35. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин).

Стаття 2 КК встановлює, що єдиною підставою кримінальної від­повідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Така сама під­става кримінальної відповідальності і за готування до злочину та замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готу­вання до злочину та за замах на злочин може бути лише встановлення у діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину та замаху на злочин є склад незакінченого злочину, відповідно — склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

Кваліфікація незакінченого злочину. При кваліфікації незакін-ченого злочину (готування до злочину та замаху на злочин) згідно зі ст. 16 КК необхідно посилатися на ст. 14 або 15 і на ту статтю Осо­бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб' єкт готувався чи на який вчинив замах.

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину чи замаху на нього, містять одночасно ознаки іншого (другого) закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати за сукупністю як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за інший закінчений злочин.

36. Добровільна відмова при незакінченому злочині. Її ознаки і значення.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови від злочину є: а) остаточне при­пинення особою готування до злочину або замаху на злочин; б) від­мова від злочину за волею самої особи; в) наявність у особи усвідом­лення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає повну (цілковиту) відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безповоротну відмову особи від учинення задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжити. Перерва у вчиненні зло­чину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняються загроза, небезпека заподіяння шкоди охоронюваному кримінальним за­коном об' єкту.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної (своєї) волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тіль­ки назва самої відмови (добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить його до кінця. Тут залежно від сту­пеня реалізації злочинного наміру має місце або бездіяльність такої особи, зокрема утримання від подальших дій, безпосередньо спрямо­ваних на вчинення злочину, або відвернення настання злочинних на­слідків. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяль­ності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що немає причин (обставин), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення розпочатого нею злочину, і їй вдасться в да­них конкретних умовах успішно його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, за­стосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця та ніхто йому не перешкодить це зроби­ти, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування.

37. Поняття співучасті, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Значення співучасті.

У ст. 26 КК сформульовано поняття співучасті у злочині — це умисна спільна участь декількох суб 'єктів злочину у вчиненні умис­ного злочину.

Законодавче визначення поняття співучасті дозволяє виділити дві групи ознак співучасті :

Об'єктивні ознаки співучасті визначають скоєння злочину спільного діяння двома і більше особами і виражені в законі вказівкою на скоєння злочину декількома суб'єктами злочину спільно, тобто:

1) в злочині беруть участь декілька осіб, кожне з яких повинне мати ознаки суб'єкта злочину(є фізичним, осудним і таким, що досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність);

2) співучасть - завжди спільна діяльність, тобто: злочин скоюється загальними зусиллями усіх співучасників; наслідки, що настали, є загальними, єдиними для усіх співучасників; причинний зв'язок має місце між діями не лише виконавця і наслідками, що настали, але і усіх співучасників і тими наслідками, які настали в результаті здійснення виконавцем злочину.

Суб'єктивні ознаки співучасті визначають співучасть як умисну спільну участь в скоєнні злочину і виражені в законі вказівкою на те. що співучасть - ця умисна спільна участь в скоєнні умисного злочину, тобто:

1) співучасть - це умисне скоєння умисного злочину : Особливістю умисної форми провини при співучасті є те, що співучасники усвідомлюють не лише громадську небезпеку здійснюваного саме ними, але і громадську небезпеку діяння, яке здійснює виконавець(інтелектуальний момент), а також бажає або свідомо допускає наслідки, які прагне досягти виконавець(вольовий момент);

2) усі співучасники мають спільний намір, тобто між співучасниками завжди має місце узгодженість дій, спрямованих на скоєння конкретного злочину.

Значення цього інституту полягає в регулюванні відповідальності осіб, дії яких не утворюють ознак об'єктивної сторони складу злочину. Крім того, скоєння злочину спільними зусиллями декількох осіб підвищує громадську небезпеку злочину і полегшує його здійснення, а також дозволяє завдати істотнішої шкоди.

38. Види співучасників.

Співучасниками злочину є виконавець, організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.

