48. Необхідна оборона. Її підстави, ознаки і значення.

Необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи при­пинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, яка відповідає небезпеці посягання та обстановці захисту.

Право на необхідну оборону можливе лише за наявності відповідної підстави.

Підстава необхідної оборони складається з 2 елемента: 1) суспільно небезпечного посягання 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні.

Перший елемент означає, що посягання повинно бути суспільно небезпечним. Суспільно небезпечне посягання, перед­бачене у ч. 1 ст. 36 КК, — це будь-які дії людини, безпосередньо спря­мовані на заподіяння негайної істотної шкоди правоохоронюваним інтересам особи, що захищається, чи іншої особи, суспільним інте­ресам або інтересам держави.

Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборо­ни, — це наявність у того, хто захищається, необхідності у негайно­му відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного посяган­ня шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. Така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, у заподі­янні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною та явною шкодою правоохоронюваним інтересам.

Ознаки необхідної оборони, визначені у ст. 36 КК, характеризу­ють: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність оборони; 5) співрозмірність оборони.

Метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або ін особи, а також сусп інтересів та інтересів держ від сусп небезпечного посягання.

Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. Шкода при необ­хідній обороні повинна заподіюватися тільки тому, хто посягає, його правам та інтересам.

Характер дій того, хто захищається. Поведінка при необхід­ній обороні того, хто захищається, може бути тільки активною, тобто виражатися лише в діях, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 36 КК.

Своєчасність оборони. Дії особи, що захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Інакше кажучи, захист визнається виправданим тільки протягом часу існування стану необхідної оборони, який визна­чається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує свого негайного відвернення або припинення.

Співрозмірність оборони. Ця ознака характеризує межі необ­хідної оборони, які хоча прямо і не названі в законі, однак висновок про них можна зробити, аналізуючи частини 1 та 3 ст. 36 КК.

Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала зазначену вище мету, і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто.

Значення: наявність необхідної оборони звільняє від кримінальної відповідальності.

49. Перевищення меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони - це умисне спричинення що зазіхає тяжкого шкодь, такого, що явно не відповідає небезпеці посягання або обстановці захисту(ч. 3 ст.36 УК).

З об'єктивного боку перевищення меж необхідної оборони можливе лише в двох випадках: 1) при умисному вбивстві того, що зазіхає,ст. 118 УК); 2) при умисному спричиненні що зазіхає тяжкого тілесного ушкодження(ст. 124 УК). Спричинення якої-небудь іншої шкоди тому, що зазіхає, що явно не відповідає небезпеці посягання або обстановці захисту, злочином не визнається і кримінальної відповідальності не тягне, оскільки не є протизаконним.

З суб'єктивного боку перевищення меж необхідної оборони можливе тільки при умисних діях, тобто в тих випадках, коли той, що обороняється усвідомлює, що вживаний ним захист явно не відповідає характеру громадської небезпеки посягання і обстановці захисту, і бажає або позбавити нападаючого життю, або заподіяти йому тяжке тілесне ушкодження.

При вирішенні питання про перевищення меж необхідної оборони і караності осіб, що допустили таке перевищення, повинні враховуватися не лише відповідність або невідповідність знарядь захисту і нападу, але і характер небезпеки, загрозливої особі, яка захищалася обставини, які могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, несподіваність нападу, неготовність до його відображення, кількість нападаючих і таких, що захищаються, їх фізичні дані(підлога, вік, інвалідність, стан здоров'я) і інші обставини.

Частина 4 ст.36 УК прямо вказує, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням, воно не могло оцінити відповідність заподіяної їм шкоди небезпеці посягання або обстановці захисту.

Відповідно до ч.5 ст.36 УК, закон передбачає три обставини, за наявності яких, незалежно від тяжкості шкоди, заподіяної тому, що зазіхає, не може бути перевищення меж необхідної оборони.

Ними є:

1) напад озброєної особи,

2) напад групи осіб,

3) спроба протиправного насильницького проникнення в житло або інше приміщення.

У цих випадках правомірним є спричинення будь-яких наслідків(у тому числі і смерті того, що зазіхав).

50. Уявна оборона. її види і значення.

Уявна оборона - це пов'язаний із спричиненням шкоди захист від дії, помилково сприйнятої таким, що обороняється як громадське небезпечне посягання. Для уявної оборони характерно, що вона є результатом помилки того, що обороняється.

Види:

1) пробачна - виключає кримінальну відповідальність лише у разі, коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, а обстановка, що склалася, давала достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання.

Саме в результаті такого припущення особу було упевнено, що воно діє правомірно, захищаючи правоохраняемые інтереси;

2) непробачна - таке помилкове уявлення особи, якщо в обстановці, що склалася, воно не усвідомлювало, але могло усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання. Значення: її наявність може як звільнити особу від кримінальної відповідальності, так і притягнути.

51. Затримання особи, що вчинила злочин. Поняття, ознаки, значення.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на коротко­строкове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою достав-лення її органам влади, якщо такі дії викликалися необхідністю за­тримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання та обста­новці затримання злочинця.

Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при за­триманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди при затриманні; 6) співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні.

Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали на меті за­тримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв'язку з цим виділяють дві мети таких дій: 1) кінцева — доставлення злочинця від­повідним органам влади (до відділення міліції, прокуратури, виконко­му місцевої ради, органів військової влади і т. д.) та 2) найближча — затримання злочинця, тобто позбавлення його особистої свободи.

Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, має будуватися на усві­домленні тим, хто затримує, очевидності злочину.

Характер дій при затриманні. Затримання злочинця виража­ється в діях потерпілих або інших осіб, пов' язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необ­хідності) шкоди.

Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затри­мання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об' єкт посягання піддається безпосередній загрозі негайного заподі­яння шкоди.

Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, що не пов' язане із заподіянням шкоди його життю, здоров' ю або майну, завжди є більш бажаним.

Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, оскільки злочинець навіть самим фактом вчинення зло­чину і намаганням ухилитися від затримання не ставить себе поза за­коном.

Значення: інститут затримання злочинця має важливе значення як для звільнення тих, що затримують від відповідальності так і для гарантії прав затримуваних.