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Цей вид призначення покарання має місце у разі здійснення обличчям двох і більше самостійних злочинних діянь, кожне з яких підпадає під ознаки певної статті Особливої частини УК за умови, що хоч би по двох з них особа може бути засуджена.

Призначення покарання по сукупності злочинів проходить два етапи:

1) призначення основного і додаткового покарання окремо за кожного з вчинених злочинів, що входять в сукупність :

2) визначення остаточного покарання по сукупності цих злочинів.

У першому випадку суд, призначаючи покарання за кожного із злочинів, керується загальними началами призначення покарання(ст.65 УК), враховує обставини, пом'якшувальні і обтяжливі покарання(статті 66 і 67 У К), а також розглядає можливість застосування положень статей 68 і 69 УК.

У другому випадку призначення остаточного покарання по сукупності злочинів відбувається на підставі наступних принципів, передбачених ч.2 ст.70 УК:

а) принцип поглинання менш строгого покарання строгішим.

Цей принцип призначення остаточного покарання по сукупності злочинів може мати місце у разі, коли менший термін або розмір певного покарання поглинається великим терміном або розміром покарання того ж виду, яке призначене за скоєння іншого злочину(позбавлення волі на термін два роки за першим вироком поглинаються трьома роками позбавлення волі за другим вироком), а також у разі, коли м'якший вид покарання поглинається строгішим видом покарання (покарання у вигляді виправних робіт по першому вироку поглинається покаранням у вигляді позбавлення волі на певний термін - по другому);

б) принцип повного або часткового складання покарань.

Таке складання покарань при призначенні остаточного покарання здійснюється в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини УК, що передбачає строгіше покарання. Якщо хоч би одно із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання в межах максимального терміни, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині УК.

Складання може бути повним або частковим, але у будь-якому випадку остаточне покарання не повинне перевищувати максимуму санкції статті Особливої частини УК. що передбачає найбільш строге покарання(вищої межі санкції), або максимального терміну, встановленого для цього виду покарання Загальної частини УК.

Якщо хоч би за одно із злочинів призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання визначається шляхом поглинання будь-яких менш строгих покарань(усіх інших видів покарань, передбачених ст.51 УК) довічним позбавленням волі.