Ознаками такої особи є: 1)вона є суб'єктом злочину; 2)вчинила злочин; 3)вчинила злочин у співучасті з ін суб'єктами злочину.

Організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1)організувала вчинення злочину; 2)керувала підготовкою злочину або його вчиненням; 3)утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4)керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5)забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6)організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила ін співучасника до вчинення злочину.

Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину ін. співучасниками: 1)порадами чи вказівками; 2)наданням засобів; 3)усуненням перешкод, а так само особа, яка заздалегідь обіцяла:4)переховати злочинця, знаряддя вчинення злочину, сліди злочину,предмети, здобуті злочиним шляхом;5)придбати ці предмети

39. Форми співучасті.

Питання про форми співучасті у злочині – це питання про організаційно-структурне оформлення співучасті.

Форма співучасті – це спосіб об’єднання співучасників злочину з відповідним розподілом між ними ролей і стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою і характером участі окремих співучасників у вчинені злочину співучасть поділяється на:

1) просту - має місце там, де всі учасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину.

2) складну (співучасть з розподілом ролей), тобто співучасть із розподілом ролей, полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі..

За субєктивною ознакою залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті:

1) співучасть без попередньої змови;

2) співучасть за попередньою змовою.

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст. 28 розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами:

а) вчинення злочину групою осіб;

б)вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

в)вчинення злочину організованою групою; г)вчинення злочину злочинною організацією.

1. Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має місце тоді, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) ви­конавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) — два чи більше суб'єктів злочину — виконують у повному обсязі чи частково об' єктивну сторону складу злочину. В цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до вже розпочатої діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився (об' єктивну сторону складу злочину в повному обсязі ще не виконано).

2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій фор­мі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які задовольняють вимоги суб'єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спіль­не вчинення.

3. Вчинення злочину злочинною організацією. Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють учинення злочину стійким ієрархічним об' єднаннями декількох осіб (п' ятьох чи більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи осо­бливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи ко­ординації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціону­вання як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

40. Кримінальна відповідальність співучасників.

Згідно із законом (ч. 1 ст. 29 КК) виконавець (співвиконавець) під­лягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

Специфічні правила кримінальної відповідальності за співучасть у злочині мають місце лише у випадках, коли поряд із виконавцем у вчиненні злочину беруть участь інші співучасники: організатор, підбу­рювач, пособник (складна форма співучасті). Розподіл ролей між спів­учасниками, виконання ними різних функцій у вчиненні злочину обу­мовлюють і специфічні підстави їх кримінальної відповідальності. Ці підстави визначаються, по-перше, статтею Особливої частини КК, за якою настає кримінальна відповідальність виконавця (співвиконавця); по-друге, ч. 2 ст. 29 КК, а також частинами 3-5 ст. 27 КК. Отже, у цьому разі підставою кримінальної відповідальності організатора, підбурюва­ча та пособника є специфічний склад співучасті у злочині, котрий ви­значається статтями Особливої частини, за якими кваліфікуються сус­пільне небезпечні діяння виконавця, і ст. 27 КК (ч. 3, 4 або 5).

Згідно з ч. 4 ст. 29 КК співучасники злочину (організатор, під­бурювач, пособник) за наявності незакінченого злочину в діях вико­навця (так звана безнаслідкова співучасть) підлягають відповідаль­ності за співучасть у незакінченому злочині, тобто за певною статтею Особливої частини КК, за якою кваліфікують дії виконавця, і за ч. 3, 4 або 5 ст. 27, а також за ст. 14 КК (готування до злочину) чи ст. 15 КК (замах на злочин), іншими словами, за ту стадію, на якій було пере­рвано або зупинено злочин виконавця.

Співучасники відповідають тільки за діяння, вчинені у межах угоди, яка відбулася між ними. Вчинення дій, які не охоплюються прямим чи непрямим умислом інших співучасників, не є співучастю у злочині.

За ч. 1 ст. 30 КК організатор організованої групи чи злочинної ор­ганізації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією за умови, що ці зло­чини охоплювались його умислом.