Тема 2. Стилістика. Тропи.

Метафора – один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Метонімія – це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

Епітет – визначення при слові, що впливає на його виразність.

Синекдоха – один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.

Симфора – різновид метафори, художній троп який складає гарне уявлення про предмет не називаючи його.

Гіпербола – вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «височенний як дуб».

Літота – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє зменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.

Порівняння – троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін.

Перифраз – «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

Евфемізм – утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.

Антономазія – називається різновид метонімії, по­будованої на вживанні власного імені замість загального. Стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Безсмертний Кобзар (про Тараса Шевченка), Великий Каменяр (про Івана Франка).

Алегорія – відображення в образах тварин людських стосунків характерів(інакомовлення). Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).

Персоніфікація – вид метафори — вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття. Наприклад, зображення у міфах греків і римлян щастя у вигляді капризної богині Фортуни і т. п. Вельми часто уособлення застосовується при зображенні природи, яка наділяється тими або іншими людськими рисами.

Іронія – троп, у якому справжній сенс суперечить явному сенсу або є прихованим. Іронія створює відчуття, що предмет обговорення не такий, яким здається.

Тема 3. Стилістика, фігури.

Анаколуф – синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в граматичній неузгодженості членів речення.

Еліпсис – пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), в іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.

Асиндетон – це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла». (Іван Нечуй-Левицький).

Полісиндетон – або багатосполучнико́вість — стилістична фігура, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»), тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для поси­лення експресії.

Плеоназм – надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання.

Тавтологія – у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Синтаксичний паралелізм – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину(паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя).

Хіазм – вживаний у поезії мовностилістичний прийом, котрий полягає у переставленні головних членів речення (різновид інверсії) задля увиразнення віршованого мовлення

Анафора – єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

Епіфора – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Ампліфікація – стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови;

Градація – стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови;

Парономазія – це стилістична фігура, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням

Антитеза – стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження.

Оксюморон – літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.

Риторичне звертання – фігура мови, що використовується для називання співрозмов­ника в уявному діалозі. Оформляється словом чи словосполученням у кличному відмінку час­то з додаванням прикладок.

Риторичне питання – питання що не потребує відповіді.

Інверсія – одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на них увагу.

Рефрен – або При́спів — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

Симплока - або Сплетіння — складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі.

Силепсис – стилістично зумовлене порушення правил узгодження, риторична фігура або змішаний троп, що полягає в неправильному узгодженні підмета і присудка, коли 1) підмет — займенник третьої особи, а присудок — дієслово у наказовому способі

Паліндром – слово, словосполучення або віршований рядок, що однаково читається в обох напрямках (зліва направо та справа наліво).

Анаграма – переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецьку граматику Лікофрона (3 ст до н.е.

Алюзія – використання в мові широко вживаного вислову, що натякає на який-небудь загальновідомий історичний, міфологічний, літературний або побутовий факт.